У вівторок національна збірна України в Харкові в рамках Ліги націй обіграла команду Чехії з рахунком 1:0 і достроково забезпечила собі перемогу в групі. Єдиний м’яч у складі української збірної забив Руслан Малиновський. Хавбек під завісу першого тайму дальнім ударом вразив кут воріт чеської команди. Було кілька хороших можливостей у „синьо-жовтих”, щоб збільшити свою перевагу і в другій половині зустрічі. Але ні Ярмоленко, ні Циганков ними не скористалися.

З минулого матчу з Україною чехи встигли змінити тренера і обіграти Словаччину, з якою у нашої збірної були проблеми. Новий тренерський штаб чехів провів якісний аналіз помилок попередньої команди, і у другому матчі збірна Чехії вчинила Україні на порядок більше серйозний опір. Гості змінили свій підхід у позиційній обороні: вони сконцентрувалися на центральній зоні, усіма силами на власній половині поля перекриваючи кисень Руслану Малиновському і Марлосу. При цьому гості намагалися час від часу включати високий пресинг, що для України було вельми і вельми неприємно. Активніше стали діяти чехи і при позиційному наступі, швидше рухаючись без м’яча і виводячи на позиції для ударів Давида Павелка. Однозначно, Чехія зіграла набагато краще, ніж у першому турі.

Але і прогресу в грі виявилося для чехів недостатньо – збірна України все одно знову вийшла переможницею. Команда Андрія Шевченка в першому таймі грамотно відреагувала на зміни в моделі гри Чехії, а також продемонструвала ще один важливий момент – характер.

У другому таймі господарі віддали ініціативу супернику, вважаючи за краще працювати на контрвипади, що вимагало, звичайно, дуже великої кількості сил. Україна діяла без м’яча, доводилося постійно вступати в єдиноборство недалеко від свого штрафного майданчика і спостерігати за спробами чехів все-таки забити в ворота Андрія П’ятова. Великий обсяг виконано чорнової роботи багатьма гравцями української команди, і як підсумок  збірна билася та досягла свого. Безсумнівно, деякі претензії до нашої команди лишилися , але стосовно віддачі до підопічних у Шевченка не може бути ніяких зауважень.

Руслан Малиновський забив обидва голи збірної України на цьому зборі. Обидва – красені. Втім усі вже давно зрозуміли, що Малиновський – чудовий  спеціаліст з ударів з далекої відстані. І ніхто не здивується, якщо наступного сезону (або навіть у зимове трансферне вікно) цей хлопець опиниться в топ-чемпіонаті.

У матчі з Італією Малиновський був не такий яскравий, але це скоріше провина Сергія Сидорчука, який грав із ним у парі більше половини матчу, і грав не кращим чином. З виходом Степаненка в другому таймі вся гра збірної налагодилася. У вівторок знову було видно, що пара Степаненка та Малиновського – ідеальне поєднання для цієї збірної і „динамівським” гравцям дуже важко буде скласти конкуренцію. В матчі з Чехією Руслан не тільки забив, але і був кращим на полі по точності передач (93%), завдав 4 удари по воротах.

Малиновський, безсумнівно, забив прекрасний гол (черговий у цьому сезоні – подібне вже стало надзвичайно приємною буденністю), але не варто забувати і важливу роль Яремчука в даному взятті. Роман спочатку хотів забезпечити м’ячем Ярмоленка, який забігав по флангу, але почув прохання від Малиновського скинути під удар і змінив своє рішення. Мінімум зайвих торкань, мінімум непотрібної паузи – Яремчук оцінив все “за” і “проти” дуже швидко. Це була дуже гарна робота.

До того ж, Яремчук цілком міг забивати самостійно. Знову не пощастило, але не варто надмірно критикувати Романа за слабку реалізацію (точно так само він не скористався своїми шансами і в гостях у Чехії) – голи обов’язково прийдуть, враховуючи якісну позиційну гру нападника. Всю гру Яремчук здорово грав корпусом, захисники ніяк не могли забрати у нього м’яч, а з передач Романа Україна організувала кілька непоганих атак.

Дещо слабкий матч провів Ярмоленко, його майже не було видно в першому таймі, а в другому він запам’ятався тільки передачею на Циганкова в контратаці два в одного і нервами після нереалізованого моменту – єдиного для нього за весь матч. Ярмоленко нагадав себе зразка початку вересня, але тоді вдалося забити з пенальті Словаччини і зловити хвилю в матчах за “Вест Хем”. Сподіваємося, що і в цей раз Андрій швидко прийде до тями.

Зате хороший був Коноплянка, особливо в першому таймі. Напружував правий фланг оборони чехів, постійно точно заряджав на голову Яремчука, класно взаємодіяв з Матвієнком. Євген вів захисника, а іноді і двох, за собою в центр, а Матвієнко забігав на порожній фланг і отримував передачі від Ракицького або опорних півзахисників. Працювало це майже весь матч, з їх флангу була чимала кількість прострілів і навісів. Проте працювати весь матч Євген не в змозі. Заміна Коноплянки в середині другого тайму на правого вінгера Циганкова виглядала дивно, логічніше було б прибрати з гри Ярмоленка і випустити Циганкова на рідну позицію. Але втома Коноплянки змусила тренерський штаб замінювати саме його.

Звичайно треба і трохи покритикувати збірну. А без двох глобальних провалів в обороні в першому таймі загальна картина могла виглядати куди яскравіше. Ракицький був дуже хороший у декількох епізодах, віддавав багато класних передач на Коноплянку, допустив кілька помилок, але загального враження вони не зіпсували. Бурда був гіршим, у матчі з Італією він відіграв відмінно в екстрених ситуаціях, виносив м’яч у підкатах, блокував удар... Цього разу це все робив Ракицький, а Бурда був менш помітний.

Можливо не найкращий матч видав Караваєв. Втратив гравця при небезпечній атаці Чехії відразу після забитого голу, запоров кілька відмінних контратак у другому таймі, хоч і сам їх розганяв, помилявся в передачах. Але загалом працював на команду, і це найголовніше.

Здається, у нас нарешті з’явилася дійсно цікава збірна. Так, суперники в Лізі націй були середнього рівня, але, тим не менше, гра і атмосфера в збірній налаштовують на хороше майбутнє. У нас два лідери на піку форми і в тому віці, коли вкрай необхідно показувати свій максимум (Коноплянка і Ярмоленко), джокер із Бразилії, перспективний форвард (Яремчук), два чудових опорних півзахисники (Степаненко і Малиновський), хороша лавка, молоді гравці, які ще можуть розкритися (Циганков, Зінченко, Лунін, Швед). Так що загалом оптимістичний погляд у майбутнє.

16 листопада команда Андрія Шевченка зіграє проти Словаччини останній матч у Лізі націй. Однак він для української збірної не має вже турнірного навантаження (хіба що матч важливий у далекій перспективі, якої хотілось би уникнути), а ось словакам ще доведеться боротися за збереження прописки в дивізіоні В.

 Що дає перше місце? Збірна України першою гарантувала собі підвищення в дивізіон А наступного розіграшу Ліги націй, який пройде через два роки. Наша команда забезпечила собі як мінімум чотири матчі проти топових європейських збірних і може поборотися за загальну перемогу в наступному турнірі.

Також збірна України забронювала собі місце в плей-оф кваліфікації до Євро-2020. Все буде залежати від того, як виступлять всі команди в звичному відбірковому турнірі, який вже почнеться наступної весни і буде проведений у стислі терміни у 2019 році. Жеребкування відбору відбудеться 2 грудня в Дубліні.

Якщо збірна України не зможе зайняти перші два місця у відбірковому турнірі, для виходу на Євро їй доведеться обіграти ще дві збірні в плей-оф.

Ще один бонус від перемоги в групі Ліги націй – потрапляння до другого кошика при жеребкуванні відбірного турніру. У першому кошику виявляться кращі 10 збірних за підсумками Ліги націй – всі вони будуть з дивізіону А. Дві найгірші команди дивізіону А і вісім кращих дивізіону В потраплять до другого кошика.

Стосовно далекої перспективи сказаної вище: збірна України цілком може зіграти зі збірною Росії. І цей варіант не найбільш фантастичний. Росія в своїй групі точно так само майже гарантувала собі першу сходинку в групі і місце в плей-оф кваліфікації до Євро. Якщо і вони, і наша збірна проваляться у відбірковому турнірі, то навесні 2020 року шанси зустрітися будуть досить високі.

Півфінали і фінал кваліфікації будуть складатися з одного матчу. У півфіналах господар визначиться по рейтингу Ліги націй. Розвести Україну і Росію навіть у півфіналі не вийде – тоді доведеться порушувати свій же регламент. Збірна з рейтингом №1 зобов’язана буде грати вдома зі збірною з рейтингом №4, збірна з рейтингом №2 – проти збірної з рейтингом №3. А у фіналі кваліфікації не можна буде використовувати нейтральне поле – господар зустрічі вибирається за допомогою жеребкування.

Тому, аби уникнути ймовірної півфінальної зустрічі в Москві, словаків у листопаді варто теж обіграти.