Сталося це у 1999 році. Після голу імені Шевченка та Філімонова у груповому турнірі, який вивів українців у плей-оф, Україна вважалася фаворитом у протистоянні зі Словенією.

У першому матчі на виїзді все починалося відмінно – на 33-й хвилині Андрій Шевченко чудовим ударом у дев’ятку відкрив рахунок. Але в другому таймі спочатку лідер словенців Златко Захович, а потім Ачимович шокували всю футбольну Україну. Гол Ачимовича досі пригадують Олександру Шовковському – гравець словенської збірної забив його ударом із центру поля після помилки нашого голкіпера.

У матчі-відповіді нормально зіграти нашій збірній завадив сніг. Але навіть незважаючи на складні умови для гри в Києві, українці зусиллями Реброва відкрили рахунок із пенальті. Проте словенцям вдалося зрівняти його завдяки рикошету від нашого захисника і так залишити українську збірну вдома дивитися Євро­-2000.

Груповий турнір словенська збірна провела дуже нерівно. Якщо у випадку з Україною поразку від словаків уже відсотків на 80 зумовило наше підсумкове третє місце, то підопічні Сречко Катанеца неабияк понервували власних уболівальників. Почали словенці з холодного душу в Естонії – 0:1. Проте потім були дві сухих перемоги, в тому числі над прямими конкурентами швейцарцями. У листопаді на “Вемблі” Словенія протрималася майже годину і навіть відкрила рахунок завдяки автоголу Хендерсона, проте потім не встояла – 1:3. Тим не менше, після “обов’язкової програми” з Сан-Марино (6:0) словенці зберігали гарні шанси на друге місце. Потрібно було тільки брати побільше очок у вирішальних матчах: вдома з англійцями і на виїзді зі швейцарцями.

У підсумку Словенія програла обидва матчі в дуже драматичній боротьбі. Досить сказати, що в Базелі гості до 80-ої хвилині вели 0:2, але якимось чином примудрилися за час, що залишився, пропустити три м’ячі. Ця поразка де-факто відправила Словенію до плей-оф, так що останні три гри команда провела немов на автопілоті: вимучені перемоги над Естонією та Сан-Марино, домашня нічия з Литвою. Єдиним плюсом для словенців було те, що в цих іграх ніхто з важливих футболістів не отримав травм. Взагалі серйозна втрата у Катанеца одна. Форвард “Сент-Етьєна” Роберт Берич, що вже отримав виклик на матчі з Україною, отримав важку травму в дербі з “Ліоном” і вибув до кінця сезону. Решта найсильніші в зборі, в тому числі і ветеран Мішо Бречко зі зламаним носом – повинен зіграти в спеціальній масці. Але кого ж конкретно нам чекати на полі?

До зустрічей із нашою збірною словенську дружину готує Сречко Катанец – наставник, з чиїм ім’ям колись і був пов’язаний прорив хлопців на серйозний рівень. Саме під керівництвом Катанеца, чиє ім’я перекладається як “щастя”, Словенія пробилася на Євро-2000 і ЧС-2002, дебютувавши на двох найбільших футбольних форумах. Тоді Сречко був зовсім молодим і здавалося, що попереду в нього яскрава і насичена тренерська кар’єра.

Насиченою її Катанец може і вважає. А ось яскравою назвати не вийде ніяк. Після японсько-корейського мундіалю наставник наших майбутніх суперників залишив збірну рідної країни і в 2003 році очолив “Олімпіакос”. На клубному рівні у нього мало що вийшло і, не пропрацювавши в Піреї і повного сезону, Сречко покинув Грецію, щоб на три роки випасти з серйозної професійної діяльності. Далі був трирічний етап на чолі збірної Македонії – не провал і не успіх. Спробував себе Катанец навіть в екзотичній, за нашими мірками, команді ОАЕ, але й там не добився нічого серйозного. Знову перерва і ось, нарешті, в 2013-ому Сречко повернувся туди, де досягав справжніх успіхів, але нині  йому вже 52 роки. Хоча нинішній відбір Катанец розглядає як серйозний шанс почати новий, більш солідний виток у своїй кар’єрі. Тому він зробить yсе можливе, щоб подолати український бар’єр і вдруге вивести рідну збірну на чемпіонат Європи.

І на кого ж, власне, розраховує Катанец у своєму прагненні знову стати героєм батьківщини. Мабуть, найсильнішою лінією в словенської збірної нині є воротарська. В іншій команді цілком міг би претендувати на багаторічне місце в основі 22-річний Ян Облак – голкіпер мадридського “Атлетико”. Однак у стані словенців він поки що міцно сидить за широкою спиною 31-річного Саміра Хандановича, який з 2012 року захищає кольори міланського “Інтера”. У поточному сезоні Ханданович перебуває в прекрасній формі, і те, що “неро-адзуррі” після дванадцяти турів ділять лідерство в Серії А з “Фіорентиною” – багато в чому заслуга голкіпера, який пропустив у цих поєдинках всього сім м’ячів. Самір гарний і на лінії, і на виходах, він украй надійний і володіє відмінною реакцією. До всього іншого, воротар “Інтера” славиться вмінням відбивати пенальті, і це добре відомо Євгену Коноплянці – саме його промах із 11-метрової позначки був причиною поразки “Дніпра” в Мілані восени 2014-го.

У центрі оборони на даний момент довірою Катанеца користуються найдосвідченіший 33-річний капітан команди Боштьян Цесар з “К’єво” і Бранко Іліч, який разом зі своєю “Астаною” наробив галасу в Європі, пробившись до групового турніру Ліги чемпіонів. Не може поскаржитися на відсутність досвіду і розташовується на правому краю захисту Андраж Струна, виступаючий у футболці грецької “Яніни”. На протилежному фланзі ми швидше всього побачимо Бояна Йокіча, що представляє “Вільярреал”. Зараз саме ця четвірка є основною у складі словенців, але виділити варто і нюрнбержця Мішо Бречко, який, якщо буде необхідність, здатний замінити Струну. Загалом нашу головну атакуючу силу, Ярмоленка і Коноплянку, чекають на краях дуже серйозні опоненти.

Куди більша різноманітність у Катанеца в середній лінії. По ходу групового турніру Словенія грала як 4-1-3-2, так і 4-2-3-1, і навіть 4-3-3 (той самий програний матч естонцям; після нього від цієї схеми відмовилися). Перед Україною, за повідомленнями місцевої преси, словенці розглядають класичні 4-4-2 ... Крила півзахисту у Катанеца складають правий хавбек того ж “К’єво” Вальтер Бірса (за спиною якого виступи у футболці “Мілана”) і лівий півзахисник “Фіорентини” Йосип Ілічич. У центральній осі наставник збірної Словенії практично завжди випускає потужний потрійний кулак, вибираючи для нього кого-небудь з п’ятірки: Ясмін Куртич (“Аталанта”), Кевін Кампл (“Байєр”), Рене Крхін (“Гранада”), Деян Лазаревич (“Антальяспор “) і Делібор Стеванович, який нині захищає кольори російської “Мордовії”, а в 2011 році пробував свої сили у Віталія Кварцяного у “Волині” (не особливо успішно – всього сім виходів на поле).

Друга, разом з Хандоновічем, головна надія словенських уболівальників розташовується на вістрі атаки їхньої збірної. І звуть її Мілівоє Новакович. Не так давно цей потужний форвард довгих вісім років був грозою воротарів бундесліги, забивши у складі “Кельна” 73 м’ячі в 166 матчах. Нині 36-річний ветеран збірної Словенії, за яку він виступає з 2006 року, не завжди проходить в основу японського клубу “Нагойа Грампус”, але в головній команді країни залишається стовідсотковим гравцем основи. Саме тому втрата нашого недавнього знайомця Роберта Берича, який встиг у поточному сезоні двічі зіграти проти “Шахтаря” за віденський “Рапід”, а зовсім недавно вразив ворота “Дніпра” в Сент-Етьєні, може бути катастрофічною для словенців тільки в тому випадку, якщо які-небудь серйозні проблеми виникнуть у Новаковіча. Катанец зараз стабільно грає в одного форварда, і якщо Мілівоє готовий вийти на поле, саме він виступає наконечником словенського списа.

У складі наших майбутніх суперників неможливо відшукати футболістів зі світовим ім’ям. Проте практично всі, хто виступає під керівництвом Сречко Катанеца, грають за добротні європейські клуби і мають за плечима величезний досвід виступів у найсильніших першостях світу. Словенія – дуже чіпка, в’язка команда, здатна підлаштовуватися під суперника й нав’язати йому вигідний їй футбол. При цьому сам Катанец – це перш за все тренер-мотиватор, який робить величезну ставку на зарядженість футболістів і їх спрагу боротьби. Тому будь-якому супернику, який виходить на поле проти словенської дружини, потрібно бути готовим до того, що за кожен м’яч, за кожен клаптик поля доведеться битися від першої до останньої секунди.

Саме тому нашим хлопцям обов’язково необхідно не поступитися збірній Словенії у бажанні та боротьбі. У словенців є всі підстави сказати, що вони можуть і повинні пройти Україну, однак і ми відповімо їм те ж саме. Переможцем із цієї пари вийде той, хто краще використовує свої козирі і не дасть слабини в жорсткій боротьбі. 

Однак у словенців є одна величезна слабкість – вікові футболісти і це попри величезний досвід таки дається взнаки. Варто лише підняти статистику голів, пропущених збірною Словенії у відбірному турнірі. Усі одинадцять пропущених голів трапилися у другому таймі, а чотири з них – взагалі в останній 15-хвилинці. Тож українцям варто шукати свій шанс саме в другій половині гри.