Відомо, що керлінг виник у Шотландії на початку XVІ століття. Фактичним підтвердженням давності цієї спортивної гри є керлінговий спортивний снаряд (камінь), на поверхні якого вибита дата виготовлення - 1511 рік, знайдений на дні пересохлого озера Данбан. Перші ж літописні згадки про керлінг є в середньовічних монастирських книгах, датованих 1541 роком, що збереглися в шотландському абатстві Пейслі.

Приблизно у той ж час (1565 рік) були написані дві картини Пітера Брегеля, на яких зображено голландських селян, що грають у керлінг на замерзлому озері. Цікаво, що Шотландія й Нідерланди в XVІ столітті мали дуже сильні торговельні й культурні зв'язки, свідченням чого є широке поширення в континентальній Європі не тільки керлінгу, але й гольфу.

Найдавнішим керлінгклубом є асоціація гравців міста Кілсіт, розташованого на півночі Шотландії, заснована 1716 року. У цьому ж місті є найдавніше спортивне поле, призначене для гри в керлінг - штучна дамба, що огороджує ставок і створює майданчик розміром 100 на 250 метрів.

Саме слово "керлінг" уперше стали вживати як назву гри в XVІІ столітті, після згадки в поемі шотландського поета Генрі Адамсона. Дослідники вважають, що гра одержала свою назву не від складних завитків­слідів, які залишав на льоду камінь, а від шотландського дієслова "curr", що означає низьке ричання або ревіння (в англійській мові найближчим еквівалентом є "purr"). Річ у тім, що гранітний камінь, який ковзає по льоду, торкався нерівностей льоду, від чого виникав характерний звук. І донині в деяких районах Шотландії гра більше відома за назвою "Гра в ревуче каміння".

Варто відзначити, що недосконала форма снарядів і непідготовленість поля не дозволяли древнім керлерам грати, опираючись на ту або іншу виграшну стратегію або напрацьовувати спортивну майстерність - здебільшого результат гри вирішувала удача тої або іншої команди чи гравця.

Цікаву інформацію про снаряди знаходимо також у літописах шотландського міста Дарвелл: ткачі після роботи відпочивали, граючи в керлінг важкими кам'яними вантажами, що використовуються в ткацьких верстатах, причому ці вантажі мали ручку. Там також написано, що "багато дружин підтримували авторитет свого чоловіка, поліруючи ручку каменя й доводячи її форму до досконалості".

Приблизно з XVІІІ століття форма каменя почала стандартизуватися й набула сучасного вигляду: діаметр 11,5 дюйма (близько 29 см), висота 4,5 дюйма (11,4 см), вага 44 фунти (19,96 кг). Холодний клімат, надмір льоду й демократичні правила гри зробили її дуже популярною в Шотландії, а потім і в усьому світі. Разом з переселенцями, що втікали в Америку від влади англійських монархів керлінг проник і в Новий світ, у Канаду, де став популярним через клімат. Дебют керлінгу в США відбувся 1768 року: гру принесли шотландські солдати, що мешкали в той час у Квебеку.

Перший усесвітній чемпіонат з керлінгу серед чоловіків відбувся в Единбурзі в 1959 році й увійшов в історію під назвою "Змагання на шотландський кубок", а першим чемпіоном світу в цій дисципліні стала канадська команда на чолі з Ерні Річардсом. Перший жіночий чемпіонат світу з керлінгу відбувся в Шотландії 1979 року.

У 1998 році керлінг визнали олімпійським видом спорту, і на зимових Олімпійських іграх у Нагано було розіграно перші золоті медалі. Переможцем змагань між чоловіками стала команда Швейцарії, а перші золоті медалі серед жінок завоювала канадська команда.

В Україні керлінг робить лише перші аматорські кроки, тому цілком логічно, що успіхів у цьому виді спорту в нас немає.