Із руських часів до наших днів збереглося лише п'ять невеликих культових будівель, частково перебудованих, які закладені на фундаментах споруд XIII ст. Однією із них є церква Св. Миколая, що вважається прикладом давньоукраїнської архітектури XIII ст.

Припускають, що будувалася вона як родинна усипальниця галицьких князів. Можливо, її заснував ще князь Данило або Лев. У XVII ст. храм Св. Миколая був церквою українського цеху шевців, які жили у передмісті.

На жаль, не збереглося давнього вигляду храму. Теперішня будова є значно змінена протягом довгих віків. Найстарішою частиною вважаються мури з гарного тесаного каменю, які відкрито під час відновлення 1924 р. Вони вказують, що церква мала план т. зв. грецького (рівнораменного) хреста. В другій половині XVII ст. церкву перебудували, роботи закінчили в 1701 р.,  про це свідчить напис на арці головної нави. В 1776 р. прибудовано захристя. У XVIII ст. церква була покрита гонтою, у 1800 р. дах згорів, і тоді побудовано теперішні бані, покриті бляхою.

Давній іконостас згорів у 1783 р., залишився від нього тільки один образ Ісуса Христа з Божою Матір'ю й апостолами. Цікавий також образ Богородиці, з рамен якої спливають стяжки (cтрічки) з написами, до яких чіпляються грішники. Унизу змальована морська прірва і в ній – змій з роззявленою пащекою. Також зберігся старий хрест у срібній оправі з XV—XVI ст. На верхній фронтовій стіні церкви є фрески маляра Петра Холодного. При церкві був старий цвинтар, але з нього збереглися тільки два залишки надгробних плит, вмуровані у підлогу пресвітери.

До найцінніших речей, якими церква пишається і нині, належать ікона та мощі святого Миколая, якими антіохійський патріарх Йоахим благословив храм під час свого візиту до Львова.