Уже навіть важко пригадати, коли востаннє була настільки цікава і насамперед драматична чвертьфінальна стадія на чемпіонатах світу. В Німеччині-2006 все, крім матчу Італія – Україна, було занадто напружене і не дуже цікаве. В Японії та Кореї було скандально (достатньо згадати матч Іспанія – Корея) і дещо прогнозовано. Напевне, Франція-98 може конкурувати за напругою і якістю гри чвертьфіналів з нинішнім чемпіонатом. Але за драматизмом подібних до мундіалю у ПАР нема. Тепер залишилося лише чотири двобої, і якщо вони будуть схожими з тими чотирма, що ми бачили в 1/4 фіналу, то можна буде забути старт першості і назвати світовий форум цілком вдалим.
Чвертьфінал розпочинали збірні Голландії та Бразилії. Звичайно, фаворитом у цій парі вважалися південноамериканці. Хоча для керманича команди Дунги, це було перше важливе випробування. Напередодні чемпіонату Дунгу нещадно критикували за манеру гри і за те, яких саме футболістів він взяв на мундіаль. Особливо місцевій пресі не подобався вибір гравців для лінії атаки і довіра опорному півзахисникові Мело, який провів жахливий сезон в туринському “Ювентусі”. Однак Дунга, незважаючи на критику, сформував склад команди по-своєму і... програв. Хоча перша половина гри аж ніяк не пророкувала такий фініш бразильцям. Вони швидко забили гол на початку матчу, через помилку голландців у центрі захисту та успішну гру Робіньо. Південноамериканцям вдалося засушити гру і в той же час ледь не забити другий гол, який, без сумніву, поставив би крапку в матчі. Але голкіпер парирував удар Кака, а голландці дожили до другої половини, в якій показали, що нинішня збірна Бразилії це “зібрання істериків”, які не вміють тримати удар.
У перерві тренер голландців Ван Марвейк грамотно змістив акцент на правий фланг, де був Роббен і куди тепер повинні були переміщуватися його партнери Снейдер, Де Йонг, Ван Персі, щоб створити ударний таран. І це стало вирішальним моментом, на який Дунга так і не зреагував! Голландці прийнялися щоразу бити в це місце, роблячи там прориви. Врешті Снейдер зміг підловити оборону бразильців на двох жахливих помилках і вивести команду вперед. Звичайно, перший гол, а, точніше, автогол Мело – це удача. Другий – чудова заготовка. Але як на це все відреагували бразильці? Вони, як і їхній тренер, почали нервувати й не знали, що їм робити. Бразилія божеволіла, не розуміючи, як змінити ситуацію. Їхні спроби тиску мали хаотичний характер. Емоційна нестриманість призвела до вилучення Мело. Дунга провалився, зробивши заміни. Бразилія просто не була навчена правильно діяти у критичній ситуації. А це ж приходить із досвідом наставника. Проте він сам розгубився. Дунга орієнтував свою команду тільки на переможний лад, на позитив. Це – найпростіше, але переламувати хід зустрічі він не навчив, не знав як. А Ван Марвейк показав, що відмінно розуміється на грі й досвід має достатній, щоб використовувати слабкість суперника й плюси своєї команди. Тому саме Голландія у півфіналі, а Дунгу відправили у відставку.
 Пізніше на поле вийшли команди Уругваю й Ґани. Спершу ця зустріч не привернула великої уваги, крім, напевно, африканських уболівальників, однак після фінального свистка про неї говорили усі. Адже настільки драматичної розв’язки уявити собі важко. На полі грали гідні суперники, де явного фаворита було складно виділити. Та й ніхто з них не був фаворитом чемпіонату. Це була примха турнірної сітки, і якби Уругвай і Ґана грали б проти Голландії і Бразилії, у виборі фаворита не було б жодних проблем. Сама гра була досить цікавою, враховуючи рівень команд. У середині зустрічі відбувся обмін голами, який не обійшовся без помилок голкіперів і далеких пострілів. Обидві команди реалізовували поставлене перед собою завдання, то захоплюючи, то віддаючи ініціативу. Можливо, у плані гольових моментів зустріч не була захопливою, але внутрішня інтрига й напруга були. І ключовий момент гри відбувся на останніх хвилинах другого додаткового тайму. Ґанці, які мали значно більше сил, спробували не доводити справу до одинадцятиметрових і змогли нанести два удари по воротах, в яких не було голкіпера. На лінії воріт обидва рази опинявся Суарес, який навіть раз відбив м’яч руками, виручивши команду від неминучого гола. Тоді здалося, що він лише відтермінував вирок. Це було помітно через гіркі сльози вилученого Луїса й радісні обличчя африканців, які заробили пенальті. Але Ґ’ян поцілив у поперечину...  Тепер довго його переслідуватиме дзенькіт удару. Історичний прохід у півфінал був за лічені сантиметри. А Суарес із найбільш нещасної людини перетворився на найщасливішого. І нічого, що він не допоможе команді у півфіналі. Хтось схильний називати його шахраєм, а хтось – героєм. Проте він став жертвою заради того, щоб дати найменший шанс своїй команді. Він прекрасно знав, чим це загрожує, й зробив це свідомо. Зрештою, він не заважав Ґ’яну забивати пенальті. Щодо серії пенальті, то психологічна перевага виявилася на боці Уругваю, хоча Ґ’ян мужньо пробив у дев’ятку, показавши свої залізні нерви. Підвели тепер його партнери, що не зуміли переграти голкіпера уругвайців Муслера. І от уже після серії заридав сам Ґ’ян. Справжня трагедія, яку неможливо придумати навмисно. Уругвай у півфіналі буде одним із неочікуваних гостей, але від того ще більш небезпечним.
Наступного дня на граблі Бразилії наступила й Аргентина, щоправда, аргентинці зробили це ще гучніше. Збірна Німеччини проти іменитої команди Марадони зіграла суворо за планом, не давши суперникові фактично жодних шансів. Від самого початку бундестім увів суперника в ступор, забивши гол вже на 3-й хвилині. Аргентина, як і Бразилія, вперше виявилася у становищі команди, що відіграється. А тут, у принципі, ще й часу було багато для маневру й сили дозволяли. Однак німці просто ідеально відіграли у захисті.Постійним рухом і підстрахуваннями вони розбили аргентинців на друзки. Південноамериканці, атакуючи, був кожен сам за себе. А окремо їх “з’їдали” дуже легко два-три німці. Додамо, що й сама гра в аргентинців явно не клеїлася. А тут ще й Німеччина зіграла просто захопливо. Шанс Марадони полягав у тому, щоб підбадьорити своїх хлопців, і за рахунок володіння м’ячем налагодити командний постійний натиск. Однак відсутність досвіду підвела Дієго Армандо, який все ж таки сподівався на успіх. Аргентинці, які не звикли програвати, почали поспішати й помилятися, нервувати. Марадона на це ніяк не реагував. Отут і прийшов другий гол у виконанні Клозе. Безжалісні німці скористалися ще більшою розгубленістю ворога й провели знущальний третій м’яч, за яким був і четвертий. Все вийшло якось занадто просто для них. Марадона програв, попри позитиву атмосферу в команді, і, цілком можливо, перестарався: до негативу його підопічні були неготові.
Натомість його візаві Йоахім Льов показав себе чудовим наставником. Підібрав єдино правильну тактику в обороні й атаці, побудував чудову комбінаційну гру зі стрімким переходом до атаки, змусив футболістів відіграти легко й невловимо. При ньому заграли єдиною командою молоді футболісти, а вже досвідчені Подольскі й Клозе, які були списані з рахунків, дістали новий запал. А Мирославу Клозе потрібно лише один гол до повторення рекорду Роналдо. Нині на його рахунку на чемпіонатах світу стільки м’ячів, скільки було в легендарного Гердта Мюллера, –14.
В останньому чвертьфіналі також вистачало драматизму. У парі Парагвай – Іспанія найбільш чітко прослідковувався фаворит і аутсайдер. Однак, як іспанці вміють атакувати, так само прекрасно парагвайці вміють захищатися. Більшу частину матч минав у боротьбі однакових стилів: іспанці давили, парагвайці вміло й самовіддано тримали ворота на замку, відповідаючи контратаками. У цей відрізок умістився й гол Парагваю, який не зарахували через офсайд. Але справа в тому, що в ситуації “поза грою” виявився футболіст, що не б’є, а його партнер, який до подачі не дотягнувся. Ще більш трагікомічно розвивалися події у другій половині гри, коли в маленькому проміжку часу було пробито три пенальті. Спершу шанс забити мали парагвайці, але Кардосо не перехитрив Касільяса. Однак було помітно, що група іспанців убігла в штрафну ще до удару! Це важливий момент, яким іноді зневажають арбітри. Тут же відбувся момент подвійних стандартів. У відповідній атаці пенальті призначили у ворота Вільяра. І Хабі Алонсо його забиває, але зараз гватемальський арбітр побачив, що увійшли завчасно в штрафну південноамериканці. Друга спроба Алонсо не вдалася – Вільяр парирує постріл і кидається в ноги Фабрегасу, збиваючи останнього. Але арбітр загнав себе у глухий кут: четверте поспіль пенальті, третє – в одні ворота? Він не ризикнув. Але в Іспанії є Вілья, який зумів таки опинитися у потрібному місці в потрібний час. Тричі м’яч влучив в штангу, але таки опинився в воротах!
Отже, попереду півфінали, один з яких – Уругвай – Голландія – відбудеться вже сьогодні. І спрогнозувати фіналістів дуже важко. Так, “помаранчеві” виглядають сильнішими від опонентів, в яких до того ж не буде Суареса, але це ж півфінал. А в парі Німеччина – Іспанія взагалі може бути все: від нульової нічиєї і лотереї до розгрому одного з суперників. Головне, аби це все було видовищем.