Юрій Шведа, політолог, про розподіл ролей у радах, політичні перспективи Львівщини та боротьбу за бренд опозиції

Кінець минулого року і початок 2011-го виявилися багатими на політичні події в Україні, зокрема на Львівщині. Початок роботи Львівської міської та обласної рад, призначення нового губернатора Львівщини, підготовка до парламентських виборів-2012 – усі ці події потребують фахових, об’єктивних і незаангажованих коментарів експертів. Сьогодні гостем “Пош­ти” є політолог Юрій Шведа. “Львівська міська рада нині менше виступає як політичний орган. Відбувся розподіл ролей: облрада займається політикою, а міська рада – господаркою. Це добре, бо міськрада не відволікається на політику”, – говорить кандидат політичних наук, доцент кафедри політології ЛНУ ім. Івана Франка.

Стосунки облради і губернатора Цимбалюка

– Прошу сказати, як Ви оціните діяльність нової Львівської обласної ради? Чого є більше – політики чи господарки?

– Надії на те, що облрада нового скликання буде менш політизованою, виявилися марними. Але передумови для цього були, бо ввели змішану систему, яка передбачала мажоритарний компонент, менше пов’язаний із політикою і приземлений до проблем людей. Вибори відбулися повністю політичні – люди не дивилися на особи кандидатів у мажоритарних округах, а обирали лише за політичними уподобаннями. І через те маємо раду не стільки представників певних громад, скільки політичних партій. Тому розраховувати на те, що нинішній склад облради буде менш політизований, ніж попередній, не доводиться. І політика відіграватиме значну роль у роботі цієї ради, з огляду ще й на те, що триває підготовка до парламентських виборів. Думаю, що якраз політичні питання будуть превалювати на сесіях облради, і мітинги, протести і подібні речі, які привертають найбільше уваги виборців, також будуть.

– На Вашу думку, за професійним складом хто нині сильніший – Львівська міська рада чи облрада?

– Мені здається, що міська рада нині менше виступає як політичний орган. Речі, які мали б бути почуті на загальноукраїнському рівні і викликати певний резонанс, більше продукує облрада. Відбувся розподіл ролей: облрада займається політикою, а міська рада – господаркою. Це добре, бо міська рада не відволікається на політику. Раніше ми спостерігали, що між міською та обласною радами була конкуренція, хто швидше, гучніше, краще зробить ту чи іншу політичну заяву. Зрештою, у ЛМР немає таких яскравих, харизматичних політичних лідерів, які б могли виступати з ініціативами, які б мали загальноукраїнський резонанс.

– Якою, на Вашу думку, буде співпраця облради і нового очільника Львівщини Михайла Цимбалюка?

– Їхні відносини будуть принципово іншими, ніж ті, які були в обл­ради із Василем Горбалем. Фактично Горбаль виступив у ролі термінатора, який прийшов до Львова після президентських виборів і сприймався тут як чужа людина, людина, яка призначена проводити тут лінію Президента. І це завдання для нього було дуже складним. І те, що йому не вдалося організувати тут ні співпраці, ні конструктивної роботи, закономірний процес. Натомість Цимбалюк, на мою думку, є досить вдалим вибором Президента для Львівщини. Це людина, яка знає наш регіон. Та й ментально він є галичанином, а отже, знає характер, психологію, настрої, традиції, які тут є. Зважаючи на те, що Михайло Цимбалюк має управлінський досвід, у нього буде зважений і сильний стиль управління.

– Які є ризики у відносинах губернатора та облради?

– Основний ризик був у стосун­ках Горбаля з радою. Це була кон­фронтація і змагання за те, яка гілка влади є вищою і хто кого підімне. Ці стосунки не мали жодної перспективи. Думаю, що ця поствиборча напруга минула і з появою нового губернатора, який і за стилем є іншим. Очевидно, буде інший тип стосунків ради та адміністрації, не буде протистояння, сторони будуть шукати точки дотику, компроміси.

– А чи не нагадує Вам стиль роботи нового керівника Львівщини стиль екс-губернатора Степана Сенчука?

– За певним типом – так. Навіть не скажу за стилем, бо стиль Сенчука був авторитарний, він почував себе впевнено, був керівником і облради, й адміністрації, мав усі повноваження, а тому сприймався як господар, а не керівник. Але така аналогія у мене є. Думаю, що Цимбалюк не може не враховувати тих реалій, які є в області. Політична ситуація за Сенчука була одна, а нині Цимбалюку треба представляти владу, якій опонує серйозна опозиція в облраді. Тому він не матиме таких сильних позицій, як Сенчук. Але те, що в ньому відчувається харизма, стиль сильного керівника, беззаперечно.

Радикальне та помірковане крило “Свободи”

– Ви вже згадали про парламентські вибори. ВО “Свобода” цілком закономірно намагається позбутися статусу регіональної, але чи зможе вона зробити це, враховуючи те, які заяви роблять її лідери?

– У “Свободі” виразно прослідковується існування двох тенденцій. Поки що вони цілісні, єдині, але те, що там є потужні два крила, видно неозброєним оком. Одне крило – ідеологічне, радикальне, яке стоїть на позиціях інтегрального націоналізму, ідеологом якого можна вважати Юрія Михальчишина. Це крило розвиває ідеологічні засади і переносить їх на реалії нинішнього дня. Основу другого крила – поміркованого – становлять люди бізнес-середовища. Бізнес за своєю природою не може бути опозиційним чи радикальним, у нього завдання отримувати прибуток, і для цього треба шукати точки дотику з владою. Наявність цього бізнес-компонента у партії штовхає “Свободу” на більш помірковані дії і на співпрацю з владою. Ці два крила будуть боротися між собою. Нині вдається поєднувати ці компоненти, але чи вдасться зберегти цю єдність, складно сказати.

– То як буде діяти ця політична сила?

– У Галичині діяльність “Свободи” має підтримку в електорату і мобілізує його. Очевидно, що напередодні парламентських виборів “Свобода” зацікавлена у виході на загальноукраїнську арену. Тут є два варіанти з погляду виборчих технологій: або вони будуть розраховувати на той вузький сегмент електорату, або вони захочуть розширити свою соціальну базу, вийти з ніші регіональної партії, яка орієнтується лише на радикальні гасла. Але для цього треба вийти з ідеологічного поля, у якому зараз є “Свобода”. Нині це регіональна партія, яка сповідує ідеологію етнічного націоналізму, який має підтримку в Галичині, але навряд чи зможе бути платформою для парламентських виборів.

Колись дуже часто порівнювали “Свободу” із праворадикальною партією “Свобода” в Австрії. Австрійська “Свобода” була націоналістичною, праворадикальною партією, вона здобула великий успіх, але разом із тим вона запропонувала серйозну соціально-економічну програму. Багато людей її підтримували через економічну програму. Нині у “Свободи” винятково політичні гасла націоналістичного штибу, а серйозних пропозицій для виборців, які покликані змінити соціально-економічний стан у державі, не почув.

Боротьба за бренд

– 22 січня так звана об’єднана опозиція планує в Києві зібратися на мітинг. Що Ви очікуєте від цього заходу?

– Термін “об’єднана опозиція” є сьогодні некоректним, бо її немає. Складно сказати, хто має право претендувати на опозицію. Склалося так, що в рамках опозиції основна політична боротьба і конкуренція йде не по лінії “опозиція – влада”, а в рамках самої опозиції за сам бренд опозиції. Це дуже полегшує завдання для влади, бо одна річ боротися з консолідованою опозицією, а інша – із роздрібненою. Досвід свідчить, що Кучма, який мав організовану опозицію, програв. Нині завдання влади полегшується, бо опозиція дезінтегрована і деморалізована. В опозиції точиться боротьба, і вона переноситься на людей, які є проти влади, але й неготові підтримувати опозицію. Опозиційні політичні сили мають боротися за відновлення авторитету й об’єднання. Але я сумніваюся, що це відбудеться, бо дуже багато є суперечливих інтересів, амбіцій нових лідерів і політичних сил, які не розуміють, що успіху можна досягнути тільки разом. У тому контексті владі зручний факт існування потужної націоналістичної опозиції.

– Чому?

– Якщо вчора була об’єднана опозиція у вигляді Блоку Юлії Ти­мошенко, яка мала соціально-еко­номічне спрямування, ширшу соціальну підтримку, бо стосувалася населення усієї України, то це була найбільша загроза для влади. А сьогодні через появу націоналістичної опозиції в Галичині, яка забрала голоси виборців, звузилася сфера підтримки соціально спрямованої економічної опозиції у вигляді “Батьківщини”. Створилися два крила опозиції – націоналістичне, яке критикує владу за недолугу національну-культурну політику, та соціально-економічна опозиція “Батьківщини”, яка суттєво втратила.

Про модель розвитку

–  Які політичні перспективи Львівщини у 2011-му?

– Ми – регіон, який позиціонує себе як національно-патріотичний, проєвропейсько скерований, який опонує центральній владі і тій частині України, яка має інше бачення вектора розвитку держави. Чи зможемо ті дві полярні позиції гармонізувати і жити в одній державі, розуміючи, що маємо специфіку життя тут і там, історичну долю, ментальність? Будемо пробувати знімати дражливі речі для обох сторін і формувати цілісну політичну націю на основі цінностей, які є загальноприйнятними для усіх, чи ми будемо далі піднімати близькі для нас, але регіональні, дражливі для інших речі? Державна влада, якщо вона зацікавлена в консолідації, мала б бути арбітром, який знімає будь-які крайнощі і не переносить їх на загальнонаціональний рівень. На жаль, у нас щоразу до влади приходять представники регіональної еліти, які мають свою, регіональну, модель розвитку України. Отримавши владу загальноукраїнського рівня, вони намагаються реалізувати спершу галицьку, а тепер донецьку модель розвитку України, не розуміючи, що ці крайнощі є суперечливі.

– Минулого тижня Віктор Янукович заявив про створення Конституційної асамблеї. Яких змін може зазнати Основний Закон унаслідок діяльності цього органу?

– У нас склалася смішна практика, яка полягає у тому, що, помінявши закон або його норми, можна змінити все в житті. Але Конституція не є тим документом, який треба міняти під час кожної нової каденції. Пригадайте ситуацію, коли діяла Конституція 1996 року, яка заклала одну модель державного ладу – президентську. І це була заслуга Леоніда Кучми, який створив вертикаль влади. Тоді усі виступи опозиції відбувалися під лозунгом про те, що неважливо поміняти Кучму, важливо змінити систему. Йшлося про зміну президентської форми правління, яка веде до узурпації влади і появи нового “кучми”, на парламентську форму. Треба змінити систему, яка продукуватиме нові правила гри. Таким чином перейшли до парламентсько-президентської форми правління, яка була повністю скопійована з французької моделі. Але проблема не в тому, яка буде Конституція, а в тому, яка буде політична практика центральних органів влади і керівництва держави та загальний рівень політичної культури. Наша біда, що постійно змінюється влада, ми постійно у революціях, і коли приходить нова влада, то вона все руйнує дощенту, а потім будує спочатку. Це неправильна практика. Ми вже двадцять років демонтуємо все, що робили попередники. Всі ці танці навколо Конституції є більше заангажованими, ніж доцільними.