Нещодавно створена Ліга націй УЄФА набирає обертів. Як відомо, вона покликана замінити класичні товариські матчі, але поки вони все ще залишаються. Один з них відбувся в Генуї, де зустрілися збірні Італії та України. Обидві відомі своєю тягою до спокійного футболу, який часто можна побачити в них в подібних спарингах. Однак поєдинок без турнірної мотивації несподівано перетворився на відчайдушну битву, наповнену жорсткими єдиноборствами, високим рівнем самовіддачі і пристойними швидкостями. Причини цього приховувалися на тренерських містках збірних.

Роберто Манчіні провалив старт в Лізі націй, де Італія зіграла внічию з поляками (1:1) і поступилася португальцям (0:1), а тому на цьому етапі будь-який матч для наставника має величезне значення. По-перше, йому терміново необхідно підготувати команду хоча б до основного відбору на Євро-2020, який запланований на 2019 рік, по-друге, необхідно довести керівникам італійської Федерації, що вони зробили правильний вибір. Принаймні у вболівальників італійської команди багато питань до тренера.

Андрій Шевченко, з огляду на дві вересневі перемоги над Чехією і Словаччиною, нічим не ризикував. Хоча якщо він сам раптово не захоче покинути місток, до 2020 року точно працюватиме незалежно від результатів. Для Шеви принциповим було місце проведення поєдинку і сам суперник. Наставник, який провів багато славних років в італійському футболі, хотів гідно повернутися на Апенніни вже в новій ролі і довести, що як тренер він теж чогось вартий. Також не можна забувати той факт, що Андрій Миколайович керує збірною з середини 2016 року, але в товариських матчах він вперше зіткнувся з топ-збірною світу. Звичайно, у італійців зараз чимало проблем, проте вони все одно вважатимуться фаворитом практично в будь-якому протистоянні.

Тож не дивно, що тренери зуміли максимально мотивувати своїх підопічних. Однак, мотиваційний порив Шевченка, судячи з усього, був слабшим, аніж як виглядали його підопічні в першому таймі. В якомусь ступорі “синьо-жовті” провели фактично 30 хвилин, за які могли б отримати відразу кілька голів. Зрозуміло, що тут варто відзначити і господарів, які зробили все можливе, щоб максимально швидко повести в рахунку.

Перші півгодини італійці практично не зупинялися, демонструючи агресивну атаку і високий пресинг, причому тиск здійснювався на нашій половині поля, вийти з-під якого “синьо-жовті” просто не могли. Прагнули українці працювати через короткий і середній пас, але нерідко доводилося навмання бити вперед, щоб не втратити м’яч. Точніше, щоб втратити, але подалі від своїх воріт, що дозволяло Італії раз по раз накочувати атаки на наші ворота.

Не минуло й кількох хвилин, а Андрію П’ятову вже доводилося відчайдушно стрибати за м’ячем після удару Федеріко Бернардескі. Незабаром забійний “постріл” Федеріко К’єза заблокував Микита Бурда, після чого Леонардо Бонуччі “розстрілював” наші ворота, але П’ятов неймовірним чином врятував свої ворота, а наостанок захисники встигли нейтралізувати Крістіано Бірагі, який збирався бити в порожній кут воріт. І минуло лише 10 хвилин.

Далі шанс не використав Лоренцо Інсіньє, який не потрапив у дальній кут воріт, а П’ятов продовжував сяяти на “стрічці”, впоравшись з черговим потужним ударом Ніколо Барелли. Поступово стартовий натиск господарів зник, і до перерви італійці запам’яталися лише пострілом К’єзи, з яким знову впорався П’ятов.

А що ж відбувалося біля інших воріт? А нічого. Епізодично активність проявляли Марлос і Коноплянка, але у хлопців не було підтримки в центрі поля, а Роман Яремчук ніяк не міг зачепитися за м’яч.

Ситуація дещо змінилася після перерви. Чи то Шевченко “достукався” до підопічних, чи то Манчіні не зміг налаштувати своїх гравців, але характер зустрічі змінювався, що не могло не тішити, проте українці таки пропустили.

Герой першого тайму став антигероєм зустрічі. Нехитрий удар Федеріко Бернардескі став проблемою для П’ятова, який на мокрому полі дістав “круглого”, але той все одно застрибав в ворота.

Як не дивно, після голу територіально італійці володіли ситуацією, проте ігрової переваги у господарів вже не було. І ще менше її стало після замін. Рокіровки Шевченка позитивно позначалися на грі збірної України. Моментами здавалося, що безпосередньо за індивідуальною майстерністю наші хлопці ні в чому не поступаються італійцям, а коли “синьо-жовтим” вдавалися швидкі атаки, то супернику доводилося лише порушувати правила. Один з таких випадів, який організували Руслан Малиновський та Іван Петряк, міг перетворити на гол Віктор Циганков, але “динамівець” не влучив у ворота.

Не можна не згадати гарматний удар зі штрафного Малиновського, коли господарів поля врятувала поперечина. З ударом головою Тараса Степаненка впорався Джанлуїджі Доннарумма. І незабаром українці відігралися. Все почалося з удару Яремчука, з яким не зовсім впевнено впорався голкіпер. Доннарумма не зафіксував м’яч, і українці отримали право на кутовий удар. Подача Коноплянки дозволила Микиті Бурді ефективно зіграти в “повітрі”, а його передачу перетворив на гол Малиновський, який пробивав з 16-ти метрів.

Підопічні Манчіні, звісно, хотіли на своєму стадіоні вирвати перемогу, але вони не знали, як пройти українську оборону, а ще раз кидати всі сили в атаку італійці не вже побоювалися, розуміючи, що можуть і пропустити. Завершувався поєдинок більш-менш прямолінійними атаками команд, з банальними навісами. А Артем Кравець (вийшов на заміну і встиг навіть травму отримати) і Бонуччі “стріляли” по воротам не кращим чином.

Якщо робити якісь висновки стосовно матчу з Італією, то головний з них – це проблема з форвардом. Ключовим гравцем тут у нас все ще залишається Роман Яремчук, але на цьому етапі це вже трохи не той хлопець, який приїжджав на вересневий збір. Тоді в збірну прибув футболіст, забив три м’ячі за “Гент” і стабільно проводив на полі по 90 хвилин. Однак після перебування в збірній України нападник помітно здав... У другій половині вересня і на початку жовтня він не забив жодного м’яча, жодного разу не відіграв повний матч. Та й сам “Гент” “зламався”: в чотирьох матчах чемпіонату Бельгії команда тричі програла, лише один раз зумівши зачепитися за “нічию”.

Настільки неприємні прогнози, здавалося б, змусять Шевченка зробити ставку на іншого форварда, але інших, як виявилося, у нас немає. Андрій Миколайович спочатку викликав до збірної Артема Бесєдіна, який недавно повернувся з “динамівського” лазарету. Але минулого понеділка відбулася рокіровка: місце Артема зайняв інший Артем – Кравець. Офіційна версія – проблеми з ахілловим сухожиллям. “Злі язики” подейкують, що Бесєдін постраждав через свою надмірну активність в соціальних мережах. Футболістові дуже сподобалася, якщо відштовхуватися від стандартного “лайка”, публікація російського репера Тіматі, який привітав президента країни-агресора з днем народження. Бесєдін виправдовувався тим, що свій “лайк” він ставить на всі публікації Тіматі, але цей довід навряд чи можна назвати переконливим. Однак і політизувати відсутність Бесєдіна в збірній не варто. Під фотографією свій “лайк” поставили чимало українських футболістів, які після скандалу вже його зняли.

Виникли питання стосовно ставки на Кравця в ролі резервного нападника. Артем в цьому сезоні за “Кайсеріспор” провів лише чотири матчі, завжди виходячи на заміну. Сумарно українець награв приблизно 50 хвилин не забивши жодного м’яча, а його команда перебуває в нижній частині турецької класифікації. В матчі з Італією він провів на полі півгодини і “успішно” травмувався. Тож і його доведеться замінити.

Офіційний Twitter ФФУ повідомляє, що тренерський штаб збірної України вже викликав в збірну форварда полтавської “Ворскли” Владислава Кулача. Для нього це перший виклик в основну команду “синьо-жовтих”. Раніше Кулач грав лише за юнацькі та молодіжні команди України (12 поєдинків, 3 голи).

Водночас не викликали в національну збірну Євгена Селезньова з не менш скромного турецького клубу “Акхісар”, незважаючи на те, що він в трьох останніх матчах за свій клуб забив два м’ячі. Також і на Романа Зозулю наш тренерський штаб не особливо дивився, хоча форвард стабільно грає за “Альбасете” і навіть іноді забиває (два голи і один “асист”). Цілком можливо, що причина в спробі знайти форварда “на майбутнє”, а не викликати в табір ветеранів.

Однак і похвалити є кого (якщо заплющити очі на перший тайм, де “тріщало” у всіх зонах). Після перерви в декількох моментах холоднокровно відіграв Малиновський, продуктивно вийшов на заміну Степаненко. Бурда добре відпрацював в епізодах, коли в штрафному необхідно було діяти швидко.

Пропущений гол – провина П’ятова, однак якби не впевнена гра Андрія до перерви, то інтрига могла б зникнути ще після перших 45-ти хвилин. Критикувати варто Сидорчука, який повністю провалив матч і вкотре довів, що Степаненко в опорній зоні збірної України нині є безальтернативним. У обох крайніх захисників, Караваєва і Матвієнка, бували й вдалі матчі, але тут слід розуміти, що вони грали проти потужних італійських вінгерів. Ракицький в кількох епізодах відіграв дуже добре, але в і помилявся настільки ж “добре”.

Зінченко – багато руху, але набагато менше користі. Коли виходив в двох попередніх матчах на заміну – різко покращувалася гра. А ось зі старту проти свіжих італійців (а не втомлених чехів і словаків) вийшло трохи не так ефектно. Коли гол пропускали, якраз повз Зінченка з флангу і проскочив Федеріко Бернардескі.

У будь-якому випадку плюси від матчу є. Подивилися, кого хотіли, когось зі старту перевірили, а когось – виходом з заміни. Попрацювали під хорошим навантаженням (чехи навряд в змозі дати більше навіть з психологічним бонусом нового тренера), і терміни для контрольної зустрічі грамотно вибрали – до матчу Ліги націй залишається майже тиждень на відновлення і підготовку. А результат побачимо вже у двобої проти Чехії 16 жовтня.