У середу в європейському футболі відбулися кілька подій, які важко поєднати. У Києві львівські “Карпати”, вкотре залишившись без головного тренера, здолали столичний “Арсенал” із рахунком 3:2. Ця перемога не дозволила “зелено-білим” покинути зону “перехідних матчів”, і попереду в “левів” два важкі матчі з луцькою “Волинню” за право залишитися в Прем’єр-лізі. А через кілька годин в Баку лондонський “Челсі” розгромив інший лондонський клуб – “Арсенал” і став переможцем Ліги Європи. До цього успіху команду привів італієць Мауріціо Саррі: колишній банківський службовець виграв свій перший трофей. Та ще й який! Тренер, якого впродовж усього сезону ЗМІ “відправляли у відставку” безліч разів, попри шалений тиск (який будь-якому наставникові “Карпат” може тільки снитися), італієць зумів виконати два вкрай важливі завдання: вивести свій клуб у Лігу чемпіонів завдяки третьому місцю в АПЛ і перемогти в єврокубковому турнірі. Саме про те, як здобути результат, незважаючи на безліч негативних обставин, і мовитиметься.

 Для Мауріціо Саррі цей сезон, проведений в “Челсі”, був не просто черговим етапом у кар’єрі, що вмістив 64 матчі (саме стільки офіційних матчів провели “сині” в нинішньому сезоні). Це був той рік, який, мовою військових, іде за два або навіть за три. Не випадково він так довго зволікав із рішенням, все ніяк не погоджувався покинути “Наполі”, у який вклав душу, заради лондонського клубу.

Його торішнє призначення стало однією з найбільших інтриг у європейському футболі. Оскільки Саррі, керуючи “Наполі”, показав, що володіє оригінальним баченням футболу, власним стилем, яскравою манерою, не схожою на роботу інших фахівців. Недарма він заслужив стільки похвали від чи не найбільшого естета з нинішніх тренерів Хосепа Гвардіоли. Тому як його підхід ляже на специфіку англійського футболу і умови в “Челсі”, було неабиякою інтригою.

Нинішній “Челсі” для будь-якого тренера – ще той виклик. Недарма лондонський клуб є рекордсменом щодо суми виплат тренерам компенсацій за дострокове припинення трудових відносин. Просто суха статистика:  Клаудіо Раньєрі – 6 мільйонів фунтів стерлінгів, Жозе Моуріньйо – 18 мільйонів (перший прихід у команду) та 9,5 мільйона (друга спроба), Авраам Грант – 5,5 мільйона, Луїз-Феліпе Сколарі – 12,6 мільйона, Карло Анчелотті – 6 мільйонів, Андре Віллаш-Боаш – 12 мільйонів, Роберто Ді Маттео – 10,7 мільйона, Антоніо Конте – 9 мільйонів.

Найцікавіше, що, окрім Сколарі та Віллаш-Боаша, всі тренери, з якими розривали контракти, здобували або медалі чемпіонату, або чемпіонське звання, або кубкові та/чи єврокубкові трофеї. Однак у певний момент в команди був спад, і наставникові вказували на двері, а його правонаступник на хвилі попередника здобував ще один трофей до скарбнички клубу.

Саррі, по суті, на початках потрапив у ту саму ситуацію, погодившись покинути Неаполь і замінити в Лондоні Антоніо Конте. Останній блискуче провів перший сезон на “Стемфорд Брідж” і ледь дотягнув до кінця другого.

Саррі знав, куди йшов, але реальність все одно його шокувала. Кожен крок – “під мікроскопом”, нова країна, нові умови… Звичайно, обмеження на куріння існує і в Італії, але воно не таке, як у Англії. Мауріціо, в якого на день, з його ж слів, ішло три пачки сигарет, буквально задихався в Лондоні. Ховався, як школяр, із сигаретою в туалеті. І це була ще не найбільша незручність.

Він почав свій лондонський відрізок кар’єри з матчу за Ком’юніті Шілд (Суперкубок Англії), в якому “Челсі” поступився “Манчестер Сіті” 0:2. Ніхто з цього програшу не став робити трагедії: перший матч нового тренера, та й сам турнір – не той трофей, аби шкодувати за ним.

А ось чемпіонат “сині” почали блискуче, видавши на старті п’ять перемог. Потім виграші пішли разом із нічиїми. Перше місце (хоч воно й не було “чистим”, у перших п’яти турах доводилося ділити з “Ліверпулем”) було втрачене. Однак відставання не виглядало критичним. Адже безпрограшна серія у всіх турнірах становила 18 матчів зі старту сезону. Це були приголомшливі цифри. Преса навперебій хвалила італійця і його креатуру – привезеного з “Наполі” півзахисника Жоржиньйо. Це були не фальшиві дифірамби: “сині” дійсно виглядали переконливо як претенденти на чемпіонство і не тільки.

А потім лондонців очікувало круте піке вниз: програли “Тоттенгему”, “Вулвергемптону”, “Лестеру”. У “різдвяне шаленство” “Челсі” нібито подолав спад. Але минуло трохи часу, і 0:2 від “Арсеналу”, 0:4 від “Борнмуту” і зовсім вже непристойні 0:6 від “Манчестер Сіті”. Після цього якось принишкли ті, що захоплювалися роботою Саррі. Натомість про швидку відставку італійця заговорили всі. Не було дня, щоби преса, не кажучи вже про звичайних шанувальників команди, не “звільняла” тренера і не називала імен його потенційних наступників. І тут не було нічого дивного, усі й так звикли, що в “Челсі” все саме так і закінчується.

І нібито останнім цвяхом в труну тренерської кар’єри італійця у “Челсі” став фінал Кубку ліги. Сам трофей за нинішніми мірками виглядав мізерним, але для Саррі він був дуже важливий. Тим паче, що у фіналі протистояв “Манчестер Сіті”. Проте в цій грі Мауріціо зіткнувся з непокорою воротаря Кепи Аррібасалаги. Було вирішено, що на серію пенальті вийде Віллі Кавальєро, що прийшов із “Сіті” і знав секрети суперника. Але норовливий баск Кепа відмовився йти з поля, досить емоційно відповівши тренеру. В підсумку серія, а разом з нею і Кубок були програні, а в “Челсі” полетіли нові стріли. Звичайно, велика їх кількість була адресована баску. Негоже, коли воротар влаштовує “бунт на кораблі”. Але й Мауріціо дісталося. Що це за тренер, який дозволяє молодому воротареві посилати себе куди подалі?! Від Саррі вимагали жорстких заходів – відправки Кепи у резерв, а ще краще із “вовчим квитком” подалі від “Стемфорд Брідж”. Від нього “кровопролиття” чекали, а він... помирився з упертюхом, із найдорожчим воротарем світу. Тоді це визнали слабкістю. Але Кепа більше не давав приводів для докорів. Крім того, баск витягнув серію пенальті у півфіналі Ліги Європи з “Айнтрахтом” і вивів лондонців у фінал.

Саррі критикували й за те, що він не використовував англійців у команді. При цьому переважно як приклад приводили Гарі Кейхілла, який при італійцеві практично не грав. І Денні Дрінквотер, який сам винен, бо всупереч свого прізвища пив не тільки воду. А потім ще сідав за кермо. Зате якось забувається, що саме при Саррі знайшов себе у “Челсі” і став одним із кращих в команді Рубен Лофтус-Чік. Раніше молодого півзахисника ганяли по орендах, а сам футболіст був у відчаї, жадаючи грати в рідній команді. При італійцеві перестав бути баластом і знову потішив колись талановитий півзахисник Росс Барклі. А юний нападник Каллум Хадсон-Одої? Хто взагалі за межами Лондона знав про його існування? А тепер він гравець збірної Англії і один із героїв Ліги Європи!

А якщо подивитися, як зіграли в минулому сезоні Олів’є Жиру і Педро Родрігес? Здавалося, це два “витиснуті лимони”, яких треба кудись прилаштувати. Та в цьому сезоні під керівництвом Саррі француз став кращим бомбардиром Ліги Європи, а іспанець забив один із найважливіших голів у фіналі.

Так чому Саррі не звільнили після фіналу Кубку ліги? Тут було чимало чинників. По-перше, “Челсі” впевнено почувався у Лізі Європи і мав усі шанси взяти трофей. Що й сталося. Не було сенсу смикати команду в такій ситуації. По-друге, не було сенсу змінювати тренера з огляду на ситуацію в чемпіонаті Англії. “Ліверпуль” і “Манчестер Сіті” вже були недосяжні, а шансів потрапити в четвірку з гарантованим місцем у Лізі чемпіонів “Челсі” не втрачав ніколи, навіть випадаючи з цієї зони. Зміна тренерського штабу могла тільки зашкодити цій боротьбі. В підсумку “Челсі” став “першим серед інших”, тобто посів третє місце, що вельми непогано в нинішній ситуації.

І по-третє, що найголовніше, чергова тренерська плутанина завдала б ще одного удару по фінансовому становищу “Челсі”. А воно нині виглядає не так райдужно, принаймні не таким, як цього хочуть уболівальники команди. Власника клубу Романа Абрамовича вигнали з Англії, і тепер він керує командою з Ізраїлю. Ширилися чутки, що колишній чукотський губернатор готовий продати клуб. Водночас на “Челсі” навісили трансферний бан за порушення фінансового фейр-плею. А будь-який новий тренер, звичайно, жадав би нових виконавців під своє бачення гри. Проте за відсутності можливості проводити трансфери не кожен топовий наставник погодився б працювати з командою, а абикого на “Стемфорд Брідж” запрошувати не будуть. У підсумку рішення залишити Саррі до кінця сезону було правильним та виправдало себе вповні.

І один з найбільш критикованих тренерів із топ-чемпіонатів завершив сезон “на коні”. Третє місце в Англії і перемога в Лізі Європи. Причому перемога “чиста”. “Челсі” в нинішній кампанії Ліги Європи не програв жодного матчу: 12 перемог (дві з яких над київським “Динамо”) і три нічиї. Останній раз таке в єврокубковій кампанії вдавалося команді “Манчестер Юнайтед” у сезоні-2007/2008, щоправда, в Лізі чемпіонів.

Цікаво, що саме “МЮ” “сині” й наздогнали за кількістю трофеїв у єврокубках – їх тепер у клубів по шість. Однак лідирує серед англійських клубів “Ліверпуль” з великим відривом – там 11 титулів. При цьому ще один може в цьому сезоні додатися. Ну а для Саррі, який нібито й має солідний досвід, цей трофей узагалі перший в кар’єрі, як це не парадоксально.

У 60 років він досяг своєї мети. Тільки Жозе Моуріньо в своєму дебютному сезоні у “Челсі” виграв більше матчів у всіх турнірах, аніж Саррі. В португальця було 42 перемоги, у італійця їх 39. Отже, Саррі з тренера, який перебуває під пресингом критики й нерозуміння, перетворився на одного з основних кандидатів на пост наставника туринського “Ювентусу”.

Інформацію про зацікавленість наставником туринцями активно обговорювали в день фіналу Ліги Європи. А “Ювентус” – це машина зі збору трофеїв, керувати нею простіше. Однак після перемоги “Челсі” в Лізі Європи ані лондонці, ані Мауріціо не знають, що робити далі. Сам італієць все ще жадає працювати з “Челсі”.

“Мені необхідно поговорити з клубом, щоб зрозуміти, що я можу зробити для “Челсі”, а що “Челсі” може зробити для мене. Мені подобається Англійська Прем’єр-ліга. Мені пощастило опинитися в “Челсі”. Але кінець сезону – саме час для того, щоб сісти і переговорити. Думаю, я заслужив залишитися в “Челсі”. Однак тільки моєї думки недостатньо”, – саме це він сказав після бакинського фіналу.

І, повертаючись до наших “Карпат”, хочеться сказати, що тренерська “чехарда” все ж таки не дає результату, і довіряти тренерові, який хоче працювати в команді, значно важливіше, аніж просто змінювати наставників, як рукавички.