Чим є гріх у нашому житті, які його наслідки, чи можемо його побороти та знайти зцілення душі?

Людське життя таке коротке, порівняно з вічністю. Щороку відчуваємо це гостріше. Спішимо, намагаючись перегнати час, хочемо все встигнути, постійно шукаємо чогось кращого і, щось здобуваючи, одразу ж шукаємо більшого. І в цій гонитві за примарою щастя ми є незадоволені. Людське терпіння, журба є наслідком гріхопадіння. Наслідком того, що не живемо тим життям, для якого були створені.

Людина сама зробила свій вибір, впустивши у своє життя гріх. Адам згрішив і втратив те, що називаємо Божою благодаттю, відпав від життя, від Бога. І наслідки гріхопадіння людство переживає до сьогодні.

Гріхи і прогрішення

Наслідком гріхопадіння, як розповів “Пошті” доктор біблійного богослов’я, керівник духовно-пасторального відділу УКУ о. Юрій Щурко, стала втрата довір’я до Бога. Спроба Адама приховати правдиву причину згодом переросла в страх язичників перед богами, страх перед іншими людьми, коли людина постійно одягає маску. Життя стає абсолютно далеким від того, що Бог бажав для людини. Очевидним наслідком є і порушення гармонії людських стосунків, що проявляється в конкретних речах – панування чоловіка над жінкою, порушення гармонії між людиною і природою – праця стає важкою. Через позбавлення людей близькості з Богом у життя людини входить смерть, бо через втрату богоспілкування людина відходить від своєї цілі. Бо по-грецьки “гріх” – “гамартія”, первісне значення якого “промах”, “відхід від цілі”.

Це може бути і в певних конкретних гріхах, а може бути і в менших, які називаємо прогрішеннями, по-грецьки “парапто­ма”, що означає “сковзання”. На думку о. Юрія, останні є більш небезпечні. Через маленькі дрібні речі людина потроху забуває, ким вона є. Це відбувається непомітно: сьогодні десь компроміс із сумлінням, завтра трохи неправди, післязавтра промовчав, де ситуація зобов’язує говорити. І так людина, як каже апостол Павло, стає нещасною, оскільки бажання творити добро у неї є, а сили виконати нема, і так вона є позбавлена слави Бога, на образ і подобу якого сотворена, і не маючи зв’язку з Ним, як джерелом свого життя, стає неповною.

Деколи маємо таке примітивне розуміння, що оцей чоловік згрішив, напевно, і через те його спіткала якась хвороба. Слово Боже каже, що Бог є Любов.

“Якщо віримо в Бога, який є вічною Любов’ю, то, очевидно, всі ті антропоморфічні висловлювання, що Бог гнівається, є не що інше як певні педагогічні моменти на різних стадіях історії спасіння чи певні наші окреслення Бога людською мовою. Не через те людина терпить, що сама особисто згрішила, а через те, що є людиною, що належить до людського роду, – зауважує о. Юрій. – Це дуже важливо розуміти, щоб люди не сприймали, що Бог є гнівливий і карає. Ще пророк Єзикиїл за шість століть до народження Христа сказав: “Чому ви кажете, що батьки їли, а оскома на зубах у дітей?”. Тобто, діти терплять за батьків. Якби Бог нас карав за кожен гріх, то не знаю, чи ми хоч один день пережили б, бо “немає чоловіка, що жив би і не згрішив”.

Недуга душі

Друга неділя Великого посту євангельською розповіддю про зцілення розслабленого показує нам, хто має владу над гріхом, що тяжіє над людством. За словами співрозмовника, сам по собі цей розслаблений не міг бути тим, ким він є. Він є символом кожного з нас, символом нашого безсилля, яке в кожного проявляється по-різному. В когось є залежність від цілком банальних гріхів, у когось вона більша, важча до подолання. Це спричиняє біль і людині, і тим, хто поруч. І таке розслаблення, безсилля людини, Господь долає одним своїм словом.

У єврейській мові слово “дабар” перекладається і як “слово”, і як “діло”. Часом розрізняємо, кажемо “не словом, а ділом”, а, навпаки, в Біблії Божі слова є Божими діяннями. Бог каже: “Нехай буде світло” – і стає світло. Ісус каже до мертвого Лазаря: “Вийди з гробу” – і він виходить, також до розслабленого: “Прощаються тобі твої гріхи”.

“Гріх є недугою душі. Душа є настільки ослаблена гріхом, що що би вона не бажала зробити, є безсила, – каже о. Юрій. – Не все, що бажаємо доброго, можемо зреалізувати. Маємо значно більші ідеали, ніж живемо ними. І це є слабкість. Це є хвороба душі. І коли Господь дає свою благодать, Він спонукає нас до навернення. І тому в молитві великого повечір’я є такі слова: “Спаси мене, Господи, чи я хочу, чи не хочу”. А в Посланні до филип’ян апостол Павло каже, що Бог дає бажання і хотіння. Тому важливо, що Бог зроджує у нас бажання покаяння. Коли повертаємося до Бога, то Він своєю благодаттю зцілює недугу нашої душі”.

Як розповідає бібліст, покаяння єврейською “тшуб” означає дослівно “поворот”. Згадаймо притчу про блудного сина, де сказано, що син отямився і повернувся, а грецький аналог “метаноя”, що вживається у тексті Євангелія, означає “зміна мислення, зміна життя, повернення”. Отже, покаяння – це є наше повернення до дому Отця. Але це повернення здійснюється благодаттю Божою.

Крок назустріч

Ще один важливий момент у цьому уривку Євангелія, на думку священика, – крок віри назустріч тому, що Бог дарує. Бо всі Його чуда є дар благодаті, дар надзвичайної безкорисливої любові. І Господь робить це чудо у відповідь на крок великої віри тих, які задля того, щоб їх приятель був зцілений, був повернутий до тої повноти Божого задуму, прийшли до Христа, принісши свого товариша і, не маючи можливості доступитися через великий натовп народу, розібрали стелю і опустили свого товариша. Це є великий вияв довіри.

“Дуже часто наша віра є відповіддю на благодать Божу, – каже о. Юрій. – Чому прийшли до Ісуса? Вони, напевно, чули про нього від інших і прийшли, виявивши свою віру, велике довір’я до Нього. І Господь не оминув їх сподівань. Важливо пам’ятати, що слово “віра” в єврейській мові звучить як “емуна” і є спільнокореневим словом із “амінь”, яким завершуємо кожну молитву. Ці спільнокореневі слова означають “вірність, твердість, непохитність”.

Тому чудо зцілення – це не тільки знак Божої любові, а й велике запрошення, заохота, поки ще маємо перед собою кілька тижнів посту – маємо нагоду до покаяння, до повернення. Маємо стати як блудний син і повернутися до дому Отця. “Через усвідомлення, що ти для Нього є люблений, бажаний, котрому Він через свого єдинородного Сина на Йордані каже: “Ти син мій улюблений”, чи “доч­ка моя улюблена, в яких є моє уподобання”. І якщо це усвідомлюємо, то маємо якусь мотивацію, якесь бажання. Господь через пророка Ісаю каже: “Як ваші гріхи будуть червоні, як кармазин, я їх зроблю білішими від снігу. Наблизьтеся до мене, і я наближуся до вас”. Ми робимо один крок, Господь робить тисячу назустріч. І не треба думати, що Він такий гордий, що нас чекає. Він шанує нашу волю і хоче, щоб це було повернення не з примусу, а запрошує нас до себе”, – говорить священик.

Тому в часі посту, коли йдемо до світлого празника Воскресіння, цей уривок з Євангелія є також дуже світле запрошення, знак Божий через Його слово про те, що “Він може набагато більше, ніж ми просимо і розуміємо” (Еф 3:2). Що наші слабкості для Нього не є перешкодою, а найменше бажання покаяння є не тільки шлях до зцілення нашої душі, а й можливість зажити абсолютно новим життям.