Наступного тижня в Бразилії стартує чемпіонат світу з футболу. Майже місяць увесь футбольний світ буде спостерігати за головними баталіями чотириріччя. 

Як і на кожному подібному турнірі ще задовго до старту фахівці визначилися з головними фаворитами на перемогу. Але, як відомо, статус фаворита не завжди гарантує успіх. І великі перемоги завжди супроводжують величезні розчарування.

Сьогодні „Пошта” розповість про головних невдах чемпіонатів світу за 84 роки історії цих змагань. 

Домашні Олімпійські ігри 1936-го року Німеччина виграла фантастичним чином, завоювавши 89 медалей – на 33 більше, ніж США. Але виступ кращих футболістів країни був ложкою дьогтю в цій діжці меду. У часи Третього рейху головна футбольна команда Німеччини не знала великих перемог. Розіграш олімпійського турніру в Берліні вона примудрилася покинути на стадії чвертьфіналу, поступившись дорогою до півфіналу Норвегії на очах у 55-ти тисяч уболівальників. 

Чемпіонат світу 1938-го року приніс збірній команді нацистської Німеччини друге поспіль розчарування на великому міжнародному турнірі. Німеччина встановила власний антирекорд. У 1938-му році нацистська Німеччина анексувала Австрію, позбавивши австрійців права брати участь на ЧС зі своєю знаменитою “Вундертім”, яка мала непогані шанси на перемогу. 

У 1934-му Австрія була четвертою на ЧС, а на ОІ-1936 стала срібним призером. Дев’ять кращих гравців (крім головної зірки – Матіаса Сінделара, який відмовився грати) колись сусідньої країни вирішили взяти до збірної Німеччини, що мала помітно менш сильну команду, ніж Австрія. Але в результаті ні до чого хорошого це не призвело.

ЧС-1938 був останнім, який розігрувався повністю за олімпійською системою. “Об’єднана” збірна Німеччини покинула мундіаль уже в першому раунді, поступившись дорогою Швейцарії. Перший матч закінчився з рахунком 1:1, а в другому Німеччина, незважаючи на лідерство в два м’ячі до 22-ої хвилини, віддала швейцарцям путівку до чвертьфіналу, програвши 2:4 команді Карла Раппана. Це найгірший на даний момент виступ збірної Німеччини на чемпіонатах світу. Хоча і не єдине німецьке розчарування.

У 1950-му Бразилія отримала приголомшливий шанс вперше стати чемпіоном світу: бразильці стали господарями турніру, а весь календар ігор склали під домашню команду. Світ був виснажений Другою світовою війною, і більшість збірних лише оговтувалися від війни. Крім того, в Бразилії не змогли виступити чимало фаворитів того періоду: були відсутні Аргентина, Німеччина, Угорщина, Австрія, Чехословаччина.

Сама Бразилія за Другу світову втратила менше двох тисяч солдатів, допомагаючи силам антигітлерівської коаліції. Так що бразильці були готові краще за інші країни прийняти ЧС, тим більше, що заявку на проведення країна подала до Конгресу ФІФА ще до війни.

Але фінал, перемогу в якому вся Бразилія почала святкувати ще до матчу на новій, навіть не зовсім добудованій “Маракані”, на якій зібралося 200 тисяч вболівальників, у дивовижному стилі виграла команда Уругваю з легендарним Варелою на чолі. Бразильці вели 1:0, але програли з рахунком 1:2, пропустивши вирішальний гол на 79-й хвилині. І це при тому, що тоді для чемпіонства вистачило б нічиєї, тому як турнір проводився повністю за груповою системою, а бразильці мали на очко більше. 

Після Другої світової війни спорт у Німеччині, звісно, був не на першому місці. І на чемпіонаті світу 1954 року бундестім аж ніяк не вважалася фаворитом. Усі спеціалісти в один голос віддавали перемогу збірній Угорщини. 

На попередньому етапі угорці розтрощили німців з рахунком 8:3. Щоправда слід відзначити, що тренер німців Зепп Гербергер випустив проти “золотої команди” угорців з Пушкашем, Ціборем, Кочішем та іншими легендами молодь, яка досить очікувано програла з великим рахунком. Цей матч нічого не вирішував.

Хто б міг подумати, що Угорщина і Німеччина зустрінуться у фіналі? Німці на шляху до фіналу розібралися з Югославією та  Австрією. Фінал у столиці Швейцарії називають “Бернським дивом”. Угорщина вела в рахунку 2:0 вже до 8-ої хвилини, але за 10 хвилин втратила цю перевагу, а за 6 хвилин до кінця основного часу ще й шанси на перемогу: Гельмут Ран на прізвисько Гармата з Ессена, легендарний німецький форвард з ессенського “Рот-Вайсса”, встановив остаточний рахунок – 3:2. 

Бразилія стала другою в історії командою після Італії, яка змогла виграти чемпіонат світу двічі поспіль – у 1958-му і 1962-му. У 1966-му Бразилія мала прекрасний шанс виграти чемпіонат світу тричі поспіль, але підготовка збірної до ЧС була зіпсована  через політичні події в країні.

Чемпіонат Бразилії пройшов лише з 47-ми ігор. Бразильські клуби хотіли, щоб їх гравці отримали більше ігрової практики, тому в складі збірної напередодні ЧС тренувалися 46 футболістів, а тоді в заявку треба було включити двадцять два. Тому тренер Вісенте Феола не зміг належним чином попрацювати з командою перед турніром.

В Англії бразильці, незважаючи на відмінну комплектацію, не змогли протистояти силовій боротьбі, запропонованій багатьма командами. Пеле по ходу турніру отримав травму, а “селесао” програли два матчі з трьох, не зумівши вийти з групи з Португалією, Угорщиною та Болгарією. Угорці та португальці обіграли бразильців з однаковим рахунком 3:1, і ті посіли третє місце в квартеті. На даний момент це найгірший виступ в історії ЧС для Бразилії, якщо не брати до уваги ЧС-1930 і ЧС-1934, коли змагання проходили за скороченим форматом. 

Дивно, що країна з такою багатою футбольною культурою так і жодного разу не стала чемпіоном світу, хоча тричі грала у фіналі ЧС. Нідерланди подарували світу трьох володарів “Золотих м’ячів”, які в цілому принесли країні 7 таких призів. 

У 1974-му голландці з Кройфом на чолі програли фінал німцям, хоча до цього впевнено виграли обидві групи фінальної частини, пропустивши в 6-ти матчах лише один гол і забивши при цьому 14. Але у фіналі Німеччина з Мюллером, Беккенбауером, Брайтнером та іншими виявилася сильнішою, незважаючи на те, що голландці вели в рахунку з другої хвилини. У результаті матч закінчився з рахунком 2:1, а вирішальний м’яч ще до перерви забив кращий нападаючий в історії бундестім Герд Мюллер, який проводив свій останній чемпіонат світу.

У 1978-му Нідерландам довелося обходитися без Кройфа, який допоміг збірній вийти на ЧС в Аргентині, але через спроби викрадення його сім’ї відмовився брати участь у самому ЧС. Крім Кройфа, брати участь відмовилися Ван Ганегем, Ван Беверен, але в команді залишалися ще 8 гравців складу-1974. 

Як результат, Нідерланди з труднощами пройшли обидві групи, потрапивши у фінал, як і Аргентина, лише за різницею м’ячів. У фіналі голландці відігралися за 8 хвилин до кінця основного часу, а в доданий час могли і чемпіонство взяти, але Ренсенбрінк вдарив у каркас аргентинських воріт. У додатковий час Маріо Кемпес і компанія забили 2 голи на очах у рідних уболівальників і зробили Аргентину чемпіоном уперше в її історії.

У 2010-му збірна Нідерландів з Ван Марвейком на чолі потрапила у фінал ЧС в ПАР у третій раз і знову програли цього разу іспанцям і отримали статус найбільших невдах чемпіонатів світу. Адже більше за голландців у фінал виходили тільки 4 збірні – Бразилії, Німеччини, Італії та Аргентини. Всі ці команди завоювали бодай по два чемпіонства. А ось „помаранчеві” так і не змогли отримати „золото”. 

У 1982 році збірна Італії стала вдруге чемпіоном світу. Однак доволі несподіване для багатьох „золото” суттєво позначилося на виступах італійців на наступних першостях. Діючий чемпіон світу не зміг пройти кваліфікацію на Євро-1984, посівши у групі 4-те місце з 5-ти. 

Захист титулу чемпіона світу в Мексиці в 1986-му, незважаючи на те, що в команді були легендарні Россі, Алтобеллі і Віаллі, також не вдався. Пройшовши групу разом з майбутнім чемпіоном світу – Аргентиною, Італія поступилася в першому ж матчі плей-оф проти Франції з рахунком 0:2. У 1988-му Італія вийшла у півфінал Євро, але поступилася СРСР у пам’ятному матчі з голами Литовченка і Протасова. Цікаво, що в тому ж році на Олімпійських іграх у Південній Кореї збірна Італії зазнала однієї з найбільш пам’ятних поразок у своїй історії – від збірної Замбії з рахунком 0:4.

Справжній шанс показати себе в італійців був на ЧС-1990, який проводився на їх рідній землі. У “нерадзуррі” тоді був непоганий склад – Манчіні, Донадоні, Мальдіні, Баджо, Анчелотті, Скілаччі та інші. І до півфіналу Італія дійшла впевнено, не пропустивши жодного гола за 5 матчів. Однак у півфіналі Аргентина, завдяки феноменальній грі Серхіо Гойкочеа в серії пенальті, зуміла вибити Італію з турніру. Італія з 13-ї хвилини додаткового часу була в більшості, але реалізувати чисельну перевагу не змогла. Перемога у матчі за 3-тє місце над Англією стала слабкою втіхою. 

Німеччина, що стала чемпіоном в Італії, вважалася одним з головних фаворитів на ЧС в США в 1994-му році. 

Прекрасна команда з Лотарої Маттеусем на чолі зуміла обіграти у фіналі італійського ЧС-1990 саму Аргентину Дієго Марадони – чинного чемпіона світу, помстившись таким чином за поразку у фіналі ЧС-1986. У складі вистачало чемпіонів світу-90, і вони могли зробити Німеччину третьою збірною в історії ЧС, що зуміла виграти турнір двічі поспіль.

Німці завдяки трьом перемогам вийшли з групи з Іспанією, Болівією і Південною Кореєю. Однак жодного матчу Німеччина не виграла впевнено, а після знаменитого інциденту з жестом Штефана Еффенберга в матчі проти корейців, німецька збірна втратила одного з лідерів. В 1/8 фіналу німці не без проблем, але пройшли Бельгію – 3:2. 

Але справжнє розчарування спіткало команду Фогтса в чвертьфіналі, де їх чекала Болгарія. Німці відкрили рахунок вже в другому таймі з пенальті, проте “золота команда” болгар завдяки голам Стоїчкова на 75-й і Лечковим на 78-й хвилинах зуміла пройти в півфінал, перемігши з рахунком 2:1. 

До чемпіонату світу 1998-го року Франція ніколи не грала в фіналі ЧС. Її найбільшими досягненнями були бронзові медалі на ЧС-1958 і ЧС-1986. Але чудове покоління Зідана, Піреса, Анрі, Тюрама, Вієра, Макелеле та інших принесло французам не тільки “золото” на домашньому ЧС, а й аналогічний комплект нагород на ЧЄ-2000 в Бельгії та Нідерландах.

Хто б міг припустити, що на ЧС-2002 та прекрасна збірна Франції не зможе забити жодного голу і фінішує останньою на груповому етапі? І не сказати, що суперники були такими вже грізними – Данія, Сенегал і Уругвай. Але все пішло не так ще в матчі-відкритті ЧС, який французи несподівано програли Сенегалу з рахунком 0:1. Зідан пропускав перші два матчі через травму, і без нього команда Лемера зуміла набрати лише одне очко.

Найважливішим матчем була зустріч з Уругваєм, але мексиканський суддя Феліпе Рамос нагородив Тьєррі Анрі червоною карткою за грубий підкат вже на 25-й хвилині. Матч закінчився з рахунком 0:0. В останньому матчі проти Данії Франція теоретично все ще могла пройти далі. Вже навіть грав Зідан, який вийшов на поле з травмою. Але це не врятувало команду Лемера від поразки з рахунком 0:2. Цей виступ чинного чемпіона став найгіршим в історії чемпіонатів світу.

Збірна Англії з футболу на усіх турнірах вважається ледь не головним фаворитом. Однак родоначальники футболу лише раз змогли взяти омріяне “золото” і стати однією з восьми збірних, яка виграла чемпіонат світу. 

Це сталося у 1966 році, коли Англія у статусі господаря турніру у скандальному фіналі обіграла  збірну ФРН. Щодо інших турнірів, то кожен похід за чемпіонським “золотом” завершується для англійців цілковитим фіаско. 

Після 1966 року англійці ще вісім разів брали участь у фінальній стадії чемпіонатів світу. Вони традиційно доволі спокійно долають груповий турнір і так само традиційно програють на стадії 1/8 фіналу або чвертьфіналів. Єдине виключення було у 1988 році, коли в 1/4 фіналу англійцям дісталася збірна Камеруну, яку вони насилу, але переграли. Проте вихід у півфінал італійського мундіалю завершився для родоначальників футболу спершу поразкою у серії пенальті від німців, а згодом фіаско в матчі за 3 місце від італійців.