У другій половині минулого тижня Контрольно-дисциплінарний комітет Української асоціації футболу розглянув справу футбольного клубу «Карпати», який двічі проігнорував матчі чемпіонату через фінансові проблеми.

Звичайно, ніякої особливої інтриги у вердикті не було, оскільки у регламенті чітко прописано, що дві неявки призводять до зняття команди з чемпіонату. Нагадаємо, що розглядалися поєдинки з «Маріуполем» (24-й і 29-й тури), коли львівський колектив уже вийшов із коронавірусного карантину, тому ніяких поважних причин для пропуску ігор у команди не було.

Загалом КДК офіційно зарахував «біло-зеленим» дві технічні поразки у згаданих іграх, а у наступних матчах буде працювати та сама схема. Щоправда, турнірна таблиця у нижній шістці повноцінно сформується трохи пізніше, коли рішення набуде чинності, а станеться це після закінчення терміну на подачу апеляції. Протестувати «Карпати» не мають наміру, тому якраз паралельно з матчами заключного туру чемпіонату вердикт КДК стане реальністю. Звичайно, треба додати, що комітет виключив команду зі змагань на рівні української Прем’єр-ліги.

Водночас клуб не позбавлений професійного статусу і має право подати документи на атестацію для участі в чемпіонаті, наприклад, Першої ліги. Однак імовірність такого розвитку сценарію не дуже висока, оскільки «Карпати» мають солідний борг – п’ять мільйонів доларів, а з таким «вантажем» Атестаційний комітет ніяк не зможе задовольнити можливі амбіції львів’ян.

Нині футболісти «Карпат» пішли у відпустку, а не за горами той час, коли всі вони стануть вільними агентами, отримавши можливість безперешкодно шукати нове місце роботи. Загалом усе йде до того, що клуб втратить професійний статус, поповнивши список колективів, які зникли з футбольної карти України. Але один із власників «зелено-білих» Олег Смалійчук має намір створити юридично нову структуру з такою ж назвою, на якій не буде страшного боргу, однак у такому випадку доведеться стартувати з аматорського рівня, що порівняно недавно робили «Дніпро-1» і «Металіст 1925».

Із приводу збереження автентичної назви «Карпати» є певні сумніви, оскільки багато чого буде залежати від другого співвласника клубу – Ігоря Коломойського. Олігарх і його юристи поки ніяк не озвучили свою позицію з приводу можливої реанімації клубу або створення нової структури. Більш конкретно з приводу майбутнього клубу висловився тільки Олег Смалійчук: «Я готовий до нападок з боку окремих груп футбольної громадськості, але я буду робити те, що вважаю за потрібне і правильне. Розумію, що на повне втілення в життя мого проєкту потрібен час, але краще зараз зробити два кроки назад, щоб потім рухатися тільки вперед. А не сидіти в болоті, в якому «Карпати» перебувають останні десять років. Клуб почав вмирати не сьогодні і не вчора, а набагато раніше».

В історії львівських «Карпат» вже був непростий період, коли команда припиняла своє існування. Все почалося у чемпіонаті 1981 року. Тоді «леви» виступали у Першій лізі, за підсумками сезону стали лише 11-ми. Ще до завершення сезону ширилися чутки про можливе об’єднання «Карпат» із іншим львівським клубом СКА, який виступав в Другій лізі СРСР. Логіка авторів цього рішення була така – місто отримає одну, але сильну і конкурентну команду.

У січні 1982 року керівники обласного футболу остаточно вирішили об’єднати два клуби. Мотивували це тим, що складно фінансувати дві футбольні команди. Тож саме «Карпати» ліквідували, а їхнє місце у Першій лізі чемпіонату СРСР посіла армійська команда СКА «Карпати», створена на базі СКА. Команду зібрали з гравців СКА, «Карпат» і кількох приїжджих футболістів. Тренером став росіянин Микола Самарін.

«Цей невиправданий крок надовго відлучив Львів від великого футболу», – пише офіційний сайт «Карпат» у розділі «Історія».

«Ліквідація «Карпат» – це катастрофа футболу у всьому західному регіоні республіки. Мине не одне десятиліття, перш ніж зрозуміють увесь трагізм такого об’єднання», – таку фразу приписують Валерію Лобановському.

Новостворена команда СКА «Карпати» виступала у червоно-білих кольорах, а традиційні зелено-білі потрапили під заборону. Міліція навіть стежила, щоб вболівальники не змогли пронести на трибуни нічого зеленого.

Відвідуваність відразу впала. Ще у 1980 році на домашні матчі «Карпат» у середньому ходили по 20-25 тисяч глядачів. У першому сезоні після об’єднання львівських команд на стадіоні збиралося 5-6 тисяч вболівальників. Приїжджі футболісти теж надовго в армійському клубі не затримувалися, а залишали команду після закінчення військової служби.

Команда СКА «Карпати» проіснувала до 1989 року. Найвище досягнення – двічі посідала третє місце у Першій лізі під керівництвом тренера Володимира Булгакова. Але далі справи стали гіршими. Якщо у 1987 команда стала п’ятою, то за два роки виступила провально – остання позиція у турнірній таблиці. На виїзді програли 18 матчів із 21, а серія без перемог склала 15 ігор. На один із домашніх матчів прийшли подивитися всього 54 глядача. Це був абсолютний антирекорд сезону.

Відродження «Карпат» почалося з публікації в газеті. У 1983 році журналіст і письменник Іван Сало написав критичну статтю «Футбол… поза грою». Через цензуру її наважилися надрукувати лише через 4 роки у газеті «Ленінська молодь». Автор вимагав розділили СКА «Карпати» на дві команди, як це було раніше.

Тему розвинула «Спортивна газета». У листопаді – грудні 1988 року всеукраїнське видання провело акцію «Я, мама, тато – за команду «Карпати». Газеті вдалося зібрати 70 тисяч підписів із усієї України. Після цього справа зрушила з місця. Делегація зі Львова поїхала у Київ на переговори з республіканською федерацією футболу. Перемовини також вели з Москвою.

І 5 січня 1989 року о 15.00 у кабінеті №290 Держкомспорту СРСР на Лужнецькій набережній у Москві підписали свідоцтво про відродження футбольної команди «Карпати». Свій підпис поставив майбутній голова Федерації футболу СРСР В’ячеслав Колосков. А 10 січня у «Спортивній газеті» надрукували текст під назвою «День народження клубу».

Із моменту ліквідації «Карпат» минуло сім років. «Леви» почали грати з Другої ліги, СКА ненадовго продовжив свій виступ у першій. Таке рішення задовольнило обидві сторони.

Відродженням «Карпат» займався завод «Електрон», віцепрезидентом став Юрій Дячук-Ставицький, кошти давали місцеві підприємці та вболівальники.

«Я тоді працював головним тренером івано-франківського «Прикарпаття». До Львова мене запросили разом із Ростиславом Зарембою (тоді був головою клубу любителів футболу «Карпати»). Нам сказали: «Треба рухати клуб уперед», – розповідав минулого року нині покійний Юрій Дячук-Ставицький. – Під офіс виділили приміщення на вулиці Дудаєва. На третьому поверсі були дві кімнати. Ми знайшли пару стільців, журнальний столик. Я приніс свою особисту друкарську машинку, її пам’ятають багато людей.

З мене тоді сміялися друзі, мовляв, нащо тобі це потрібно? Те саме говорили й Ростиславу, бо ми ж фактично прийшли на порожнє місце».

Але в оновлених «Карпатах» зібралася бойова команда, адже до Львова повернулося чимало місцевих вихованців – Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші. Начальником команди став Ігор Кульчицький, головним тренером призначили Бориса Россихіна, а його помічником – Ростислава Поточняка.

«Ми разом із Кульчицьким почали їздити по квартирах футболістів, запрошуючи їх до «Карпат». Підібрався дуже згуртований колектив, в якому добре поєдналися досвід ветеранів та завзяття молоді, – розповідав Борис Россихін. – Тренувалися, де доведеться, а підготовка до матчів відбувалась у різних санаторіях Брюхович та Винниках».

Кошти збирали завдяки діяльності самого клубу, внесків його членів та спонсорів. З часом до «Карпат» долучили стадіон «Україна» і футбольну школу.

«Підприємства перераховували нам кошти, а люди просто в капелюхах приносили гроші, які збирали на вулицях міста. Тому попрошу не плутати: футбольна команда була створена в 1963 році, а клуб – у 1989-ому. Це дві важливі історичні дати», – говорив Юрій Дячук-Ставицький.

Матчі «Карпат» знову викликали інтерес у вболівальників. Навіть у Другій лізі «леви» збирали 8-10 тисяч глядачів. Команда відразу виборола бронзові медалі.

«Яка аура була тоді у Львові, на стадіон ходило багато людей. Після матчів у клуб неможливо було зателефонувати, тому що телефон розривався від дзвінків уболівальників – усі питали, як зіграли «Карпати». Вночі навіть додому телефонували. Команда була на слуху у всіх.

Тоді ми працювали не за гроші. І футболісти грали не за гроші. Ми вкладали душу в «Карпати». Емоційно неможливо передати, які ми були щасливі, коли команда вигравала», – згадував Юрій Дячук-Ставицький про той період.

Але варто зауважити, що знищувати клуби у Львові стало сумною традицією. І великою мірою в цьому взяли участь і «Карпати». Та сама команда СКА, яка у 1989 році безславно покинула Першу лігу, проіснувала теж недовго. Клуб переїхав у Дрогобич, де 20 січня в міському Будинку культури відбулася презентація футбольної команди «Галичина», під юрисдикцію міського клубу «Дрогобич», з 85% фінансуванням із ПрикВО.

У чемпіонаті України «Галичина» один сезон виступала в Першій лізі, а всі наступні роки команда провела в другій лізі (11 сезонів). У 2003 році команда покинула Другу лігу. Через два роки колектив вдалося відновити. У 2005 – 2006 роках клуб виступав у чемпіонаті Львівської області, показував не зовсім стабільний футбол, але вважався одним із середняків ліги. 2005 рік «Галичина» завершила на четвертому місці обласного чемпіонату. У липні 2006 року через брак коштів знялася зі змагань. У 2008 році була спроба реанімувати клуб, але команда проіснувала кілька місяців, посіла 13 місце в чемпіонаті Львівщини і знову припинила існування.

«Карпати» також стали причиною зникнення ще одного клубу – ФК «Львів». І не тому, що зараз виступає в еліті українського футболу. У 1992 році Михайло Вільховий, згодом тренер «Львова», звернувся до Ростислава Заремби з проханням організувати зустріч із банкірами, яких би міг зацікавити новий футбольний проєкт. Ростислав Заремба тоді працював у «Карпатах» і намагався аналогічно залучити спонсорів для розвитку цього клубу, тому до процесу не долучився, проте запропонував Вільховому назву нового клубу («Львів»). За сприяння заступника голови Львівської ОДА Ігоря Лещишина вдалося домовитися з Промінвестбанком, тож новий клуб виник як госпрозрахунковий підрозділ львівського відділення банку. До створення клубу долучився також Ярослав Грисьо.

Команда досить швидко подолала нижчі ліги (Перехідну та Другу) і опинилася у Перші лізі. Там кілька сезонів вдало виступала (за винятком сезону 1997/1998 років – 17 місце), посідаючи місця на верхніх щаблях турнірної таблиці (восьме – 1996/1997, сьоме – 1998/1999 та 1999/2000, п’яте – 2000/2001). У Кубку України найбільшими досягненнями команди були два поспіль виходи у чвертьфінал (1999 – 2000 та 2000 – 2001). Головними тренерами були Степан Юрчишин та Володимир Журавчак.

«Львів» тісно співпрацював із «Карпатами». Зокрема, восени 1993 року на прохання «Карпат» їм передали лідерів тоді ще аматорського «Львова» – Івана Гамалія та Едуарда Валенка, а трохи раніше також Івана Павлюха. На початку 1999 року «Львів» делегував «Карпатам» увесь свій тренерський колектив, включно з лікарем та адміністратором.

У 2001 році, коли очільником Львівщини став Михайло Гладій, а власником «Карпат» – Петро Димінський, «Львів» інтегрувався в структуру «Карпат», заповнивши нішу молодіжної команди, що продовжила виступи у Першій лізі як «Карпати-2», які теж проіснували недовго.