“Динамо” легко здолали лідера другої ліги клуб “Дніпро-1”, а “Шахтар” знищив на цей момент п’яту силу українського футболу – “Маріуполь”. Позитивним моментом минулих баталій можна вважати лише те, що 9 травня на “Дніпро-Арена” в суперечці за головний трофей турніру зійдуться лідери Прем’єр-ліги і принципові суперники. Негативним – відсутність інтриги в турнірі.

Перед тим як прийняти головний матч турніру, дніпровська арена побачила майбутнього фіналіста Кубка. Те, що це буде “Динамо”, можна було вгадати з 99% вірогідністю. На відміну від “Шахтаря”, який з тією ж вірогідністю виграє чемпіонат, київському клубу трофеї дуже потрібні і Кубок був би якимось виправданням. Кияни приїхали перевірити на міць головну сенсацію кубкового турніру, команду “Дніпро-1”. Вона перед стартом сезону переманила майже всіх гравців того основного “Дніпра”, який ще не “потонув”, але величезні борги тягнуть команду на дно. Хоча зараз у нас інша тема, що стосується колективу, який народився зовсім недавно. Команда Дмитра Михайленка у другій лізі відчуває себе комфортно, небезпідставно розраховуючи провести наступний сезон в дивізіоні більш високого рівня, причому в максимально стислі терміни “перші” дніпряни прагнуть і до Прем’єр-ліги дістатися.

Для того, щоб ця команда в її нинішньому вигляді змогла кинути виклик киянам, повинно було статися щось неймовірне! По-перше, самі підопічні Михайленка повинні були провести матч всього свого життя, по-друге, суперник мав продемонструвати свої гірші якості, а про всяк випадок не завадило б заручитися безапеляційною підтримкою пані Удачі. Однак жодна з поставлених умов не була втілена в життя.

В принципі, ніхто не має ілюзій із приводу переможця дуелі, але хотілося б побачити гру, в якій потенційний аутсайдер надав би хоч якийсь опір іменитому супротивнику. А для цього футболісти повинні були не те щоб вище голови стрибнути, а просто продемонструвати гру свого рівня, який, без сумніву, дозволив би дніпрянам комфортно себе почувати навіть у першій лізі. На жаль, наставнику не вдалося в повній мірі достукатися до хлопців. Буквально в кожному моменті простежувалося величезне хвилювання, яке з плином часу нікуди не зникало.

Особливо боязкими були спроби господарів переходити на чужу половину поля, тому всі випади “Дніпра” зводилися до панічної передачі на фланг, звідки прямував безглуздий навіс або простріл – що вийде, то і буде. Але і при цьому підопічні Михайленка на один гол напрацювали, використавши стандарт: Сергій Кравченко навісив, а Ігор Когут чітко пробив головою. Хто не втримав хавбека? Руслан Ротань чи Артем Шабанов? Здається, це питання не сильно хвилює навіть Олександра Хацкевича, оскільки і йому зрозуміло, що в другому таймі його хлопці грали без переживань за підсумковий результат.

А початок динамівським голам несподівано поклав Кравченко, який за старою дніпровською пам’яттю віддав пас Ротаня, а той вирішив не відповідати взаємністю, забезпечивши м’ячем Артема Бесєдіна, якого збив голкіпер. Віктор Циганков пенальті реалізував, а дніпряни навіть після цього не змогли грати у свою гру. Тому і прийшов ще один гол, який ударом з близької відстані оформив Володимир Шепелєв. Асистував йому Дерліс Гонсалес, а потім своєю результативною передачею відзначився Віталій Миколенко, коли забивав Бесєдін. До перерви ще можна згадати випад за участю Когута, але своїм першим шансом півзахисник не скористався, програвши дуель Денису Бойку. Крапку в цій зустрічі поставив Беньямін Вербич, котрий використовував довгу передачу Микити Бурди.

Дніпровське свято завершилося – тепер пора повертатися до баталій у Другій лізі, хоча і там вже все зрозуміло. Хацкевичу вдалося дати ігрову практику деяким хлопцям, які рідше з’являються на полі, але очікувалося, що наставник застосує більш серйозну ротацію. Ні, не захотів тренер сильно ризикувати, а чи правильним був такий вчинок – покаже найближчий матч Прем’єр-ліги.

Приблизно за таким же сценарієм пройшов поєдинок у Харкові, хоча на трибунах “Металіста” уболівальників було набагато менше, ніж у Дніпрі. Та це було зрозуміло на початках. Вивіска “півфінал Кубка України” нікого не обдурила. Коли всім відомо, що команди, які вийдуть на поле, будуть грати резервними складами, йти на такий матч особливо і не хочеться. Тренер “Маріуполя” Олександр Бабич був змушений “діставати” із запасу багатьох резервістів. Орендовані “гірники” Ігор Кирюханцев, Олександр Пихальонок, Андрій Тотовицький, Сергій Болбат, В’ячеслав Чурко, Денис Арендарук, Данило Ігнатенко і Андрій Борячук (а це практично ціла команда) не могли вийти на поле. Ну і звісно в такій ситуації Паулу Фонсека представив на суд громадськості своїх резервістів.

Зрозуміло, що “Маріуполь” нічого не міг протиставити “Шахтарю”, навіть якщо б сильно хотів це зробити. Можливо, і хотів, у що майже не віриться, але проти чемпіона країни мало хто може що-небудь протиставити. Хіба що на гол престижу гості напрацювали, за що команда повинна дякувати Анатолію Діденку і Ігорю Тищенку, який трохи підсолодив пігулку поразки. Ще у двох-трьох випадках “Маріуполь” був близький до забитого м’яча, але і при абсолютній розслабленості “помаранчево-чорних” м’яч в їхніх воротах більше не побував.

А головною дійовою особою у складі “Шахтаря” став Марлос, в активі якого гол і три результативні передачі. Тільки Тайсон забив без допомоги українського хавбека, на старті матчу славно пробивши зі штрафного, а самому Марлосу допоміг забити Микола Матвієнко. Чесно кажучи, за такою грою оцінювати потенціал резервістів “Шахтаря” неможливо. Попереду велика битва за Кубок країни, а склад учасників фіналу вже, напевно, говорить про те, що третя команда поточного сезону безпосередньо проб’ється в групу Ліги Європи.