Цього тижня на тлі грандіозних баталій у Лізі чемпіонів якось непомітно відбулися півфінальні матчі Кубку України, де сталася неймовірна подія. Україна долучилася до чималої кількості країн, в яких до фіналу національного Кубку дісталася команда не з елітного дивізіону. Звичайно, у теперішніх умовах в Україні стати такою футбольною Попелюшкою значно легше, адже одна річ, коли в еліті грають 16-18 команд, а друга – нинішні 12 клубів, з яких половина ледь дихає. Однак це жодним чином не применшує заслуги “Інгульця”, який вписав своє ім’я у футбольну історію України як перший клуб з Першої ліги, що став учасником фіналу Кубку України. Цікаво, що сталося це в рік святкування 50-річчя перемоги львівських “Карпат” у Кубку СРСР. Та львівська команда була першою і єдиною, яка здобула цей трофей у статусі команди не з елітного дивізіону.

Нинішній розіграш Кубку України вже увійшов в історію як перший, в якому до півфіналу дісталися відразу два колективи першої ліги. Для порівняння: за перші 22 роки існування незалежності цієї стадії досягали всього три клуби не з еліти: “Карпати” – в сезоні-2005/2006, “Волинь” – через чотири роки і “Севастополь” – у 2013-ому. Все це були колективи, які опинилися на рівні першої ліги випадково, що ставлять перед собою високі цілі.

А ось після російської агресії і економічного колапсу, пов’язаного з нею, до півфіналу ввійшли колективи навіть не з першої, а з другої ліги: вже у 2014-ому до найвищої стадії дійшов “Славутич”, через три роки високо піднявся “Миколаїв”, а рік тому зупинити шлях щойно створеного “Дніпра-1” змогло тільки “Динамо”.

Цього року “Дніпро-1” знову грав у півфіналі, та цього разу проти “Шахтаря”. Але це вже зовсім інша команда. Якщо в минулому сезоні “дніпряни” представляли другу українську лігу і лише починали шлях у професійному футболі, то тепер це беззаперечний лідер першої ліги і головний кандидат на вихід в УПЛ.

“Замахнутися на Кубок украй заманливо, – міркував перед півфіналом наставник “Дніпра-1” Дмитро Михайленко. – Саме заради таких матчів живуть футболісти і тренери. Така гра вибивається із загального ряду. При цьому втрачати нам нічого – втратити може тільки “Шахтар”.

Однак з огляду на реалії, у яких перебуваємо, і чітко розуміючи, наскільки потужний суперник нам протистоїть, надзавдань не ставимо. Утім не скидаємо з рахунку істину про те, що апетит з’являється під час їди. Наша команда другий рік поспіль виходить у півфінал Кубку, що цілком може призвести до загострення апетиту”.

Сам матч показав, що “дніпряни” були за крок до сенсації. “Шахтар” начебто завжди голодний до перемог і трофеїв, проте в тому, що виграний завдяки пенальті матч із “Динамо” в попередньому кубковому раунді дехто назвав “достроковим фіналом”, була певна небезпека. Виникав ризик недооцінки суперника, нехай добре мотивованого, що грає перед своїми вболівальниками, проте об’єктивно помітно поступається в класі “гірникам”. Паулу Фонсека був просто зобов’язаний усунути навіть найменшу розслабленість своїх футболістів. При цьому знову мав обійтися без прооперованого нещодавно в одній із клінік Барселони Марлоса та дискваліфікованого Жуніора Мораеса. У Дніпро не приїхали з різних причин не тільки два лідери донецької атаки, а й Коваленко, Бутко, Малишев, Бондаренко. Але попри це “гірників” все одно вважали беззаперечним фаворитом і з перших хвилин почали доводити це на полі, спробувавши приголомшити суперника швидкістю і натиском. Якби задум спрацював, “Шахтар” уже до п’ятої хвилини міг би вести з перевагою в два м’ячі. Спочатку Тете, виведений Тайсоном віч-на-віч із Юрчуком, пустив круглого вище воріт, а потім Ісмаїлі з воротарського кута пробив точно в ноги дніпровському голкіперові.

“Гірники” встановили тотальний контроль над м’ячем, але підопічні Михайленка були до цього готові. Стало зрозуміло: якщо вони витримають стартовий натиск гостей, далі буде легше. Можна було сказати, що гол назріває, якби не одне “але”: майже всі спроби футболістів “Шахтаря” успішно блокували захисники “Дніпра-1”, і до Юрчука м’яч долітав нечасто. А спроб цих було більш ніж достатньо. Один лише Маркос Антоніу, який дебютував у складі “Шахтаря” і склав Степаненку компанію в опорній зоні, тричі намагався вразити ціль.

Зрештою, “Дніпру-1” вдалося остаточно пристосуватися до манери дій “Шахтаря”, швидкості зрівнялися, і гра набула монотонного характеру. Хоча ближче до перерви “дніпряни” остаточно осміліли і кілька разів потривожили П’ятова.

Із початком другого тайму характер гри не змінився. “Шахтар” контролював м’яч, демонструючи багатоходові комбінації, а “Дніпро-1” був не проти, бо на табло, як і раніше, горіли нулі. Однак “Дніпру-1” не пощастило в середині другого тайму, коли основний воротар Юрчук через травму стегна попросив заміну. Змінника “Шахтар” перевірив майже миттєво, і Кліщук випробування витримав, коли відбив удар Кривцова з близької відстані.

В атаку господарі майже не ходили. Можливо, десь на рівні підсвідомості розраховували дотягти до овертайму і пенальті, а там вже – лотерея. Але в “Шахтаря” порівняно із суперником значно сильніша лава запасних, тож із появою на полі Дентіньо прийшов і гол.

Бразилець показав своїм партнерам, як належить поводитися в повітряному бою з вищим на зріст суперником: високо і вчасно вистрибнути. Сталося це на 86-ій хвилині, далі була футбольна класика. “Дніпро” кинувся рятувати становище, суддя додав шість хвилин, але ними знову скористався “Шахтар” у стрімкій контратаці. Соломон пробив, і м’яч рикошетом від спини Маркоса Антоніу влетів у “дев’ятку” дніпровських воріт – 0:2.

Отже, “Шахтар” у фіналі, де зустрінеться з іще одним представником першої ліги.

Недарма президент і власник “Інгульця” Олександр Поворознюк відстоював право прийняти “Зорю” на своєму стадіоні, а не в Олександрії, навіть пригрозивши відмовою вийти на поле, якщо не дозволять. Поле в Петровому було украй важким для комбінаційної гри. “Інгулець” фактично реалізував два з двох своїх моментів. А от “Зорі” катастрофічно не щастило у вирішальній стадії атаки. І тоді, коли удари Сіласа та Будківського відбив Ситников, і тоді коли Луньов та Будківський неточно пробивали з лінії воротарського, особливо коли Караваєв на останніх секундах із восьми метрів пробив над поперечкою.

Але все це, зрештою, проблеми “Зорі”, якими переймаються виключно її уболівальники та керівництво клубу. Останньому ж варто замислитися, чи був обраний правильний напрямок стратегічного розвитку, враховуючи, що і в чемпіонаті боротьба за “бронзу” майже програна, і історичний шанс в Кубку бездарно змарнований. Враховуючи різницю у класі, луганці мусили перемагати, незважаючи ні на що.

І “мужиками” в цей день були не підопічні Вернидуба, а футболісти “Інгульця”. Вже згаданий воротар Ситников за весь матч припустився лиш однієї помарки, коли під час однієї з подач кутового “запалив свічку” над штрафним майданчиком. Правий захисник Балан здобуває звання героя за сміливий прохід правим флангом і точний пас на Запорожця, який відкрив рахунок. Лівий захисник Синьогуб – за те, що не дав грати капітанові “Зорі” Караваєву. Пара центрбеків (Ковальов і Павлов) – за те, що весь матч тримали в “міцних обіймах” Будківського. Тріо хавбеків (Лупашко, Клименко і Запорожець) – за величезний обсяг роботи в центрі поля. Щедрий – за штрафний, після якого у ворота Луїса Феліпе залетів другий гол. Січінава, Мішуренко, Сула – за те, що намагалися пресингувати суперника, аби той не міг спокійно готувати свої атаки. Тренер Сергій Лавриненко – за те, що знайшов правильні слова, підготував підопічних до тиску та вибудував правильну стратегію, яка в підсумку дозволила дійти до фіналу.

Зрештою, “Інгулець” “лише” вийшов у фінал. Аби здійснилася мрія про єврокубки власника клубу Олександра Поворознюка, команді з Петрового потрібно виграти Кубок. “Інгулець” не потрапить на міжнародну арену, навіть якщо “Шахтар” оформить золотий дубль, адже в такому випадку путівку до Ліги Європи отримає п’ята команда УПЛ. Але хай там як закінчиться фінал, “Інгулець” уже переміг, адже віднині вписав своє ім’я у футбольну історію України.