Міхал Камінскі, депутат Європарламенту, колишній міністр канцелярії з міжнародних зв’язків та зв’язків із громадськістю загиблого президента Польщі Леха Качиньского – про Україну, російський бардак та шлях до ЄС

Він входить до десятки головних лобістів України у світі. Дивний поляк, нагороджений багатьма міжнародними відзнаками, серед яких мальтійські, литовські, португальські, грузинські… та українські ордени ІІ і ІІІ ступенів “За заслуги перед Україною”. Навіть Августо Піночет нагородив Міхала Камінского пам’ятною медаллю Діви Марії. Його звинувачували і в расизмі, і в гомофобії, однак двічі обирали до Європарламенту. В нього гострий язик, його цитують, з ним ворогують і товаришують люди з дуже різним соціальним статусом. 

– У вашій передвиборній програмі небагато пунктів. Серед них – євроінтеграція України. Невже ця ідея така популярна в Польщі?

– Польща, що була частиною комуністичного блоку, стала складовою Заходу. Україна теж гідна цього. Я дуже багато часу провів у вашій державі і впевнений, що українці – справжній західний народ. Слов’янський західний народ. Для більшості поляків євроінтеграція України – це просто справедливість.

– Лех Качиньскі, загиблий президент Польщі, був для вас дуже близькою людиною. Це була його політика – Україна в Євросою­зі. Чи нинішній польський президент підтримує цю ідею?

– Підтримує. Звичайно ж, у Польщі, як і в Украї­ні, точиться чимало політичних суперечок, однак у цьому питанні і  ліві, і праві одностайні. До слова, в Смоленській катастрофі загинуло багато моїх друзів. Я теж мав бути на борту цього літака… 

– А ви вірите в офіційну версію того, що тоді сталося? 

– Я не можу сказати, що це був замах з боку росіян. Не вірю, що в інтересах Росії було згубити нашого президента. Гадаю, то був просто справжній російський бардак. У Росії стається багато катастроф. Згадати хоча б підводний човен “Курск”. Думаю, в усьому винна халатність.

– Чи вірите ви у Бога?

– Для мене релігія багато важить. У Європі є чимало ліберальних напрямків. Деякі їх представники стверджують, що хрестик на грудях – це проти свободи. Завжди обстоюю християнські цінності у стінах Європарламенту. Захищаю й наших друзів у Африці. Ви ж знаєте, там нині вбивають християн. Та й у Польщі доклав чимало зусиль для порозуміння католиків із православними. Я є великим другом Православної церкви, приятелюю з її владиками на своїй батьківщині.

До речі, під Смоленськом я втратив одного зі своїх найближчих друзів – головного православного ординарія Війська Польського, бригадного генерала, архиєпископа Мирона Ходаковского. Коли Віктор Ющенко нагороджував мене орденом, я привіз отця Мирона в Україну. Там стояли українські генерали, ваш президент. Я їм сказав: “Ось погляньте: це натовський генерал і православний владика”. І це був мій друг Мирон. І  його вже два роки немає… Я можу так сказати: для мене релігія дуже багато значить.

“Це демократія, і кожен має право на свій підхід”

– Для України, де фактично почалась передвиборна кампанія і триває інформаційна війна, питання відносин з Європейським Союзом дуже болюче. Ним часто спекулюють, і пересічним громадянам важко визначити, де правда. Ви, як досвідчений євродепутат, можете сказати, наскільки питання парафування угоди про асоційоване членство України в ЄС може бути розтягнуте в часі? 

– Маю надію, що ми розглядатимемо це питання, незважаючи на політичну ситуацію у вашій країні. Звичайно, те, що робить нинішня українська влада, аж ніяк не сприяє відносинам з Європейським Союзом. Я розумію, що можна не любити Юлю. Це демократія, і кожен має право на свій підхід. Однак європейська громадська думка є такою: переслідування лідера опозиції не має нічого спільного із засадами демократії та шкодить іміджу України. Вважаю її слушною. Мої друзі кажуть: “Окей! Є там, звичайно, проблеми, але нам потрібно підтримувати не владу, а народ!” Я кажу: “Я допомагаю не конкретному українському уряду. Я допомагаю українському народу. А уряди мають здатність змінюватися”.

– А чи багато таких, як ви, в Європарламенті?

– Я б сказав, більшість. Однак, звичайно, є люди, які, відверто кажучи, занадто тісно дружать із Росією. Ось вони тільки й чекають свіжих новин про переслідування української опозиції – сигналів, які вкотре підтверджують те, що з демократією в Україні не все гаразд. Звичайно ж, ці люди тоді виступають у Європарламенті й кажуть: “Ви тут сварите Росію, а в Україні лідер опозиції у в’язниці!” 

Я завжди раджу українським політикам: “Хлопці! Ви свої справи повинні вирішувати в Україні, але вирішувати  демократичним шляхом. Не садити опонентів до в’язниці, а робити, як у Польщі: якщо не любиш когось, можеш за нього не голосувати”. Боюсь, знайдуться люди, які, спостерігаючи за процесами, що відбуваються нині в Україні, завжди наголошуватимуть: Україна не гідна бути частиною Євросоюзу. І посилатимуться при цьому на відсутність демократичних стандартів.

– А можливо, так і є насправді?

– Я дуже часто буваю в Україні. У мене там чимало друзів, з якими регулярно спілкуюсь. Я бачу ситуацію, можу її оцінити. Я дивлюсь на те, що робить уряд, і спостерігаю, як народ рухається вперед. І завжди намагаюся на людському рівні допомагати у цьому шляху на Захід.

“Членство в НАТО і Євросоюзі в Польщі завжди було поза політичними суперечками”

– Польща одразу здивувала бездоганними дорогами, додатково приведеними до порядку ще й у зв’язку з Євро, спокоєм, старанно обробленими полями, людьми без тривоги в очах. Зміни на краще очевидні. Це все завдяки вступу до Євросоюзу?

– Досвід Польщі, те, що ми зробили як європейська держава, те, який прогрес спостерігаємо після вступу до ЄС, це також добрий урок для України. Я завжди на цьому наголошую. У нас теж були величезні протиріччя між політичними партіями, але питання членства в НАТО і Євросоюзі  завжди було поза політичними суперечками. До якої партії не належали б польські політики, наскільки не були б між собою антагоністичними, у Брюсселі вони одноголосно заявляли, що хочуть бачити Польщу в Євросоюзі і НАТО. У цьому головна відмінність польських політиків від українських. Ця мета – євроінтеграція і НАТО – об’єднала в Польщі всіх. А вашим українським олігархам де краще – в Росії чи Євросоюзі? (Сміється.)

– Кілька конкретних кроків, які ви порекомендували б зробити для того, аби полегшити Україні вступ до ЄС?

– Найважливіше – звільнити опозиціонерів. Не беруся аналізувати, чи  правдивими є всі ці обвинувачення. Не моя справа судити – мають слушність українські прокурори чи ні. Кажу про те, що Україна цілковито втрачає імідж. Ті, хто приїздить у вашу країну в справах бізнесу, бачать, що загалом це нормальна країна. Але те, що є політичні в’язні… Хочу наголосити: це не має стосунку до мого особистого ставлення до Тимошенко. Якщо відверто – це не мій герой. Однак місце лідера опозиції – в парламенті, а не в тюрмі.

– Ви уже четвертий рік реалізуєте програму “Європейські ознайомчі візити”, в рамках якої проводите зустрічі з журналістами та молодими політиками України. Зрозумілою є мотивація депутата Верховної Ради України Володимира Макієнка та асоціації “Журналістська ініціатива”, які допомагають вам з української сторони. А навіщо це Міхалу Камінс­кому, члену правління Групи європейських консерваторів і реформістів Європарламенту? Українці ж не ваш електорат.

– Ми створили цю програму, щоб журналісти, молоді політики, використовуючи мої можливості, могли приїжджати сюди, в Брюссель. Дивитися, як усе це виглядає, і цю європейську ідею переносити в Україну, але не як політики, а як прості люди, які бачать, що тут відбувається. 

Гадаю, вступ України до ЄС відбудеться, на жаль, не за рік і не за два. Але вже бачу реальну перспективу. Тому що Україна має не лише ворогів, але й добрих друзів у Європарламенті та Євросоюзі, котрі розуміють, що це винятковий інтерес самого Європейського Союзу – щоб Україна стала його частиною. 

P.S. Із суто журналістським цинізмом припускаю, що Міхал Камінскі говорив те, що ми хотіли почути. Але навіщо йому це? Зрозуміло, Польща для нього понад усе. То чому ж він так переймається проблемами України? Чесно? Бог його знає! Зрештою, це й не має значення, бо те, що він робить для українського народу в Європарламенті, викликає глибоку повагу і величезну подяку. Коли ж нарешті й у нас з’являться політики, для яких Україна буде понад усе – так, як Польща для Міхала Камінскі?.. 

Міхал Камінскі разом з колишнім архиєпископом Мироном Ходаковським, головним православним ординарієм Війська Польського, бригадним генералом, який загинув у Смоленській катастрофі 

Разом з родиною 

Львів – Брюссель – Львів