Єпископ Дрогобицький, вікарій Львівської єпархії УПЦ Філарет (Кучеров), про завдання Церкви, актуальність православ’я та екуменічний діалог

На початку 2011-го Львівська єпархії УПЦ в єдності з Московським патріархатом, згідно з рішенням Священного синоду, отримала нового єпископа. Сьогодні “Пошта” спілкується з єпископом Дрогобицьким, вікарієм Львівської єпархії УПЦ Філаретом (Кучеровим). Молодий Владика своїми духовними авторитетами вважає наставників із Трійце-Сергієвої лаври (де навчався і робив перші кроки духовного життя) та Києво-Печерської лаври (де зростав як пастир й монах).

– Владико, Ви недавно у Львівській єпархії, якою є її місія та завдання? Які проблеми та виклики стоять перед нею?

– Сучасна людина живе в умовах стресу, тому вона має бути духовно сильною, здібною жити за голосом совісті, а не за голосом інстинкту та фізично сильною, здібною справлятися зі стресами, зберігати працездатність. У наші дні, коли зростає небезпека алкоголізму, наркоманії, злочинності, коли у стосунках між людьми панує нетерпимість, агресія та насилля, Церква та духовність стають засобом, який загладжує конфлікти, який є альтернативою руйнівним процесам.  У цьому бачу місію і завдання нашого духовенства та мирян.

– Нещодавно було ухвалено рішення про створення Ради церков. Чим, на Вашу думку, вона має займатися?

– Вважаю, що створення Ради церков є своєчасним і буде корисним. Це може бути форум, в якому представники Церков зможуть висловити свою думку, за круглим столом обговорити міжконфесійні, релігійні питання, проблеми відносин Церкви з державою та суспільством, соціальні програми. Ми прийняли рішення щодо напрямків діяльності та кількості зустрічей на рік. Домовилися про створення робочих груп зі складу секретарів та помічників єпископів, які будуть опрацьовувати матеріали та готувати програми на розгляд Ради. Перший спільний захід заплановано на День міста – винесення для поклоніння ікони “Львівська Одигітрія” та звершення молебнів у храмах усіх конфесій, а також хресна хода та молебень на пл. Ринок. Цей захід надасть можливість багатьом людям вклонитися святині та звернутися з проханнями до Божої Матері про дарування нашій землі благополуччя, а людям – миру, єдності, здоров’я.

– У Києві Ви займалися соціальними проблемами, чи плануєте провадити цю діяльність й у Львові?

– Звичайно. Одне з головних завдань Церкви – служіння людям. Нині дуже багато соціальних проблем постає перед людиною. Досвід Львівської єпархії УПЦ у соціальному напрямку дуже позитивний, мені тільки доведеться приєднатися до цієї співпраці з нашими отцями та соціальними працівниками.

Духовні авторитети

– Ви народилися в Києві, але жили, навчалися за межами України, у Вас гарна українська мова, як вдалося її зберегти чи вивчити?

– Кожна людина має вдосконалюватися. Мовна практика є одним із цих напрямків. Справді, я дуже довго розмовляв російською, але перебування на Львівщині дає можливість покращити мою українську. Я не соромлюсь робити помилки і завжди вдячний людям, від яких у спілкуванні отримаю пораду або виправлення.

– Ваші батьки військовослужбовці, у часи Вашої юності радянська система не заохочувала віри в Бога, як Ви прийшли на цей шлях служіння Господу, хто є Вашими духовними авторитетами?

– Справді, це були важкі часи для віри в Бога, але Господь покликав мене з дитинства, я зростав із Богом у серці. Багато для мого духовного становлення зробила бабуся, яка і сьогодні є для мене молитвеницею за мене до Бога,  великим прикладом у духовному житті. Звичайно, духовними авторитетами для мене є мої духовні наставники в Трійце-Сергієвій та Києво-Печерській лаврах. У першій я навчався і робив перші кроки духовного життя, в другій зростав як пастир й монах.

Актуальність православ’я

– На Вашу думку, православ’я – це актуально?

– Православ’я завжди було актуальним, залишається таким сьогодні й буде таким завжди. Духовний досвід Православної церкви унікальний, адже вона отримала спасительне вчення безпосередньо від Господа Ісуса Христа та Його апостолів і зберегла його. Православна, тобто істинна Христова Церква, донині і повсякчас керується Духом Святим.

– Як Ви оцінюєте сучасне православ’я, наскільки воно є доступним для пересічних людей, наскільки воно затребуване?

– Нині православ’я доступне для кожного. Всі охочі мають змогу спілкуватися зі священиками, брати участь у різних напрямках церковного життя. Відновлюють монастирі та храми, будують нові. Видається багато друкованої, аудіо- та відеопродукції. А ось наскільки це все “затребуване” – справа інша. Православ’я завжди спасительне, але не завжди популярне. А що популярне, не завжди є спасительним.

– На яких православних цінностях хотіли б сьогодні наголосити?

– Хіба не сказав нам Ісус Христос: “І через поширення беззаконня охолоне любов багатьох”. (Мф. 24, 12) Ця істина особливо актуальна нині. Ми маємо наголошувати на любові та взаєморозумінні.

– Яка роль православ’я у формуванні сучасної людини, нації?

– Православ’я покликане формувати духовний світогляд як окремої особистості, так і нації загалом. Православ’я пропонує нам чисту віру, а ми маємо прожити чесне християнське життя за вірою. Ось дві універсальні християнські цінності, спасительні для всіх і кожного.

– На Вашу думку, чи ідея “русского мира” сприяє екуменічному діалогові, зокрема в Україні?

– Хочу вказати на двоякість понять у цьому питанні. Ідея “Руського світу” належить до сфери релігійної філософії, есхатології, профетизму. Це ідея домінанти духовного над матеріальним, повернення до традиції, в якій був вихований народ, що проживає на величезному євразійському просторі, яке сьогодні географічно становить юрисдикцію РПЦ. Екуменізм – це ідео­логія “всехристиянської єдності”. Екуменізм розуміється як ліберальна релігійно-філософська течія з тенденцією до об’єднання різних конфесійних напрямків у рамках однієї Церкви. Одне з положень екуменізму – скасування міжконфесійних відмінностей, завдяки зведенню  догматів усіх церков до одного християнського вчення. Для нас, Православних церков, і навіть для Римо-католицької церкви, таке трактування екуменізму не може бути застосовано, бо ми наполегливо свідчимо про свою віру, що вся повнота істини перебуває в ній незмінно, тому змін догматичного характеру не може бути.

– Чи є точки дотику?

– Між ідеєю “Руського світу” та між іншими конфесіями, звичайно, є. Це перш за все опір секуляризації, боротьба з насильством, відстоювання біблійних ідеалів. Для православ’я екуменізм – це спосіб ознайомлення західного християнського світу зі своєю давньою традицією. Що ж до екуменічного діалогу, то в Україні є досить багато конфесій, тому гадаю, що в умовах сучасності діалог необхідний.

Про точки дотику

– Як бачите співпрацю Вашої єпархії з іншими конфесіями Львівщини?

– Сьогодні маємо шукати точки дотику для вирішення багатьох проблем. Хотілося б бачити нашу співпрацю у сфері розвитку спільних соціальних програм, благодійності, необхідності зробити наш внесок у зміцнення інституту сім’ї та підвищення моральності населення. Пріоритетом має стати збереження культурної спадщини, дбайливе ставлення до природи, розвиток творчої діяльності, протидія поширенню псевдорелігійних структур.

– Які стосунки з іншими конфесіями, зокрема з найчисельнішою сьогодні громадою греко-католиків?

– Ми, православні Львівської єпархії УПЦ, поважаємо релігійний вибір кожної людини. Ми не націлені на конфронтацію, розпалювання конфліктів і протиріч. Що ж до УГКЦ, то розуміємо, що це найчисленніша й традиційна Церква для нашого краю, і маємо поважати вибір більшості людей, дуже багато вірних греко-католиків ходить до православних храмів. Якщо в 1990-х рр. стосунки  були дійсно напруженими, то згодом вони помітно покращилися. Стали менше підкреслюватися розбіжності, а більше обговорюватися подібні точки зору в таких питаннях, як підтримка миру, збереження моралі і духовності.

– Чого очікуєте від нового Глави УГКЦ?

– Насамперед хотілось би привітати Архієпископа Святослава з обранням на високу церковну посаду. Нам відомо про освіченість та адміністративний досвід нового Глави УГКЦ. Думаю, що Владика буде використовувати досвід свого попередника у взаєминах із Православною церквою. Нині немає фундаментальних перешкод і бар’єрів до дружніх і братських відносин. Час непорозуміння та ворожнечі минув, ми не повинні повертатися до антагонізму, бути противниками. Святі отці з п’ятого сторіччя, коли говорили про Східні Церкви, з яких була Римська першою за диптихом, використовували термін: “Церкви-сестри”. Пізніше Патріарх Константинопольський Афінагор та Папа Іоанн XXIII знову проголосили цей термін доцільним. То, якщо богослови в рамках діалогу називають нас “Церквами-сестрами”, то маємо бути братами у Христі, й цілі в нас одні – спасіння людини та відродження духовності в сучасному прагматичному суспільстві. Щиро сподіваюся, що наші взаємини з УГКЦ і особисто з її Верховним Архієпископом розвиватимуться в ключі взаємної толерантності і канонічності.