Повстанці-таліби чинять збройний опір та беруть владу на місцях у свої руки

Хоча сьогодні увага американської дипломатії й структур безпеки прикута до кризи в Лівії, події в Афганістані не можуть не турбувати Сполучені Штати. Посилення угруповання військ, що здійснювалося за наказом президента Обами в 2010 році, нині завершено, але втрати американців ростуть.

Не виправдовує себе й тактика масованого застосування безпілотних літальних апаратів “стелс”, які точково атакують скупчення афганських партизанів та бази талібів у сусідньому Пакистані. По-перше, як стверджують експерти, таліби без проблем знаходять заміну високопоставленим польовим командирам, знищеним безпілотниками. Причому в нових лідерів найчастіше є свіжий бойовий досвід і навіть більша, ніж у попередників, рішучість боротися з іноземними окупантами. По-друге, застосування “стелсів” справляє вкрай негативний вплив на громадську думку не тільки в Пакистані, але і в усій Південно-Східній Азії та на Близькому Сході. Цьому сприяють “Аль-Джазіра” та решта ісламських супутникових каналів, що регулярно повідомляють про загибель і каліцтва мирного населення в результаті атак безпілотників.

Не менше американських стратегів повинна стурбувати й така тенденція: таліби впевнено демонструють свою здатність брати владу на місцях всупереч присутності іноземного воєнного контингенту. Партизанські ватажки керують селищами, збирають податки й вирішують цивільні суперечки в ісламських судах. А коли вони йдуть воювати, то їм цілком добровільно допомагає ціла мережа з місцевих жителів, які провадять розвідку, попереджають про небезпеку, виступають провідниками та переховують і лікують поранених.

Причому вірні центральному уряду Гаміда Карзая місцеві адміністрація та поліція часто-густо діють за принципом “і вашим, і нашим”, намагаючись і накази зі столиці виконувати, і з впливовими польовими командирами зайвий раз не конфліктувати. Тим паче, що майже всі бойовики “Талібану” – місцеві жителі. Заяви, що афганський рух опору начебто складається з “чужинців”, повністю спростовують свідчення самих американців. Так, полковник армії США Девід Файвкоут, якого цитує британське видання “Open Democracy”, говорить про цю ситуацію однозначно: “Ми не бачили жодного іноземного бойовика. Ми знаємо, що їх немає, тому що ми знищували талібів, а потім стежили за всім аж до похорону. Всіх їх ховали старійшини в місцевих селах під плач дружин і дітей”.

Водночас експерти наголошують, що було би помилкою стверджувати, нібито війна в Афганістані складається лише із серії партизанських сутичок винятково місцевого характеру. Американська розвідка чітко встановила, що афганські бойовики-таліби діють за наказами шури (правлячої ради) “Талібану”, що базується в пакистанській провінції Кветта та підпорядковується легендарному муллі Омару.

Таке поєднання – ефективна бойова діяльність на місцях, коли бойовики діють з власної ініціативи, користуючись підтримкою місцевого населення, але водночас є жорстко пов’язаними з центральним керівництвом – дуже важливий аспект афганської війни. Експерти з контрпартизанської боротьби стверджують, що подолати такий рух опору американцям буде вкрай складно. Тим паче, що свого часу їм це не вдалося в іншій країні, незважаючи на втрату майже 60 тисяч солдатів. Методи талібів дуже нагадують тактику дій в’єтнамських загонів, які відбили американську агресію в 1960-х роках. До речі, головним стратегом в’єтнамського партизанського руху тоді був генерал У Нгуєн Зіап. Може, таліби консультувалися з цим шановним 99-літнім дідусем, який дотепер доживає віку в Ханої?