Цього тижня на черговому конгресі ФІФА було прийнятe рішення про місце проведення чемпіонату світу 2026 року. Через вісім років головний футбольний турнір пройде відразу в трьох країнах Північної Америки – США, Канаді і Мексиці.

Чемпіонат світу з футболу 2026 стане першим в історії, який пройде з 48-ма учасниками. Спочатку планувалося, що на ньому, як і раніше, у фінальній стадії виступлять 32 збірні, однак Джанні Інфантіно після свого обрання на пост президента Міжнародної федерації футболу (ФІФА) 10 січня 2017 року оголосив про прийняте рішення збільшити число учасників. Цікаво, що ідея з 48-ма збірними була не єдиною з реформування фінальної стадії чемпіонату світу, і навіть при такій кількості учасників пропонувалися різні формати.

Так, члени виконкому ФІФА вибирали 10 січня минулого року між чотирма варіантами. У двох випадках у фінальному турнірі ЧС повинні були брати участь 40 команд, які були б розділені на вісім груп по п’ять команд або на 10 по чотири.

Для 48-ми учасників теж існували дві системи. Спочатку фаворитом був варіант, у якому 32 команди починали б чемпіонат зі стикового раунду, за підсумками якого половина відсівалася б, а переможці приєднувалися до 16-ти кращих за рейтингом збірних у звичайному груповому турнірі.

В результаті та система була відкинута на користь сітки з 16 групами, по три учасники в кожній. Дві кращі команди з кожної вийдуть у плей-оф, який почнеться з 1/16, а не з 1/8 фіналу, як зараз. При такій системі у фінальній стадії чемпіонату світу буде проведено 80 матчів, у той час, як нині мундіаль вкладається в 64 поєдинки.

Спочатку за проведення чемпіонату світу 2026 розглядалося шість заявок, проте до вирішального вибору конгресу ФІФА їх залишилося тільки дві. Спільна заявка Китаю і Індії, що виглядала перспективною в очах виборців, так як останній чемпіонат світу в Азії проходив в уже далекому 2002 році в Японії і Південній Кореї, була знята.

В Азії інтерес до проведення мундіалю проявляла і Індонезія, однак місцеві активісти, які подавали петицію уряду країни для висунення країни, не змогли зібрати у населення достатньої кількості підписів.

Досить цікавою виглядав конгломерат Еквадору, Болівії, Перу та Парагваю, проте в кінцевому рахунку така велика кількість задіяних в організації процесу сторін так і не змогло привести до спільного знаменника, і заявка була відкликана.

Як і варіант з Новою Зеландією, яка довго вирішувала, подавати документи окремо або в тандемі з Австралією, але так і не довела справу до розуму.

В результаті залишилися кандидатури африканського Марокко, який ніколи не проводив мундіалі, але вже кілька разів пробував отримати турнір, і спільна заявка США, Канади і Мексики. У цьому тріумвіраті досвідом проведення фінальних стадій головного футбольного турніру чотириріччя мають двоє.

У США проходив чемпіонат світу в 1994 році, а Мексика приймала провідні збірні планети і зовсім двічі – в 1970 і 1986 роках.

Власне заявка північноамериканських країн і виглядає на даний момент фаворитом, так як на трьох вони мають фактично готову інфраструктуру для проведення турніру.

Але окрім інфраструктури були і інші вагомі причини, через які північноафриканська країна в п’ятий раз виявилася з нічим.

У Марокко було занадто багато проблем. 16 мільярдів доларів необхідних інвестицій, дискримінація прав ЛГБТ-спільноти – що й казати, якщо президент ФІФА Джанні Інфантіно фактично прямим текстом просив представників федерацій уважно вивчити звіт організації за заявкою Марокко, який свідчить про високі ризики проведення турніру в цій країні.

Африканці мали лише два козирі, і з дев’яти категорій у звіті ФІФА вони лише в одному питанні перевершували американців. У тому, що стосується логістичних витрат: замість 16-ти стадіонів у 16-ти містах трьох країн – всього 14 арен у 12-ти містах. І програма ФІФА, по якій проведення чемпіонату світу має сприяти розвитку футбольної та загальної інфраструктури країн-господарок.

Міста, заявлені США, Мексикою та Канадою в ролі можливих господарів турніру, знаходяться в чотирьох часових поясах і змушують уболівальників здебільшого пересуватися на турнірі з допомогою авіатранспорту.

Так, від Едмонтона на півночі до Мехіко на півдні майже 5 тисяч кілометрів, від західного Сіетла до східного Майамі – майже три з половиною тисячі кілометрів. Однак цих аргументів виявилося недостатньо.

Не обійшлося, звичайно, і без політики. Та ще й на такому рівні. Дональд Трамп за словом у кишеню не ліз і раніше, кажучи про те, що заборонить в’їзд у США громадянам деяких мусульманських країн, а перед виборами на засіданні Конгресу ФІФА в черговий раз нагадав своїм політичним союзникам про важливість вибору об’єднаної заявки. Мовляв, не хочете дружити в цьому питанні – не будемо дружити і в інших.

Не будемо забувати, що вплинули не тільки слова Трампа, але й найголовніше для ФІФА – гроші. Якщо Марокко обіцяло ФІФА п’ять мільярдів прибутку від проведення турніру, то американці – одинадцять. Саме на фінансовій складовій і акцентував свою увагу президент ФІФА Джанні Інфантіно

“США, Канада і Мексика можуть організувати найбільш спортивний і соціальний захід в історії, – сказав Інфантіно. – Я не кажу, що все буде спокійно, і ми будемо рухатися до турніру на крейсерській швидкості, завжди з’являються якісь проблеми”.

Заявлені об’єднаною заявкою передбачувані доходи перевищують доходи марокканської заявки в два рази, проте глава ФІФА зазначив, що в питанні вибору не варто робити акцент на фінансовій складовій. “Поки це тільки прогнози, зараз наші команди сядуть за стіл і будуть фокусуватися на цьому, потрібно впевнитися, щоб були складені комерційні плани. Але очевидно, що гроші не єдиний елемент, ми повинні концентруватися на футболі. А отримані гроші повинні піти на розвиток футболу”, – пояснив він.

Інфантіно зазначив, що пишається заявочним процесом, який уперше в історії ФІФА був проведений за конкретними критеріями і відкрито. “Процес був прозорим, незалежні експерти оцінили його, механізм створений, і поки ніяких проблем немає. Є пропозиції, в яких треба розібратися, але для цього є час. Ми тільки почали цю роботу, було всяке, але кілька років тому це здавалося неможливим, а тепер це реальність”, – заявив він.

Були і інші підводні камені.  У травні 2017 року телеправа на показ фінальної частини ЧС-2026 придбали п’ять компаній, і всі вони представляють Північну Америку – три відносяться до США, дві з Канади. На даний момент до цієї п’ятірки додалися ще дві телекомпанії з Великобританії.

Особливістю спільної північноамериканської заявки є нерівномірність розподілу матчів. Мексика, що володіє гіршою інфраструктурою серед цієї трійки, проведе на своїй території всього десять матчів, як і Канада, що проводила досі тільки жіночий Кубок світу в 2015 році.

60 зустрічей, включаючи всі поєдинки турніру, починаючи з чвертьфінальної стадії, пройдуть у Сполучених Штатах Америки.

При цьому така спільна заявка до межі ускладнить іншим командам зони КОНКАКАФ потрапляння на світовий форум, так як при 48 учасниках від конфедерації у фінальній стадії зіграють шість збірних, і три місця відразу дістануться господарям.

Втім на даний момент КОНКАКАФ має три гарантованих путівки на мундіаль і одне місце в стикових матчах з південноамериканцями (команди цієї зони їх ще жодного разу не вигравали).

На ЧС-2018 з потенційних господарів ЧС-2026 зіграє тільки Мексика. Збірна США сенсаційно провалила відбір до мундіалю в останньому турі, а Канада в своїй історії виступала у фінальних турнірах ЧС взагалі всього один раз, провалившись в 1986 році в Мексиці, де стала на груповому етапі гіршою з 24-ох учасників.

До речі, в плані розподілу квот дуже ускладнила б життя командам з КОНМЕБОЛ (Південна Америка) потенційна перемога заявки Еквадору, Болівії, Перу та Парагваю. У цьому випадку на решту збірні конфедерації залишилося б лише дві путівки на турнір. І сперечалися б за них Бразилія, Аргентина, Уругвай, Колумбія, Чилі і Венесуела...

Щодо самого голосування, то у ньому взяло участь 203 делегати. Слід зазначити, що з 211 федерацій, що входять до ФІФА, Федерація футболу Гани тимчасово відсторонена від членства ФІФА. Не могли голосувати і кандидати (США, Мексика, Канада, Марокко), а також асоціації, пов’язані зі Сполученими Штатами (Гуам, Віргінські острови і Пуерто-Рико).

Єдиною країною, яка вибрала  варіант “не підтримую жодного з кандидатів” став Іран – і дійсно, ось вже кому довелося вибирати з двох ворогів. Марокко в травні цього року розірвало дипломатичні відносини з цією країною через ймовірну підтримки Західної Сахари, ну а про натягнутість відносин Ірану і США і говорити зайвий раз не варто. Швидше за все, настільки неприємний вибір при визначенні господаря ЧС перед іранцями не стояв ніколи.

Більш спокійний варіант “утриматися” вибрали представники Куби, Іспанії та Словенії. Позиція Куби зрозуміла. А ось європейських країн не дуже. Хоча подейкують, що словенці утрималися через те, що їх колишній президент – не хто інший, як Олександр Чеферін, президент УЄФА. А у  Іспанії нині значно більші проблеми. Президенту Луїсу Рубілесу зараз доводиться локалізувати кризу в національній збірній після оголошення про звільнення тренера Хулена Хулен Лопетеги напередодні чемпіонату світу.

Як заздалегідь оголосили, Франція і Нідерланди проголосували за марокканську заявку, а також Алжир, Туніс, Бельгія, Італія, Бразилія і Китай. Цього знову виявилося недостатньо. Заявка Марокко в п’ятий раз зазнала невдачі при голосуванні за право проведення Кубку світу (раніше в 1994, 1998, 2006 і 2010 роках). Хоча Марокко і далі вірить у свої шанси стати другою країною на африканському континенті після Південної Африки в 2010 році, щоб провести одне з наймасштабніших спортивних заходів на планеті.

Щодо України, то голосував за господарів чемпіонату світу представник МЗС Руслан Німчинський, який є тимчасовим повіреним у справах України в РФ. Справа в тому, що ФФУ бойкотувала конгрес в Москві і, як і очікувалося, Україна потрапила в число країн, які проголосували за проведення мундіалю в країнах Північної Америки.

Загалом на користь спільної заявки США, Канади і Мексики проголосували 134 національних федерацій.