Натуралізовані футболісти під прапорами різних країн

На початку цього тижня чимало вітчизняних вболівальників здивувало повідомлення бразильського бюро телеканалу ESPN про те, що нібито Федерація футболу України запропонував гравцю донецького „Шахтаря” Жадсону прийняти українське громадянство і одягнути футболку національної збірної України. Журналісти телеканалу мотивували цю пропозицію з боку ФФУ тим, що натуралізація допоможе української збірній уникнути ганьби на Євро-2012. Адже всім відомо, що завдання “синьо-жовтих” виграти першість Європи, а з Жадсоном, на думку ESPN, зробити це буде легше. Крім того, бразилець уникне конкуренції в „Шахтарі” і перестане бути легіонером.

Проте тих, хто зрадів можливій натуралізації, майже відразу розчарувала інша інформація. Наставник збірної Бразилії Мано Менезес швидко зорієнтувався й зрозумів, що втрачати такого гравця просто нерозумно, і викликав Жадсона до національної збірної Бразилії на товариський матч зі збірною Франції, що відбудеться 9 лютого.

“Я дуже щасливий! Уважаю, що настільки високе визнання – результат моїх виступів у „Шахтарі” як на внутрішній, так і на європейській арені. Ця подія стала можливою лише завдяки постійній підтримці партнерів по команді, а тому я вдячний усім їм, тренерському штабу, кожному працівникові клубу”, – заявив Жадсон після запрошення.

І хоча з Жадсоном нічого не вийшло, в нашій країні грає ще чимало легіонерів, які не виступають за свої національні збірні й цілком можуть стати під синьо-жовті прапори. Варто згадати харків’ян Папа Гуйє та Едмара, інших бразильців з донецького „Шахтаря”. Річ у тім, чи насправді вони потрібні Україні. А для цього слід згадати найбільш відомих виконавців, що змінили громадянство, аби захищати честь іншої країни.

Збірна легіонерів

Свого часу було чимало футболістів, які з тієї чи іншої причини грали за збірні різних країн. Був період, коли один футболіст міг за свою кар’єру змінити не одну національну команду. Наприклад Альфредро Ді Стефано, який цілком може бути рекордсменом. Річ у тім, що легенда мадридського “Реала” у різні періоди виступала за збірні Аргентини, Колумбії й Іспанії. Або Альтафіні, який чудово  грав на мундіалях за збірні Бразилії й Італії. Можна згадати  Ференца Пушкаша, що виступав за національні команди Угорщини й Іспанії.

Навіть нині, коли футбольні закони стали значно суворішими, можна, особливо не вникаючи в імена натуралізованих футболістів, скласти непогану команду з легіонерів-збірників. Навіть не беручи до уваги виконавців, які переїхали в інші країни ще в дитинстві (тут можна згадати півзбірної Франції, де виступають чимало футболістів з африканським корінням, або Німеччини – з поляками Клозе та Подольскі й турком Єзілом).

Отже, якби уявити таку збірну, то вона виглядала би так:

Воротар

Апоула Едель (Камерун/Вірменія). Напевно, зараз голкіпер ПСЖ кається за, що прийняв вірменське громадянство. Адже він цілком міг би виступати за свою справжню батьківщину. В 18 років воротар прийняв вірменське громадянство й провів за збірну країни 6 ігор. В 20 років Эдель порвав усі зв’язки з Вірменією, виїхав у бухарестський “Рапид” і відмовився виступати за збірну. Нині він один з кращих голкіперів Франції, але шлях у інші збірні, окрім вірменської, для нього вже закритий.

Захисники.

Пепе (Бразилія/Португалія), Алекс дос Сантос (Бразилія/Японія), Марко (Мехмет) Ауреліо (Бразилія/Туреччина). Африканські та південноамериканські гравці найчастіше змінюють громадянство, аби виступати в збірних інших країн. Африканці роблять це через  бажання отримати новенький європейський паспорт, а південноамериканці – через високу конкуренцію в рідній національній команді. Тому і не дивно, що представлена четвірка захисників саме з Бразилії. Так, Пепе вже у 18 років почав грати в португальському “Марітіму”, згодом опинився в “Порту”. В 2007-му Пепе одержав португальське громадянство й почав виступати за збірну цієї країни. Нині захисник зіграв 25 матчів і забив два голи за збірну Португалії.

Алекс у 17 років виїхав у японський “Меітокугідзюкі”, згодом одружився з японкою й одержав місцеве підданство. В 2002 р. захисник почав виступати за збірну “нової” батьківщини, за яку провів 82 гри й забив 7 голів.

Марко Ауреліо в 24 роки опинився  в турецькому “Трабзонспор”, через два роки перейшов в “Фенербахче”, а ще через три  дебютував за збірну Туреччини. Гравець виступав на Євро-2008. А загалом Мехмет Ауреліо зіграв 29 матчів і забив 2 голи за збірну Туреччини.

Півзахисники

Рожер Геррейро (Бразилія/Польща), Деку (Бразилія/Португалія), Маркус Сенна (Бразилія/Іспанія), Мауро Каморанезі (Аргентина/Італія). За свою кар’єру Рожер Геррейро виступав далеко не за останні клуби: бразильські “Сан-Каетано”, “Корінтіанес” і “Фламенго”, іспанську “Сельту”. У 24 роки він опинився в польській “Легії”, а через два роки дебютував за збірну Польщі. Зараз у Рожера в активі вже 20 матчів і 4 голи.

Ще один бразилець Деку у 20 років вирушив у Португалію. В 2003 році він почав свою 7-річну кар’єру за збірну Португалії, провів 75 ігор, забивши 5 м’ячів за “європейських бразильців”. Цікаво, що Деку дебютував за збірну “Португалії” у матчі проти збірної Бразилії.

В 2002 році Маркус Сенна почав грати в “Вільярреалі”. Через чотири роки центральний півзахисник одержав іспанське підданство. З того часу Сенна провів за “Червону фурію” 27 матчів і один раз забив. В 2008 році хавбек став чемпіоном Європи. Природно, що Сенна став першим бразильцем, що здобув це звання.

Мауро Каморанезі на початку кар’єри чимало помандрував: Аргентина, Мексика, Уругвай, знову Аргентина. Лише в 2000 році Каморанезі вирушив італійську “Верону”. Згодом перейшов  у “Ювентус”. І півроку йому вистачило, щоб його помітив тодішній наставник збірної Італії Джованні Трапатонні. 12 лютого 2003 року Каморанезі дебютував за збірну “нової” батьківщини в матчі проти Португалії. Хавбек провів за “Скуадру адзурру” 54 матчі, забив 5 м’ячів і став чемпіоном світу.

Нападники

Амаурі (Бразилія/Італія), Еммануель Олісадебе (Нігерія/Польща), Едуардо да Сілва (Бразилія/Хорватія). Амаурі до 20 років виступав на батьківщині за “Санта-Катаріну”. Після цього пограв у швейцарській “Беллінцоне”, а з 2001 р. почав грати в Італії. Лише в 2010 році нападник одержав громадянство Італії, але на чемпіонат світу не поїхав. Амаурі дебютував за “Скуадру адзурру” 10 серпня 2010 року в матчі проти Кот- д’Івуару.

Польській нігерієць Олісадебе добре відомий вітчизняному вболівальнику. Адже саме його гра “за кадру” перешкодила нашій збірній на шляху до чемпіонату світу 2002 року. В Польщі нападник опинився в 1997 році, а через три роки тодішній керманич збірної  Збігнєва Бонек переконав президента футбольного союзу Польщі й президента країни натуралізовати форварда. Завдяки голам Олісадебе збірна Польщі потрапила на чемпіонат світу 2002-го. Загалом нападник провів 25 матчів за збірну, забивши 11 голів. Цікаво, що польську мову Олісадебе так і не вивчив, виїхавши із країни в 2000 році.

Ще більш відомий вітчизняним вболівальникам бразильський хорват Едуардо да Сілва, який нині грає за донецький “Шахтар”. Нападник в 16 років виїхав у загребське “Динамо”. В 2004-му Едуардо одержав громадянство балканської країни. Провівши кілька матчів за молодіжну збірну, він увійшов до лав національної. До речі, показники в Едуардо  в збірній Хорватії дуже гарні. Нині у форварда 29 матчів й 18 забитих м’ячів.

Лава запасних

Звичайно, є багато ще гравців, які стали легіонерами в різних збірних. І якщо уявити, що вони ввійдуть у лаву запасних цієї віртуальної збірної, то вона теж буде дуже потужною. Наприклад, уродженці Аргентини, нападники Гільєрмо Франко й Лукас Барріос виступають за збірні Мексики й Парагваю відповідно. До речі, ще за збірну Мексики виступають бразильці Антоніо Нелсон, Леандро Аугусто й аргентинці Лукас Айяла й Матіас Вуозо. За збірну Вірменії виступає бразилець Маркос Піццеллі. Національна команда Азербайджану залучила у свої лави чимало легіонерів. Це – українці Юрій Музика, Володимир Левін і Олександр Чертоганов, бразильці Фабіо Луїс Рамім, Андре Ладага, Леандро Гомес і серб Браніміра Субашич. Грузини залучили під свої прапори замбійця Чісамба Лунгу. Уругваєць Себастьян Сорія та бразилець Фабіо Сезар захищають честь збірної Катару. До речі, саме ця команда незабаром  залучить ще більше натуралізованих гравців, адже фінансові можливості шейхів дозволяють залучити чимало футболістів. І враховуючи, що в 2022 році країна прийме мундіаль, на якому потрібно виступити гідно, без легіонерів з цим завданням не впоратися. Та й не слід забувати, що в збірній Україні є серб Марко Девіч, білорус Артем Мілевський та росіянин Олександр Алієв, які теж є натуралізованими гравцями.