Цілком логічно, що в цьому переліку немає українських футболістів, однак він все одно цікавий. Так само цікавим є те, за які заслуги саме ці футболісти потрапили в настільки почесний рейтинг.

Джанлуїджі Буффон (Італія). Те, що вибір випав саме на італійського голкіпера, з одного боку, є несподіванкою. Його можна було би бачити в символічній збірній мундіалів – адже він вигравав чемпіонат світу 2006 року. На євромундіалях найкращим досягненням Буффона є срібло останнього українсько-польського турніру.

З іншого боку, потрапляння до символічної збірної все одно можна вважати заслуженим, адже з 2004 року він незмінно захищає ворота Італії, і вельми успішно: в 13 матчах він пропустив 12 м’ячів, відбивши при цьому три пенальті.

Паоло Мальдіні (Італія). Паоло Мальдіні теж не вигравав Євро, але уявити без нього цей турнір неможливо. Він входив до збірної Італії в 1988, 1996 і 2000 роках. На своєму першому чемпіонаті Європи великий захисник “Мілана” допоміг дійти півфіналу, в якому “Скуадра адзурра” програла збірній СРСР, яку очолював Валерій Лобановській, а кістяк складали гравці київського “Динамо”. Через вісім років Італії не вистачило одного очка до виходу в плей-оф, а на своєму останньому Євро Мальдіні дійшов до фіналу, в якому італійці поступилися Франції.

Франц Беккенбауер (Німеччина). Без “Кайзера” не обходиться майже жодна історична символічна збірна і цей список теж. Беккенбауер в якості гравця вигравав Євро-1972, коли в фіналі німці розгромили СРСР, і отримав “срібло” через чотири роки. На обох турнірах захисник був капітаном своєї збірної. До речі, в 1988 році Беккенбауер уже в якості головного тренера виводив ФРН в півфінал домашнього чемпіонату Європи 1988 року.

Карлес Пуйоль (Іспанія). Легендарний захисник “Барселони” був зі збірною Іспанії на чемпіонатах Європи і в важкі часи, і  в часи тріумфу. У 2004 році “Червона фурія” покинула турнір після групового етапу, але через чотири роки вдруге в історії стала чемпіоном континенту. Зі славетним захисником на полі іспанці пропустили лише два м’ячі в шести матчах. Друге “золото” могло б дістатися йому в 2012 році, але він не поїхав через травму.

Філіп Лам (Німеччина). На трьох чемпіонатах Європи Філіп Лам охороняв передостанні рубежі німецької збірної. З двох із них він поїхав із медалями. Якщо в 2004 році Німеччина не змогла вийти з групи, то на наступному Євро “Бундестім” вперше за 12 років опинилася в фіналі, де поступилася Іспанії. На останній першості континенту Лам дійшов із командою до півфіналу і приміряв бронзові нагороди.

Андрес Іньєста (Іспанія). Включення Іньєсти в цей список більше ніж зрозуміло. Капітан “Барселони” ніколи не забивав на чемпіонатах Європи, але був незамінним організатором атак протягом всього тріумфального періоду іспанської збірної та отримав приз як найкращий футболіст Євро-2012. При ньому Іспанія здобула дев’ять перемог в 12 матчах і двічі вигравала турнір.

Андреа Пірло (Італія). Ще один чудовий плеймейкер і справжній атлант, на плечах якого молода італійська команда зуміла дістатися до фіналу останнього чемпіонату Європи. Майстер стандартів і довгих пасів так і не взяв головний трофей континентальної першості, але в 2006 році виграв чемпіонат світу.

Зінедін Зідан (Франція). Голосування уболівальників підтвердило, що якщо до якихось кандидатур із символічної збірної і можуть бути суперечки, то Зізу повинен не просто мати залізне місце в основі, але і носити капітанську пов’язку. 255 тисяч осіб, 83% від усіх учасників опитування, проголосували за найбільшого гравця збірної Франції, який привів свою команду до золотих медалей чемпіонатів світу та Європи (це якщо не згадувати про бронзу ЧЄ-1996 і срібло ЧС-2006). У фіналі світової першості 1998 року нинішній наставник “Реала” зробив дубль у ворота збірної Бразилії, а на європейському чемпіонаті два роки потому забив найважливіші голи в ворота іспанців і португальців і був визнаний кращим гравцем турніру.

Кріштіану Роналду (Португалія). Роналду міг стати чемпіоном Європи вже в 2004-му, але португальці, дійшовши до фіналу домашнього першості, сенсаційно поступилися грекам. Втім, вже тоді стало ясно, що в футболі з’явилася нова велика “зірка”. Вісім років потому три голи у виконанні вже “зіркового” Кріштіану привели Португалію до бронзи континентальної першості.

На новому турнірі португалець має відмінні шанси обійти великого Мішеля Платіні в списку кращих бомбардирів в історії Євро – для цього йому треба забити як мінімум чотири м’ячі.

Тьєррі Анрі (Франція). Французький форвард тричі брав участь у фінальних стадіях Євро і забив шість м’ячів у 11 матчах. 20-річний Анрі допоміг збірній Франції виграти домашній чемпіонат світу в 1998 році, після чого утвердився в ролі лідера команди і на Євро-2000, де відзначився тричі, в тому числі зрівняв рахунок у важкій півфінальній битві з Португалією.

Марко ван Бастен (Нідерланди). П’ять м’ячів ван Бастена на Євро-1988, в тому числі в фіналі – проти збірної СРСР, допомогли голландській збірній виграти свій єдиний великий трофей в історії.

На жаль, до першості 1992 року форвард підійшов не в кращій формі. І хоча голландці були однозначними фаворитами турніру, їм довелося покинути Євро вже після півфіналу з датчанами, коли ван Бастен промахнувся в серії післяматчевих пенальті.