16 березня 2014 р. більше 95% учасників “кримського референдуму” проголосувало за приєднання АР Крим до Російської Федерації. У вівторок Володимир Путін разом із кримськими маріонетками поставили підписи під документом аншлюсу Криму. 

Але навряд чи абсолютна більшість охочих отримати російські паспорти думала про долю українських футбольних клубів “Таврія” та “Севастополь”. Однак перед українським клубами вже сьогодні виникають реальні питання, від відповідей на які залежить їх майбутнє.  

Футбол як найпопулярніший вид спортивної сфери першим намагаються втягнути в жорна територіальних переділів. Неважко згадати, що коли готувався так званий референдум у Криму, з сусідньої країни вже звучали пропозиції від депутатів парламенту включити “Таврію” і “Севастополь” у число учасників Прем’єр-ліги Росії.

Відповідний лист направили президенту РФС Миколі Толстих. І нікого не хвилювало, що ФІФА та УЄФА, м’яко кажучи, дуже не люблять, коли у футбольні справи пхають ніс представники державної влади.

Яку позицію займуть керівники кримських клубів? Чи прислухається до їхньої думки нова влада півострова? На жаль, кримських учасників українського чемпіонату з новою силою підштовхують до переходу в національну першість іншої країни, і навряд чи з такої рокіровки буде комусь користь. Можливо, спочатку кримським командам і дадуть певні привілеї, і навіть трохи фінансуватимуть. 

Так вже було, коли росіяни використали футбол як предмет заохочення для території, яка повернулася в “лоно державної законності”, у сезоні 2004 року в Росії: Чечня поверталася до мирного життя, а її в чемпіонаті представляв “Терек” із Грозного. Команді негласно створювали режим максимального сприяння: клуб достроково виграв першу лігу і завоював путівку в елітний дивізіон, встановивши при цьому рекорд за завойованими очками в турнірі – 100. Але це ще не все. Потрібен був трофей найвищого ґатунку – і “Терек” переміг у Кубку Росії.

Цікаво, що на шляху до фіналу жереб не підносив їм неприємних сюрпризів у вигляді фаворитів. Це був єдиний випадок в історії російського футболу, коли трофей дістався представнику нижчого дивізіону. Щоправда, довго росіяни не забавлялися, і вже в наступному сезоні володар кубка посів у Прем’єр-лізі останнє місце. Повернення в еліту відбулося через кілька років, але з того часу зірок з неба клуб із Грозного вже не ловив...

Ймовірніше, “Таврії” та “Севастополю” такого карт-бланшу не дадуть. І вже нині багато російських фахівців каже, що максимум, на що можуть розраховувати кримські команди, – участь у першому дивізіоні. Або (в разі об’єднання) можливе місце їм у Прем’єр-лізі. І це виходячи з реальної сили колективів лише на сезон. Потім – регіональне забуття (в кращому випадку у першій лізі). Звичайно, на початку може знайтися дуже багатий спонсор для кримських суперклубів, під прапори яких за запаморочливі зарплати запросять зірок. Але чи довго фінансуватимуть команду? Приклад ще одного російського суперклубу – “Анжи” – говорить сам за себе.

І все-таки не ілюзорність манни небесної є головним мінусом для російського майбутнього кримських команд. ФІФА та УЄФА – організації, що керують усіма процесами футболу, і вони навряд чи одобрять виступ в офіційних міжнародних турнірах під іншим (неукраїнським) прапором представників Криму. Насамперед йдеться про континентальні клубні турніри.

Півострів, згідно з нормами, які визнають Міжнародна та Європейська федерації, є територією України. Тому клуби з Криму, навіть завоювавши нагороди та кубки в Росії, виявляться поза грою на міжнародній арені.

Є ще безліч проблем, які виникнуть при зміні футбольного “громадянства”. Одна з них, власне, цього “громадянства” і стосується. Постане питання: “А що робити з легіонерами?” Іноземцями вважаються всі гравці, які не мають права виступати за збірні Росії. Чи зроблять виняток (хоча б тимчасовий) для “Таврії” чи “Севастополя”? 

Найреальніший варіант для кримських клубів – “придністровський”. Як відомо, між Молдовою та Україною існує територіальне утворення – Придністровська Молдавська Республіка. Її не визнає міжнародна спільнота. Аби не підпасти під санкції по лінії футболу, місцеві клуби виступають в чемпіонаті Молдови. Зараз в еліті – три колективи зі столиці Придністров’я: “Тирасполь”,  “Динамо-Авто” та “Шериф”. Останній є флагманом місцевого футболу – 12-разовий чемпіон і 7-разовий володар Кубку Молдови. Завойовані титули дозволяють грати в європейських клубних турнірах, причому домашні матчі проходять перед своїми уболівальниками, в Тирасполі. Може, в цьому підказка для тих, від кого залежить майбутнє самобутніх команд?

Щоби більш розуміти юридичні аспекти майбутнього кримських команд, достатньо заглянути в офіційні документи. На сайті Sport.ua керуючий партнер Legal Sport Сергій Пошелюзний розтлумачив усі юридичні аспекти. 

За умови визнання АР Крим частиною Російської Федерації футбольні клуби “Таврія” та “Севастополь” фактично перебуватимуть за межами території України, а тому, відповідно до п. 4.1. Статуту ФФУ, не зможуть брати участі в змаганнях під егідою ФФУ. Виходом з цієї ситуації може бути “переїзд” ФК “Таврія” та ФК “Севастополь” на територію України (наприклад, у Миколаїв чи Херсон).

Проте, окрім зміни місця перебування, ФК “Таврія” та ФК “Севастополь” повинні будуть знайти шляхи “оминання” інших регламентних норм. Зокрема, мають бути погоджені та атестовані у ФФУ стадіони, що повинні бути на території України, та ін. Наслідком отримання АР Крим “незалежності” може бути втрата футбольних клубів, оскільки для того, щоб мати право на участь в українських футбольних змаганнях, кримські клуби повинні будуть перебувати на території України.

Сьогодні ФК “Таврія” та ФК “Севастополь” є українськими клубами, тобто такими, що зареєстровані в Україні та мають українські документи (Статут, Свідоцтво про державну реєстрацію та ін.). За загальним правилом ФІФА, українські клуби можуть брати участь у змаганнях на території Росії лише за наявності згоди ФФУ, РФС, УЄФА та ФІФА й лише за особливих обставин (ст. 84 Статуту ФІФА).  При цьому в Статуті ФІФА відсутній перелік цих “особливих обставин”.

Враховуючи політику ФІФА та УЄФА, які підтримують стабільність національних чемпіонатів, можна припустити, що особливими можуть бути визнані обставини, які об’єктивно унеможливлюють участь українських клубів у змаганнях на території України (наприклад, бойкот чемпіонату учасниками; мітинги, страйки та інші громадські заворушення, які перешкоджають проведенню чемпіонату тощо). Припустимо, ФФУ, РФС, УЄФА та ФІФА визнали, що ФК “Таврія” та ФК “Севастополь” не можуть  брати участі в змаганнях на території України, та погодили їх участь у змаганнях на території Росії під егідою РФС.

Для участі в змаганнях під егідою РФС українські клуби повинні будуть:

– стати членами РФС (вже на цьому етапі будуть перешкоди, оскільки Статутом РФС не передбачено для неросійських клубів членства в РФС і можливості участі в змаганнях під егідою РФС);

– отримати ліценцію РФС, яка дає дозвіл на участь у змаганнях під егідою РФС (тут теж будуть реальні перепони, адже Ліцензійні умови РФС не передбачають можливості видачі ліцензії неросійському клубу; крім того, для отримання ліцензії клуб повинен бути членом РФС не менше трьох років (глава 4 Ліцензійних умов РФС);

– за спортивним принципом отримати право на участь у відповідній російській лізі (Першій лізі, Прем’єр-лізі та ін.); тобто навіть після отримання всіх дозволів на участь у російських футбольних змаганнях українські клуби повинні будуть розпочати участь у російських чемпіонатах з найнижчих ліг, тому сьогодні не може навіть йтися про їх участь у російській Прем’єр-лізі – саме така позиція відображена в ст. 51 Статуту УЄФА;

– вирішувати питання з українським футболістами, частина яких вважатиметься легіонерами в російському футболі (легіонерами в них вважають усіх, хто не має права виступати за російські збірні). Лише в основному складі ФК “Таврія” є  більше 15 українців, а у ФК “Севастополь” їх майже 20. А є ще молодіжні команди, які майже повністю укомплектовані українськими гравцями.

Як бачимо, для участі українських клубів у змаганнях під егідою РФС є ціла низка бар’єрів, які потрібно долати шляхом внесення змін до регламентних документів РФС та УЄФА, зміни громадянства українськими гравцями та ін. Усе це разом виглядає якщо не фантастично, то надзвичайно складно.