Кров’ю і потом українські футболісти зуміли домогтися права на участь у фінальній частині чемпіонату Європи-2016. Після впевненої перемоги у Львові підопічні Михайла Фоменка зіткнулися зi запеклим опором у Маріборі і з великими труднощами зуміли вийти з цієї битви без суттєвих  втрат. Наша збірна вкот­ре довела, що вона таємно підтримує фармацевтичні компанії, адже без валідолу цей двобій дивитися було важко. 

Після перших матчів плей-оф саме українська команда забезпечила собі найбільш комфортний гандикап. Навіть шанси угорців, які в гостях здолали Норвегію, не виглядали настільки переконливими. Але так вийшло, що саме матч у Маріборі став найбільш напруженим серед усіх двобоїв цієї стадії кваліфікації. 

Недарма на передматчевій прес-конференції головний тренер української збірної Михайло Фоменко говорив про те, що такого поєдинку, який очікувався у вівторок, у його підопічних ще не було. Як тільки дзвінку тишу над “Людські врт” під час хвилини мовчання в пам’ять про загиблих від терористичних атак у Парижі перервав свисток турецького рефері Джунейта Чакіра, як господарі відразу ж заграли жорстко і по-футбольному нахабно, гранично чітко позначивши свій настрій на поєдинок. 

У першій же спробі “синьо-жовтих” Цесар зрубав у центрі поля Селезньова, за що і отримав жовту картку. Стадіон, заповнений вщерть, засвистів. Форварда “синьо-жовтих” лікарі збірної вивели за межі поля, а удар Коноплянки зі штрафного відбив Ханданович. Відразу ж Сидорчук порушив правила на Крхінє. Тут же на полі виникла сутичка, підсумком якої стало попередження Коноплянці. І ті, хто ще сумнівався, зрозуміли – в Маріборі буде велика битва. Забігаючи вперед варто сказати, що загалом цей матч важко було назвати футбольним. Саме футболу було десь хвилин 20, все решта це відчайдушна боротьба за кожен клаптик поля, за виграну позицію, за кожен м’яч. І у незацікавленого вболівальника цілком могло сформуватися враження, що такого нудного футболу знайти важко. Але для українських і словенських уболівальників це була гра нервів.  

А на полі тим часом, немов продовження усіх попередніх моментів за найгіршим із можливих для команди Фоменка сценарієм, став і гол словенців. Бірса з другої спроби доставив м’яч у штрафний майданчик, а Без’як пробив головою. П’ятов відбив круглого, проте прямо на Новаковича, який зумів переправити снаряд на Цесаря, який ударом головою відкрив рахунок у зустрічі. Йшла 11-а хвилина, а цей гол став для українців найшвидшим пропущеним у нинішній кваліфікації. У попередніх матчах словак Роберт Мак вражав ворота “синьо-жовтих” на 17-й хвилині київської зустрічі, іспанець Мората – на 28-й у поєдинку в Севільї, а його партнер Гаспар – на 22-й у зустрічі в Києві. Тут же згадалося, що в нинішній кваліфікації українці, пропустивши першими, ще жодного разу не відігравалися. Тож інтрига, яка, здавалось, була похована у Львові, знову ожила.

Відкривши рахунок, підопічні Сречко Катанеца  продовжили наступати. А українцям у цій ситуації залишалося прийняти нав’язані суперником умови і грати другим номером. І підопічним Фоменка деякий час це вдавалося не кращим чином, але до середини першого тайму “синьо-жовті” повністю пристосувалися до такої манери гри суперника. 

Пішли контратаки, які організовували зазвичай Коноплянка і Ярмоленко, за що обидва регулярно отримували по ногах. Не дивно, що друга сутичка на полі спалахнула на 25-й хвилині, коли Йокич грубо зіграв проти гравця столичного “Динамо”. За партнера по клубу заступився Рибалка, якого відразу оточили кілька гравців господарів. Обійшлося без покарань, за винятком “гірчичника” Йокича.

Діставалося і Коноплянці, але на кінець півгодини словенці повели себе стосовно нього, навпаки, надто миролюбно. Кемпл поблизу свого штрафного майданчика подарував українському андалузцю м’яч, той увірвався в штрафний майданчик і прокинув круглого на свого тезку Селезньова – послідував удар із гострого кута, з яким Ханданович упорався. 

Коли здавалося, що підопічним Фоменка вдасться спокійно дограти до свистка на перерву, у “синьо-жовтих” трапився черговий напад колективного непорозуміння. Спочатку Коноплянка не пішов на м’яч, потім Селезньов зважився на обігравання у власному штрафному майданчику, а незабаром П’ятов не зумів зафіксувати м’яч після удару Пєчника. А вже в компенсований арбітром час після чергової затяжної атаки господарі самі розрядили ситуацію, пробивши вище воріт.

Друга половина, на відміну від першої, почалася з небезпечних моментів біля воріт Хандановича. Спершу Коноплянці несподівано дозволили вибратися на ударну позицію і вистрілити низом – височенний голкіпер “Інтера” зумів відразу скластися і відвести загрозу. Згодом під удар Федецького кинувся захисник.

Звичайно, якщо говорити про виконавську майстерність, то словенські футболісти, за безперечної поваги до них – поруч із українцями не стояли, але тут головним питанням було вміння застосовувати наявні навички. І українці не завжди їх застосовували правильно. 

Адже варто було збірній України перестати змагатися з господарями в силовій боротьбі, а опустити м’яч униз і намагатися діяти за рахунок коротких передач, як малюнок гри змінився кардинально. Стало зрозуміло, що словенці у другому таймі трохи підсіли, а інших аргументів в арсеналі у команди Катанца не виявилося. Ось тільки і Україна так грала епізодами (можна згадати пару непоганих атак зі спробою завести м’яч у ворота від Коноплянки, та промах по м’ячу Гармаша), звідси – досить нервове продовження гри.

Останні козирі Катанец витягнув після 65-ої хвилини, кинувши в бій Ілічича і Любіянкича. А в українців друге дихання відкрилося у Шевчука. Спочатку він завершував затяжну атаку гостей, яку сам і організував, вигравши підбір, змусивши Хандановича вступити в гру, а потім ще й виконав небезпечний навіс – голкіпер словенців знову зіграв надійно. А трохи пізніше здалеку після розіграшу кутового вдарив Ракицький, на жаль, вище воріт. 

Відповідь словенців була теж гідною. Цесар, опинившись на дальній штанзі в момент подачі кутового, ледь не вразив ворота, але П’ятов зумів у стрибку відвести загрозу. Трохи пізніше голкіпер “Шахтаря” не дозволив себе “пробити” і після виходу віч-на-віч, щоправда, арбітри за мить до того зафіксували справедливий офсайд.

За п’ятнадцять хвилин до закінчення основного часу на поле з сектора словенських фанатів полетіли фаєри. Рефері зустрічі навіть перервав гру і був готовий відправити команди у підтрибунне приміщення, але обійшлося. Проте обстановка на “Людські врт” загострювалася з кожною секундою. 

Завершення зустрічі розбилося на два відрізки, між якими була заміна Селезньова на Кравця і вихід на поле Тимощука замість Коноплянки. І до, і після цих замін словенці тільки й займалися тим, що відправляли круглого в український штрафний майданчик і били опонентів по голові. Добра половина доданих рефері хвилин, а їх було цілих п’ять, пішла на надання гостям медичної допомоги. Логічним завершенням цієї бійки стало вилучення Бречка, що хотів відверто зрубати Коноплянку ударом по ногах. Та це не змусило гравців заспокоїтися: господарі продовжували спроби пуститися врукопашну, і лише оперативні дії суддів дозволяли не випускати ситуацію з-під контролю. 

Остудити запал балканців міг лише крижаний душ, яким вже на сьомій доданій хвилині їх обдав Ярмоленко. Насправді Андрій це зробив суто формально, а почалося все з того, що один із найактивніших гравців словенців Кемпл послизнувся в центрі поля і дав трьом українцям піти на побачення з Хандановичем. Кравець в останній момент віддав передачу на Ярмоленка, який і вразив ворота – 1:1.

Цікаво, що напередодні матчу усі сходилися на думці, що боротьба в цьому матчі завершиться, як тільки українці заб’ють бодай один гол, але ніхто не думав, що все вийде настільки буквально. Головний рефері після голу Ярмоленка не дав словенцям навіть розіграти м’яч із центру поля, відразу дав фінальний свисток. Збірна України вистраждала таку бажану і таку довгоочікувану поїздку на Євро-2016 і з шостої спроби зняла прокляття плей-оф. А український сегмент соц­мереж заряснів хештегом #МиНаЄвро.

---

Склад кошиків: