Третій тур Ліги Європи став для українських клубів абсолютно провальним. 

Після рекордної звитяги донецького “Шахтаря” в Лізі чемпіонів над білоруським БАТЕ, більшість вітчизняних уболівальників очікували продовження бенкету враховуючи рівень суперників, з якими грали наші клуби. 

Однак замість свята отримали гірке розчарування. І якщо поразку харківського “Металіста” можна пояснити безліччю чинників, то невдачі київського “Динамо” та дніпропетровського “Дніпра” не вкладаються в голові. Це був не український день у Лізі Європи  

Навіть не віриться, що ще зовсім недавно “Металіст” називали третьою силою в українському футболі. Так було протягом декількох останніх років, поки в розпалі минулого сезону в, здавалося б, чітко налагодженому механізмі не стався збій. 

За останні сім-вісім місяців у житті одного з найвідоміших клубів країни сталося стільки подій, яких вистачило б не на один рік. У цьому процесі головною проблемою “Металіста” стала втрата великої групи кваліфікованих виконавців, з яких без будь-якого перебільшення можна було б зібрати ще одну команду. 

З дюжини задіяних у сезоні-2013/14 гравців, які залишили харківський клуб протягом цього року, значаться фігури такого калібру як Марко Девич, Хосе Соса, Алехандро Гомез, Себастьян Бланко, Марсіу Азеведу, Марлос. Зрештою ж у Харкові футболістам разом із запрошеними з українських клубів новачками нічого іншого не залишається, як намагатися тримати марку. Однак пошарпана кадровими змінами команда без кваліфікованого тренера вже не в змозі видавати “на гора” вже звичний за сім останніх сезонів високий результат. 

У національному чемпіонаті “Металіст” розташувався в середині таблиці, а в груповому турнірі Ліги Європи не набрав жодного очка в трьох зіграних матчах! Особливу тривогу у вболівальників викликає той факт, що харківська команда з кожним проведеним єврокубковим поєдинком виглядає все слабше. Гра з “Легією”, в якій були відсутні старожили Папа Гуйє і Клейтон Шав’єр, стала найгіршою в цьому календарному році.

Матч проти поляків спершу планували провести у Львові, однак за тиждень до двобою було вирішено, що краще не проводити цю зустріч у нашому місті. Офіційного пояснення не було, однак усім зрозуміло, що причина крилася в близькості міста Лева до польського кордону і важкий характер фанів “Легії”, яких називають одними з найагресивніших футбольних хуліганів в Європі. Тож матч відбувся не на “Арені Львів”, а в Києві. Через те, що в четвер у цьому місті грали дніпропетровці, зустріч довелося переносити на вечір середи, що для Ліги Європи не зовсім звично.

У підсумку, загалом в матчі не було якихось значних ексцесів з боку вболівальників, хоча поляки в столиці України і провокували місцевих мешканців, а на стадіоні вивісили банер, зміст якого полягав у тому, що Львів є польським містом. На тлі польського прапора були зображені назви двох міст: столиці Литви Вільнюса та українського Львова. Поруч з назвою столиці Галичини був зображений герб Речі Посполитої. 

Щодо самого матчу, то значну частину команди грали доволі обережно. В середині першого тайму суперники видали по одному  вкрай небезпечному моменту. Та якщо харків’яни своїм шансом не скористалися, то поляки виявились більш проворними. Словак Ондрей Дуда, отримавши м’яч на лівому куті штрафного майданчика від Кухарчика, розібрався з кількома захисниками і “вистрілив” у ближній верхній кут воріт – 0:1.

Після перерви суперники заграли трохи швидше. В першу чергу додали в швидкості харків’яни, яким потрібно було відіграватися. Гості ж, як і в першому таймі, діяли на контратаках. Під час однієї з них активний Кухарчик прострілив зі свого флангу – і м’яч влучив у руку Юссуфу. Арбітр, недовго думаючи, вказав на точку, хоча, як здалося, в цій ситуації м’яч знайшов руку, а не навпаки. До м’яча підійшов Врдоляк, але переграти Горяїнова з 11-ти метрів він не зумів. У наступній же атаці натхненні подвигом Горяїнова харків’яни організували взяття воріт суперника, але арбітр угледів офсайд у Гоменюка. 

Згодом Врдоляк “привіз” пенальті і в свої ворота, зігравши рукою у штрафному, але Жажа відповів люб’язністю на люб’язність – теж не зміг переграти голкіпера. Упущений стовідсотковий шанс негативно позначився на діях господарів. Підопічні Ігоря Рахаєва відверто перестали грати в час, що залишився. 

У підсумку, мінімальна перемога гостей, які, набравши максимум очок у трьох матчах, зробили ще один крок до плей-оф. “Металіст” же, не маючи залікових балів, про євровесну може особливо не мріяти...

Непоганий початок сезону від київського “Динамо” давав підстави думати про легку гру в Данії з місцевим “Ольборгом”. 

У нинішньому сезоні кияни ще не програвали, якщо виключити стартовий поєдинок за Суперкубок України. Однак традиційні заяви тренерів і футболістів перед грою, які  говорили про неможливість недооцінки “Ольборга”, виявилися фарсом. Попри розуміння того, що данська команда це серйозний суперник і розслаблятися в виїзному поєдинку ніяк не можна, сталося найгірше. Кияни просто провалили матч. 

Старт матчу ознаменувався явною позиційною перевагою “Динамо”, але з періодичними провалами оборони. Так за перші десять хвилин лише один небезпечний момент створили кияни зусиллями Андрія Ярмоленка, тоді як гості спромоглися на два шанси. Перший момент не реалізував Еневольдсен, відправивши ігровий снаряд у Рибку, але з другого разу господарям уже вдалося вийти вперед. Драгович безглуздим чином головою скинув м’яч у своєму штрафному прямо на того ж Еневольдсена, після чого Томас відправив круглого точним ударом у кут воріт. 

“Динамівці” виявилися в незвичній для себе позиції команди, якій необхідно відіграватися. Рідко їм доводилося в нинішньому сезоні виступати в такій ролі. Спочатку вони дуже навіть непогано справлялися з цією роллю. Чудовий шанс відзначитися був у Ярмоленка, але удар Андрія прийшовся в штангу воріт. Класний момент не реалізував Ленс після розіграшу кутового. Постріл голландця з кількох метрів якимось дивом зумів відбити Ларсен. Удар Сидорчука з-за меж штрафного парирував голкіпер, Бельханда просто не використав відмінний шанс для виходу віч-на-віч.

У підсумку спрацювало традиційне футбольне правило “не забиваєш ти – забивають тобі”. “Динамівці” пропустили другий гол у свої ворота. Брун прорвався в чужий штрафний майданчик з правого флангу атаки, після чого здорово прострілив на дальню штангу, де Томсену залишалося розстріляти ворота з кількох метрів. 

Зі стартом другого тайму відразу ж заміну провів наставник “Динамо”. Замість Рибалки вийшов на поле більш досвідчений Мігель Велозу. Однак в грі киян все стало тільки гірше. Колишньої легкості в діях “біло-синіх” на футбольному полі не було. Можна сказати, що вся друга половина матчу пройшла більш-менш рівно, без великої кількості небезпечних моментів. Гості відзначилися ударами Андрія Ярмоленка, але перший його постріл парирував Ларсен, а другий прийшовся вище воріт. В іншому нічого особливо яскравого попереду підопічні Реброва так і не показали. 

Данці також не забували про атаки і вже в доданий час господарі довели рахунок до розгромного. Фредеріксен уміло розправився з захисниками “Динамо” на правому фланзі атаки, після чого прострілив у воротарську площину, де Томсен оформив дубль, випередивши Віду. Поразка стала хорошим уроком для “Динамо”. Надолужувати згаяне належить тепер вже в матчі-відповіді.

А загалом цей тур став яскравим прикладом класичної хвороби українських команд – то невміння проходити насичену оборону, грати в умовах відсутності простору. В усіх трьох матчах третього туру за участю українських команд склалося таке враження, що суперники ідеально вивчили манеру наших клубів і позбавили їх можливості діяти на контратаках. Як виявляється, немає контратак – немає й футболу.

Навряд чи “Карабах” здивував “Дніпро”. Маркевич мусив розуміти, що в гостях ця команда гратиме прагматично, великими силами обороняючись і чекаючи на помилку суперника в захисті. Через це поразка “Дніпра” сприймається ще болючіше. Дніпряни знали, що буде така гра, але в цьому випадку знання – то не сила. “Дніпро” не зміг нічого запропонувати своїм гостям.

Азербайджанці запропонували супернику щільну, насичену боротьбу на кожному клаптику поля. І ту боротьбу українці програвали. В Коноплянки та в його партнерів абсолютно нічого не виходило в атаці. Навіть наприкінці першого тайму, коли захисна хватка “Карабаху” ослабла і дніпряни отримали простір, реальних моментів не було. 

А ще більше дивувало те, як погано “Дніпро” грав у захисті. І чому досвідчені Мазух, Федецький та інші захисники  так легко дозволяли грати азербайджанцям і так безвідповідально закривали свої зони відповідальності. Зіграй “Дніпро” на нуль в захисті, була б як мінімум нічия. Але ареальна оборона – тобто, оборона не тотальна, а на окремих клаптиках поля, – не могла витримати натиску навіть “Карабаху”.

Легко гості забили на контратаці, коли Муарем лівим флангом на швидкості увійшов у штрафний майданчик “Дніпра”, легким рухом пошив у дурні Дугласа і Мазуха і класичним ударом у дальній кут переграв Бойка. 

Провалив матч Шахов, а оскільки Євген грав на відповідальній позиції плеймейкера, то провалилася фактично вся центральна вісь “Дніпра”. На другий тайм замість Шахова вийшов Селезньов, але проблеми то не вирішило. То тільки спричинило сумбур – Селезньов додав “Дніпру” в атаці кількісної переваги – але не породило креатив. Він усе робив дуже повільно. Поки Євген підлаштовував м’яч собі під удар, азербайджанці встигали зайняти правильні позиції для блокування. Калінич відзначався бажанням і незграбністю. Бажання при цьому не компенсовувало браку майстерності. Іноді заважало – як у моменті, коли Коноплянка подав, а Ротань не зміг акцентовано пробити саме через Калінича.

“Карабах” після перерви майже не атакував, хоча навіть одна-єдина реальна вилазка азербайджанців на чужу половину поля могла завершитись другим взяттям воріт Бойка, якби Денис не зреагував на удар Муарема після чергового непорозуміння в захисних редутах.

“Дніпро” програв і зробив свої шанси на продовження боротьби в єврокубках майже мінімальними.