Дві третини документа, розробленого Радою національної безпеки, так чи інакше зачіпають російсько-грузинську проблематику, а загалом на 41 сторінці грузинської концепції нацбезпеки Російська Федерація згадується 44 рази. Причому характеризується як головний ворог Грузії, що окупував Абхазію і Південну Осетію.
Якщо в аналогічному документі 2005 року як головна загроза безпеці Грузії називалося “порушення територіальної цілісності” сепаратистськими силами усередині країни (малися на увазі самопроголошені, але на той момент ніким у світі не визнані Абхазія та Південна Осетія), то в новому варіанті концепції національної безпеки вже в першому пункті розділу “Загрози, ризики і виклики” зазначається, що “головну загрозу становить окупація Російською Федерацією територій Грузії та організація Росією терористичних актів з цих територій”. Серед вірогідних загроз названо “ризик нової воєнної агресії з боку Російської Федерації”, а також “організовані РФ терористичні акти, які можуть бути здійснені з окупованих територій” (маються на увазі вже згадані вище Абхазія та Південна Осетія).
Необхідність ухвалення нової концепції національної безпеки (попередня набула чинності щойно в 2005 році) в Тбілісі пояснюють трагічними подіями серпня 2008 року, коли у відповідь на спробу приєднати сепаратистську Південну Осетію Росія провела операцію “примушування Грузії до миру”, що обернулася численними людськими жертвами з усіх сторін конфлікту. “Після агресії Росії та окупації територій нашої країни виникли нові реалії”, – заявив на слуханнях у грузинському парламенті заступник секретаря Ради національної безпеки Бату Кутелія. Він пояснив, що “варіант нової концепції обговорювався і в НАТО”, і грузинська сторона взяла до уваги більшість рекомендацій, отриманих від західних партнерів. Згідно з новою концепцією нацбезпеки Грузії, стратегічною метою Тбілісі є вступ до НАТО та Європейського Союзу, а найважливішим партнером на міжнародній арені названі Сполучені Штати. Іншим стратегічним партнером Грузії названо Азербайджан. Натомість відносини з іншими сусідами та партнерами – Туреччиною, Вірменією, Україною – залишилися у нинішньому документі на рівні, зафіксованому ще в 2005 році, й характеризуються як “тісне партнерство”. Нинішня концепція окремо наголошує на “активній співпраці” з країнами Балтії, Східної та Центральної Європи, й, крім того, акцентується на “великому значенні” співпраці з державами Скандинавії, з Молдовою і Білоруссю, та вітає їхню участь у “Східному партнерстві ЄС”.
Джерело часопису “Коммерсант” у російському міністерстві закордонних справ заявило, що для Москви грузинський документ не став несподіванкою: “Загалом нова концепція нацбезпеки Грузії виявилася цілком передбачуваним документом, позбавленим очевидних сенсацій”. Співрозмовник газети пояснив: “Нинішнє керівництво Грузії послідовно займається формуванням образу ворога в особі Росії. Образ ворога потрібний Міхаїлу Саакашвілі для очевидних цілей. Своїми злочинними діями в серпні 2008 року він власноручно поставив хрест на територіальній цілісності Грузії, а тепер намагається уникнути відповідальності за розвал країни і відвернути увагу населення від складної соціально-економічної ситуації в державі. Це не більше ніж пропагандистський камуфляж”.
Зрештою, Москва вже давно веде приховану пропагандистську війну проти Міхаїла Саакашвілі, вперто переконуючи росіян та загалом увесь пострадянський простір, що Тбілісі нібито всіляко придушує свободу слова, президент формує такий собі культ особи, економічна ситуація в країні близька до колапсу, а всі рішення ухвалюють американські радники.
Водночас ситуація у самопроголошених (але визнаних Росією та кількома дрібними державами, типу Нікарагуа) Абхазії та Південній Осетії дійсно майже катастрофічна: промисловість фактично повністю занепала, сільське господарство ледве животіє, фінансова допомога з Росії безбожно розкрадається місцевими чиновниками. Нещодавні вибори президента в Південній Осетії, де мало не дійшло до громадянської війни, – зайве тому підтвердження.