В історії українського спорту є чимало людей, яких ми можемо назвати героями. І якщо на початках становлення вітчизняного спорту їх було чимало, адже вони писали новітню історію. То нині стає все складніше вписати своє ім’я у список досягнень і стати прикладом для майбутніх поколінь. А як відомо, героями не народжуються, героями стають...

Цієї неділі шанувальники спорту стали свідками історичної для України події. В шведському Естерсунді капітан чоловічої біатлонної команди Дмитро Підручний золотими літерами вписав у літопис вітчизняного біатлону своє ім’я. Адже він став першим українцем, який піднявся на вищий щабель п’єдесталу пошани чемпіонату світу. Раніше такого результату досягали лише жінки. І з цього моменту Дмитро може вважатися кращим українським біатлоністом в історії.

Дмитро Підручний народився 5 листопада 1991 року в Тернополі. Сім’я Дмитра спортивна: тато і мама – майстри спорту з лижних гонок. Завдяки лижам свого часу вони і познайомилися, а потім привели сина на лижну базу, на якій колись тренувалися й самі, повідомляє isport.ua.

“База теж довгий час не функціонувала, але з 2003-го, коли мені було 11, там почав працювати мій перший тренер, нині покійний Микола Опанасюк. Роки два тренувався швидше собі на втіху. Бігали по лісі, любили пострибати на лижах з саморобних трамплінів. Іноді виїжджали на змагання, там мене помітив тренер з біатлону Олег Бунт. Запропонували тренуватися в Підгородному, там тренувався у Ігоря Починка”, – розповідає Дмитро.

Так стартувала його спортивна кар’єра як біатлоніста, але ж Підручний міг стати не біатлоністом, а борцем.

“Батьки спочатку були проти того, щоб я займався спортом професійно, адже вони самі професійні лижники і через це пройшли. Вони мене не відмовляли, звичайно, але було й таке, що я збирався нібито на тренування з боротьби, якою також займався в дитинстві, а потім йшов і займався лижами.

Приходив додому як нічого не було, а потім одного разу батькам зателефонував тренер з боротьби і запитав: “А чому ваш Діма вже два місяці пропускає заняття?” Але у мене вже почало щось виходити у лижах. Почав “заїжджати” в медалі на чемпіонатах району, потім і області, а незабаром мене вже помітили біатлонні тренери і забрали до себе”.

“Син якось сказав, що йде на базу, тільки лижі і все. Значить, у нас не було виходу – хотіли ми, не хотіли. Ну, в принципі, десь в душі були раді, бо ми теж займалися лижними гонками. Однак це дуже важкий вид спорту. Це важкі тренування. І трішки воно так, зі страхом було. Ну, а, як він вибрав, значить, вибрав”, – розповідала згодом мама спортсмена Марія Підручна.

У біатлоні Дмитро з 2006 року. Перші серйозні успіхи до нього прийшли в 2012 році, коли він успішніше за всіх українців виступив на чемпіонаті світу серед юніорів, посівши восьме місце в індивідуальній гонці і дев’яте – в спринті.

Тоді ж його стали підпускати до основної збірної. Три перші етапи Кубка світу він провів з першою збірною, але в гонці стартував лише раз, ставши в Поклюці у спринті 98-м. У тому сезоні він ще шість разів стартував і дебютував в естафеті.

“Для мене першим завданням було закріпитися в команді і показувати результат, на який я був здатен у той період. Мені начебто вдалося. Я залишився далі в команді”, – згадував Дмитро.

Наступного літа він собі ставив завдання потрапити на Олімпійські ігри в Сочі. І відразу зробив хорошу для цього заявку, отримавши перші залікові бали в Кубку світу, причому зайнявши високе шосте місце в спринті в Хохфільцені, потрапивши у квіткову церемонію.

“Я робив усе, що говорили тренери, і, можливо, навіть більше. Виконував все і намагався закріпитися в п’ятірці на Олімпіаду. І якось у мене це вийшло”, – розповідає Дмитро.

Поки не сів у літак, зізнається спортсмен, не вірилося, що дійсно летить на Олімпіаду. У Сочі Дмитро Підручний провів дві гонки. Дебютну, індивідуальну, завершив на 55 місці. Також брав участь в чоловічій біатлонній естафеті. Збірна України тоді посіла дев’яте місце.

“Протягом перших двох років перебування в національній команді найбільше побоювався “випасти” звідти. Розуміючи, що поза збірною затримаюся в спорті максимум на рік і доведеться закінчувати кар’єру.

Таких прикладів чимало. Хлопці, з якими тренувався з дитинства і які мені не поступалися нічим, дійшовши до дорослого рівня, змушені були завершити виступи, тому що не бачили подальших перспектив. Коли немає мотивації, ентузіазм швидко згасає”, – говорив спортсмен.

При цьому спортсмен не бачив себе в екіпіруванні іншої збірної, не думаючи про зміну громадянства.

“У мене таких думок точно не було. Хотілося виступати тільки за Україну. І куди переїжджати? Країни, що в біатлоні не слабкіші за нас, мають достатню кількість своїх спортсменів. А йти в якусь слабку збірну зі спортивної точки зору сенсу немає”.

У минулому олімпійському циклі Підручний поступово вийшов на роль лідера збірної. Зокрема, це сталося після появи в команді тренера Юрая Санітри, який зізнавався, що саме Дмитро найкраще “вбирав” його ідеї.

Уже в перший сезон спільної роботи результати Підручного помітно покращилися – в Естерсунді на старті сезону він двічі потрапив в десятку, потім в Рупольдінгу двічі потрапив у топ-10 в спринті та гонці переслідування, також фінішував четвертим в мас-старті. До нинішнього чемпіонату світу це було найкраще досягнення Дмитра в кар’єрі. Єдине, що заважало – травма спини, через яку доводилося пропускати етапи або перебудовувати підготовку.

А ще у Підручного фатально не складаються стосунки з індивідуальними гонками. Це вже сьомий сезон Дмитра в дорослій команді, він жодного разу не потрапив у топ-40 в індивідуальних гонках. Останнім часом він просто їх пропускає.

До чемпіонату світу 2019 року в Естерсунді Підручний підійшов у ідеальній формі. Проблиски було видно на заокеанських етапах, на чемпіонаті Європи успішно виступити перешкодила адаптація, але в Швеції, як то кажуть, зірки зійшлися.

Перший позитивний момент відбувся в змішаній естафеті. Підручний завершав естафету. На дистанцію він виходив 14-м, і про боротьбу за медалі вже не йшлося. Головним завданням капітана було підняти команду на вищі місця, адже від сьомого місця Підручного на старті четвертого етапу відділяло лише 16 секунд. І Дмитро без вагомої мотивації зробив те, що від нього очікували, хоча його прямим суперником був сам Мартен Фуркад! На останньому колі після швидкої і чистої стрілянини, Підручний не підпустив до себе семиразового володаря Кубка світу, відстоявши для команди сьому позицію, а французів залишивши восьмими.

Потім був спринт, від результату якого чимало українських вболівальників, та, можливо, й сам Дмитро хапались за голову.

Український капітан провів, напевно, кращий спринт у кар’єрі. Досить ритмічна, і головне, точна стрільба вивели Підручного у лідери гонки. В останній частині дистанції він атакував лідерський, на той момент, результат француза Кантена Фійона Має, але, відігравши чотири секунди відставання після стійки, фінішну лінію наш спортсмен перетнув на 0,3 секунди пізніше француза.

Як виявилося, саме цих 0,3 секунди не вистачило Дмитру для медалі чемпіонату світу. Українця ще випередили норвежець Йоханес Бо і росіянин Олександр Логінов. Дорікати Підручному не було за що. За чистою швидкістю Підручний показав п’ятий час серед всіх. В боротьбі з тим самим Мартеном Фуркадом за позицію, Дмитро випередив француза на 16 секунд – саме завдяки швидкості останнього кола. І це при тому, що француз йшов останнім з претендентів на “бронзу” і чітко знав графік суперників.

І знову ж таки на той момент четвертий результат був не тільки блискучим досягненням, але і відмінною стартовою позицією для гонки переслідування. Єдине, що турбувало – це психологічний стан капітана, адже переварити в собі ті 0,3 секунди, які віддалили до омріяної медалі досить важко.

Описувати гонку переслідування, напевно, не варто, адже більшість шанувальників вже передивилися по кілька разів тріумфальне останнє коло у виконанні українця. Зупинимося на іншому: як тактично і стратегічно правильно провів гонку Дмитро.

Підручний цілком правильно розпочав гонку, не форсуючи події і свою швидкість, аби мати сили саме на останнє коло. У пасьюті дуже важлива перша стрілянина і, на жаль, якраз тут Дмитро трохи поспішив з першим пострілом, який був зроблений під час пориву вітру.

Але надалі він таких помилок не припускався. В Естерсунді дуже підступний вогневий рубіж. І під час чоловічої гонки вітер був настільки сильним, що він відбивався від правих загороджувальних щитів і повертався назад, роблячи ситуацію перших номерів абсолютно непередбачуваною. Саме через це і втратив перемогу норвежець Бо – він був вимушений вставати на перший килимок, де напрямок вітру змінювався кожні півсекунди. Влучити в такій ситуації важко, особливо коли вже дуже втомлений після чотирьох кіл дистанції.

Недаремно головний тренер української команди Юрай Санітра після гонки хвалив Підручного за правильну стратегію – він мав на увазі момент, коли Дмитро свідомо пропускав вперед суперників, щоб стати якомога далі. Він постійно приходив останнім у великих групах, хоча швидкості вистачало на більше. На другій стрільбі він встав на шостому килимку, на третій – взагалі на 13-ому. На останній стрільбі він пропустив всіх – вони пішли на штрафні кола. Бо, Гаранічев і Кентен отримали 150 метрів штрафу, а Гігонна – 300.

Важливий фактор перемоги Підручного – це неймовірна стрілянина на обох стійках. Дмитро двічі справлявся за 19,5 секунд і двічі був першим за швидкістю на рубежі.

Нарешті на останньому колі Підручний біг так, що не залишив жодних шансів Йоханесу Бо. Це був той резерв, який був збережений на старті дистанції. І не варто дивитися на статистику, згідно якої норвежець відіграв на фініші сім секунд, адже українець останні метри дистанції просто насолоджувався своєю перемогою.

А сльози українця на нагородженні під час виконання національного гімну говорять про те, що це перемога для всієї України, в якій з’явився ще один Герой.