24 липня Церква відзначає пам’ять святої рівноапостольної Ольги, а 28 липня – хрестителя України-Русі Володимира Великого

Мудрість княгині Ольги

Літописці по-різному оповідають про місце народження та походження великої княгині Київської Ольги, у святому хрещенні Єлени. Найімовірніше, за розповіддю літописця Нестора, Ольга народилася на Псковщині, росла язичницею і з юних літ відзначалася розумом та вродою. Її ім’я не слов’янське, а варязьке: Гельґа, що означає “свята”.
В одній з легенд йдеться, що одного разу син князя Рюрика Ігор під час полювання захотів переправитися на інший берег річки. Він гукнув юнака, який керував човном, але з подивом помітив, що це була дівчина. Розумна та скромна Ольга стала дружиною князя Ігоря і після його смерті правила Київською державою. Згідно з літописом, вона охрестилася у 955 р. у Константинополі, але, мабуть, християнську віру прийняла раніше в Києві. У літописі говориться, що вона, “зрозумівши Бога істинного й прийнявши хрещення,.. почала жити за Христом, просвітившись усіма добрими ділами, одягаючи нагих, годуючи голодних, милуючи вдів і сиріт, – з тихістю й любов’ю в серці”. Церква вважає її рівноапостольною, бо вона, ніби рання зоря, віщувала про недалеке хрещення усього народу, своїм прикладом заохочуючи його до цього видатного вчинку.
У 964 р. княгиня Ольга віддала правління державою синові Святославу. Упокоїлася блаженна княгиня 969 р. Шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм. А онук княгині, святий рівноапостольний князь Володимир Святославич, у 1007 р.
переніс її останки до Десятинної церкви. За писемними свідченнями, мощі княгині залишалися нетлінними, “світилися як сонце” і біля них, за молитвами віруючих, сталося багато чудес і зцілень.

Володимир Великий – апостол святої віри

В історії Русі-України святий Володимир Великий записаний золотими літерами не лише як могутній і розумний володар, а й хреститель, просвітитель та апостол християнської віри.
У Києві, за князя Ігоря, вже були християни, які мали свою церкву. Те, чого не встигла зробити його бабуся, княгиня Ольга, здійснив її онук. Охрестившись у 988 р. ,
князь охрестив народ, серед них своїх 12 малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні відоме в Києві як Хрещатик. На святому хрещенні отримав ім’я Василій. Князь Володимир вирішив прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, адже відчув душею, що християнська віра у цьому обряді найкраще відповідає психіці і ментальності народу. Крім того, віра принесла зі собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою.
У 989 р. князь приступив до будови церкви на честь Успення Пресвятої Богородиці, яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх княжих доходів. Тією церквою він започаткував будівництво божих храмів у Києві і на всій Русі.
Святий Володимир Великий помер 15 липня 1015 р.
Його мощі спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 р. аж до часів київського митрополита Могили. У 1635 р., відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит П. Могила дав до Києво-Печерської лаври. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав її до Успенського Собору в Москві. А кисть руки П. Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.
Після смерті ім’я Володимира Великого тривалий час не було внесене до списку святих, і він не мав свого празника, адже при гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Тому празник установлений не як чудотворцеві, а як рівноапостольному хрестителеві Русі.