– Скажіть, будь ласка, у чому полягає відмінність католицької освіти від світської, державної?
– Учасник навчального процесу в католицькому університеті – це не лише студент, науковець чи працівник, який має розум та певну компетенцію. Це цілісна особа, людина разом з її серцем, душею. Тому католицький університет ставить за мету йти назустріч людині. Важливими є не лише певні навчальні заходи – лекції, виклади, екзамени, дипломи – для будь-якого католицького університету, зокрема й нашого, дуже важливим є допомогти людині дозрівати духовно у своєму почутті відповідальності щодо громади і передовсім у своїй морально-етичній чутливості та позиції.
Про УКУ
– У чому особливість вашого закладу?
– У багатьох країнах, і в Україні також, державні виші є невеличкими містечками, в них студент може загубитися серед десятків тисяч колег. У нашому університеті, в якому є до 600 стаціонарних студентів і викладає 150 осіб, значно прискіпливіша увага до потреб, проблем і питань кожного студента. Вибравши собі такі скромні чисельні параметри, УКУ акцентує на якості остаточного результату.
– Який фах можуть здобути студенти у вашому університеті?
– Стаціонарні базові програми на рівні бакалаврату та спеціаліста маємо з історії, соціальної педагогіки, філософії-богослов’я. Магістерські – з історії, богослов’я і філософії, журналістики, є NBA-програма з підприємництва, різноманітні сертифікатні програми з психології, іконопису. Крім того, катехитично-педагогічний інститут пропонує унікальну програму підготовки вчителів християнської етики і катехитики. Також інститут екуменічних студій у співпраці з ЛНУ ім. І. Франка пропонує унікальну магістерську програму з екуменічних студій. Це друга вища освіта, яка впроваджує спеціалістів з різних ділянок в тематику і методологію міжцерковних стосунків, що сьогодні в Україні для журналіста, політика , педагога та й церковного діяча дуже важливо.
– Для прикладу, в чому полягає різниця для тих, хто студіює історію у вас, і в ЛНУ ім. І Франка?
– ЛНУ ім. І. Франка, зокрема його історичний факультет, має дуже потужну професуру, в багатьох галузях він має пропозиції, які УКУ не може запропонувати. Натомість у нас є певні акценти, які  унікальні не лише у Львові, а й в усій Україні. Насамперед це акцент на вивченні мов, зокрема англійської, латинської, грецької, можливість вивчати ґрунтовно не лише новітню історію, але й засвоювати навики і науковий інструментарій, які потрібні для дослідження середньовіччя і візантійської історії. Це вже дає свої результати, і поважний відсоток випускників історичної програми спеціалізується в медієвістиці.
– Чи плануєте розширювати кількість факультетів, наприклад, створювати такі, де вивчатимуть природничі науки?
– Питання природничих наук – це питання майбутнього. В цьому році відкривається магістерська програма з журналістики, запрацювали сертифікатні програми з психології. Також ми хотіли б розвивати інші соціальні і правничі напрями. Вже четвертий рік при УКУ працює Львівська бізнес-школа, яка в середо­вищі підприємців здобуває щораз вищий рейтинг та є місцем зустрічі підприємців України.
Про гідність
і любов
– В УКУ працює кілька унікальних соціальних програм. Яке їх місце в освітньому процесі?
– Акцент на соціальній діяльності є не лише у вимірі окремих програм. Наша мета – щоб соціальна свідомість і соціальне заанґажування характеризували цілий університет і всіх його членів. Тому, наприклад, університет уже більше ніж 10 років робить унікальний, а для декого парадоксальний крок, запрошуючи до університету осіб з особливими потребами, серед них і розумово неповносправних. Людина з особливими потребами має об’єктивні обмеження, проте таку саму гідність, як й інші люди, а дуже часто наші друзі з особливими потребами мають рідкісні обдарування. Вони, як правило, не одягають “масок” і кожного ставлять перед найважливішим педагогічним питанням – чи ти вмієш ставитися до мене як до рівного, чи ти вмієш любити мене, чи взагалі вмієш любити іншу особу? Ми б хотіли, щоб це питання постійно стояло і перед працівниками нашого університету, і перед студентами.
– Чому це так важливо?
– Для нас життя з людьми з особливими потребами є богословсько-духовним імперативом. Це дуже конкретне втілення євангельських принципів, яке має також широкий академічно-інтелектуальний відгомін. Багато молодих людей сьогодні живуть у сумніві: а чи цінують їхню гідність? Сьогодні ми сумніваємося  небезпідставно: чи соціальний лад у країні, політичний порядок визнає гідність особи? Працюючи над покращенням загально-суспільних обставин, ми, як християни, хочемо один одному і кожній людині в нашій спільноті допомогти осягнути внутрішні джерела особистої гідності, знайти ключ до цієї скарбниці. Цього нікому не можна нав’язувати, але потрібно делікатно, систематично і різнопланово практикувати самому і пропонувати як духовну вправу на щодень.
Про студентів
– Чи можна в УКУ користуватися шпаргалками?
– Можна, але це небезпечно. При першому випадку виявлення студент дістає попередження, за другим разом його відраховують. Це одна з особливих рис університету – намагання зробити навчальний процес максимально ефективним, а в студентів виховувати відповідальність та практикувати її щодня. Однак УКУ це не резервація для святих, в нас є всі людські слабкості, але ми стараємося допомагати один одному боротися з ними.
– А які якості вирізняють ваших студентів?
– Вони спроможні плисти проти течії у нашому
пострадянському суспільстві, і саме ця ідейна позиція багатьох молодих людей спричиняється до атмосфери прозорості, особистої свободи і відповідальності, яка допомагає людям ставати лідерами.
– Ви нещодавно випустили у світ чергових випускників. Які вони?
– Гарні, світлі, ідейні, компетентні і добре вишколені. Я на них покладаю велику надію.
– Наскільки Ви, як ректор, доступний для студентів?
– Намагаюся бути серед студентів і серед спільноти щодня, я молюся з ними щоденно, з ранку до вечора проводжу зустрічі індивідуального чи групового характеру, багато студентів протягом свого навчання буває в мене вдома. Сьогодні вже не знаю особисто кожного студента, як це було на початках, але думаю, що від ректорату, деканатів, викладачів студенти мають усю потрібну увагу. Часом я є глибоко зворушений, коли бачу, як наші декани витрачають час і зусилля, щоб допомогти студентам, зокрема тим, які мають якийсь клопіт: моральний чи матеріальний.
Про богослов’я
– Наскільки затребуване сьогодні богослов’я, чи не є воно відірваним від повсякденних клопотів і буднів?
– Богослов’я – це насамперед спосіб ставлення до життя як дару Творця, ставлення до себе, до іншого. Зробити академічне богослов’я ближчим, практичним – одна з наших цілей. Сьогодні наші богослови і філологи працюють, щоб нарешті корпус класичних богословських текстів і саму літургію перекласти на українську мову. В англійській, французькій, італійській, німецькій існує більше перекладів творів отців Церкви і більше перекладів візантійської літургії, ніж в українській.
– А які ще питання стоять сьогодні перед богословами?
– Головна проблема, яка є не тільки в Україні, а й в усьому світі – брак християнської єдності. Ми не можемо переконливо говорити про християнську любов, коли християни часто-густо ворогують один з одним. Ми відчуваємо щоденне покликання працювати над моделями і стилями християнської єдності. У нас навчаються студенти і працюють викладачі різних конфесій. Моделювати, показувати, що якась чеснота є можлива, є, мабуть, покликанням християнина, бо ми не можемо нав’язати якогось стилю, якихось принципів чи якусь поведінку, можемо просто пропонувати.
– Які ще, на Вашу думку, важливі проблеми стоять і перед Церквою, і перед університетом?
– Одним із найбільших людських, а через те й богословських питань у ХХІ столітті буде уся сфера біоетики: звідки походить людина, ким вона є, де починається життя, де воно завершується і яке може бути ставлення до нього? Технологія (маються на увазі генетичні дослідження, клонування тощо) тут випереджає загальнолюдську морально-етичну зрілість. І на цьому фронті УКУ вже працює і буде більше працювати.
Другий напрям – дослідження нашої історії. Багато питань сучасної національно-духовної ідентичності пов’язані з тим чи іншим правдивим чи викривленим розумінням нашого церковно-духовного минулого, в якому є багато парадоксів, але не менше прикладів, які можуть і повинні бути для нас повчальними. Тому перший науковий проект нашої інституції – дослідження підпільного життя нашої Церкви в радянський період з акцентом не на процес переслідування, що є негативним явищем, а, радше, щоб розкрити, наскільки людина спроможна бути вільною в тоталітарних обставинах.
– У чому актуальність цих історичних досліджень?
– У Львові, в Україні християни спромоглися на виконання найскладнішого завдання ХХ ст. Послати людину на Місяць, поділити атом чи розшифрувати геном людини – це справді високі і складні виклики. Але, напевне, найважчим людським завданням було вистояти в часи тоталітарних режимів і зберегти Богом дану людську гідність. У тих людей, які спромоглися на такий подвиг, нам треба вчитися, як відповідати на найсуворіші і найскладніші виклики ХХІ століття.
Розмовляла
Ольга Хворостовська