Якщо до саміту НАТО в Лісабоні українські експерти обмірковували можливе місце України у новій концепції Альянсу, то після зустрічі, вочевидь, варто з’ясувати, що, власне, від цього змінилося чи зміниться. Місце у документі нам таки знайшлося: у суботу міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко повідомив, що у концепції згадано Україну як партнера НАТО, що “у контексті нашого статусу цілком відповідає нашим інтересам, оскільки ми зацікавлені у практичній взаємодії з Альянсом”. Щодо інтересів, то про них партія влади, урядовці та Президент говорять останні півроку, що й дає змогу передбачити кроки на міжнародній арені.

Головна мета нової влади полягала у налагодженні відносин із Росією. Реалізація цього сповна вклалася у “перезавантаження” взаємин між адміністрацією Обами та РФ. І якщо раніше ми були точкою геополітичного трикутника, то сьогодні наша співпраця із Альянсом усе більше нагадує проміжний пункт на прямій між Кремлем та штаб-квартирою НАТО. Такий стан речей задовольняє багато сторін. Тим більше, що позаблоковість України зафіксована на рівні окремого закону. Саме це й заспокоює багатьох противників розширення НАТО на схід Європи і, за словами того ж Грищенка, “не обмежує Україну стосовно того, щоб брати участь у миротворчих операціях, вести предметний політичний діалог з Альянсом”.

Підписаний у липні цього року Закон “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики” містить і чіт­ке формулювання щодо спів­праці із НАТО – “продовження конструктивного партнерства”. До того ж мірилом такої співпраці має стати взаємний інтерес двох сторін. Подібні пункти прописані і в указі Януковича “Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією північноатлантичного договору”, підписаному у переддень лісабонського саміту.

Згідно з указом, при Президентові утворено Комісію з питань партнерства України з НАТО, головою якої призначено очільника МЗС. Мета ж нового утворення – моніторити та аналізувати стан партнерства з Альянсом, а також готувати пропозиції щодо розвитку цієї спів­праці.

Виявилося, що однією із небагатьох сфер, придатних для такої співпраці за нових умов, є робота в Афганістані. Під час засідання в Лісабоні українська делегація підтвердила, що Київ братиме участь “у забезпеченні Афганістану медиками, спеціалістами зі знищення саморобних вибухових пристроїв, саперів”. Зважаючи на поступове скорочення міжнародних контингентів, такий крок є вагомим внеском. Щоправда, значно більший внесок – ліквідація напруження між НАТО та Росією, що відбулося внаслідок зняття з порядку денного зближення України з Альянсом.

У новій Стратегічній концепції НАТО згадали про рішення, прийняте на Бухарестському саміті 2008 року, та закріпили намір “продовжувати і розвивати партнерство із Україною та Грузією в рамках комісій Україна НАТО та Грузія – НАТО”. Однак, видається, що більш вдало діагностують стан співпраці між Україною та НАТО саме в Росії. За кілька днів до саміту постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін в інтерв’ю Euronews, повідомив, що “серйозні люди на Заході чудово розуміють, що Грузія та Україна зараз дальше від НАТО, аніж три роки тому”. Не в останню річ, звісно, це зумовлено незмінною позицією РФ щодо розширення Альянсу, підмогу якій сьогодні складають настрої вищого керівництва України.