Цього разу у вихідні варто майнути на Перемишлянщину – в Унівський монастир. Унів – одне з найстаріших відпустових місць в Україні. Монастир оточений високими стінами з бійницями та оборонними баштами. Храм на території виглядає з-за стін витонченим та легким, а при огляді його зсередини вражає міцними, справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури.

Збудовано монастир у XV ст. Після татарської навали у 1549 р., коли  монастир було спалено, ктитором став Олександр Ванько Лагодовський. Давній переказ розповідає, як, занедужавши на хворобу ніг, Ванько побачив у сні Богородицю. Вона порадила йому шукати неподалік у лісі цілюще джерело. Чудесно зцілившись, шляхтич дає обітницю відродити знищену обитель. В XVI ст. розпочалося будівництво мурованої оборонної церкви над джерелом, а згодом – чотирьох наріжних веж та мурів.

За планувально-просто­ровою побудовою укріплений монастирський комплекс нічим не відрізняється від регулярних баштових замків. З південного боку оборонного муру було влаштовано в’їзну браму з баштою над нею. У центрі замкового двору, сформованого двоповерховими корпусами келій і будинком митрополита, стояла церква з прибудованою до неї оборонною баштою-дзвіницею. Унівський монастир було оточено глибоким ровом і високим земляним валом.

Домінантою монастирського ансамблю залишається храм Успіння Пресвятої Богородиці, зведений в середині XVI ст.

Однією із цікавих місцинок цього монастирського комплексу є Чернеча гора. Сьогодні тут цвинтар, на якому спочивають ченці, проте багато століть тому тут вирувало життя давнього городища під назвою Володимирів град. Цікаво що городище не мало дитинця, де розташовувалася княжа еліта, та посаду, в якому жили ремісники, хлібороби, і передграддя. Поселення дуже давнє і сягає часів соціально однорідного суспільства (приблизно IX ст.).

Біля сучасного цвинтаря на Чернечій горі виявлено кам’яний фундамент храму. В результаті досліджень зафіксовано три періоди його перебудови. У будівельній кладці долівки храму віднайдено цеглини більш раннього часу, які нагадують давньоруську плінфу. Подібну цеглу використовували за часів Галицько-Волинської держави, а також для будівництва славнозвісної Десятинної церкви у Києві. Поряд із фундаментом є давній цвинтар. Кам’яні надгробки з написами свідчать про поховання тогочасної еліти. Є на цвинтарі й кам’яні хрести часів Хмельниччини.

За часів Австрійської імперії Унівську обитель закрили. Відродити чернече життя довелося Андреєві Шептицькому. Він передав монастир ченцям Студійського уставу і невдовзі надав статус лаври. Тут було створено самодостатнє господарство, діяв сиротинець, сформувалася величезна бібліотека, виходив друком щомісячник “Ясна путь”. У 30-х відкрито іконописну майстерню, найважливішими роботами якої стали розписи інтер’єру храму та зовнішніх стін монастиря. Розвиток монастиря припинився з приходом радянської влади. Лише більш як через 40 років у давній обителі знову залунала молитва.

Щороку до Унева прибувають паломники з усіх куточків країни, відбуваються піші молодіжні прощі. Саме тут є чудотворна унівська ікона Пресвятої Богородиці, а також мощі багатьох святих. Місцевість і монастир вразять вас спокоєм та надзвичайною красою. Сюди приходять, щоб долучитися до душевної тиші духовної цілісності та поклонитися чудотворній іконі Пресвятої Богородиці.

Доїхати до Унева можна маршрутними таксі з вул. Личаківської (неподалік кінцевої зупинки трамвая №2). Власним транспортом потрібно їхати у бік м. Перемишляни (Тернопільський напрямок). Унівська лавра розташована на території села Унів. При монастирі також є спеціальні гостьові кімнати, в яких можна переночувати.