У парламенті можуть узаконити лобізм – вплив на посадовців із метою просування своїх норм до законопроектів. Минулого тижня депутат-регіонал Валерій Коновалюк вніс відповідний проект закону до Верховної Ради. Хоч така практика поширена і в Європі (на рівні окремих статей у законах), і у США (регулюються окремим актом), за сьогоднішніх реалій вітчизняного політландшафту відстоювання інтересів може запрацювати в одному напрямку. Про це, однак, згодом, а спершу про нормування нововиниклого промислу.

Згідно з документом, лобізм визначають як законний вплив на органи державної влади та місцевого самоврядування під час розробки ними нормативно-правових актів, до того ж таку практику кваліфікують як підприємницьку діяльність. Особи, які мають намір цим займатися, зобов’язані зареєструватися в Міністерстві юстиції.

Юридичні та фізичні особи, які лобіюватимуть інтереси замовників, мають щоквартально звітувати перед відомством, зокрема – зобов’язані подавати інформацію про цих самих клієнтів, суми витрачених коштів, вказувати, в яких установах та які саме нормативно-правові акти лобіювали.

Окрім включення до спеціального реєстру (укладає Мін’юст), лобісти мають щороку проходити процедуру акредитації в тих інституціях, в яких просуватимуть певні норми. Щоправда, є обмеження як щодо законопроектів, на які може здійснюватись вплив, так і щодо інституцій, в яких така діяльність вважається легітимною.

Нормативні акти індивідуальної дії (до прикладу, про призначення чи звільнення посадовців, нагородження осіб) не можуть ставати предметом лобіювання. До таких актів також належать і ті, що регулюють організацію владної структури, норми національної безпеки та оборони, судочинства, територіального устрою. Допустиме лобіювання у Верховній Раді та кримському парламенті, президентській адміністрації, Кабміні (Раді міністрів Криму) та міністерствах, радах усіх рівнів. Можливий також законний вплив на Президента, прем’єра, окремих урядовців, депутатів та їх груп. Забороняється будь-який лобізм у НБУ, податковій адміністрації, судах, правоохоронних органах та Збройних силах України.

Легітимними формами лобіювання, згідно з проектом Коновалюка, є розповсюдження в держорганах пропозицій щодо норм законодавства, результатів соціологічних опитувань, інформаційно-аналітичних матеріалів щодо зацікавлених сфер; участь у розробці законопроектів; розмови (листування) лобіста із посадовцями; організація “круглих столів”, конференцій, семінарів за участю посадовців. Одначе є сумніви, що розповсюдження діаграм із результатами соціологічних опитувань (тим паче невідомо яких фірм) будуть нарівні з особистими розмовами, в яких відстояти норми буде простіше.

Хибно вважати, що подібної практики в нас досі не існувало (зрештою, кілька років тому розробляли державну концепцію лобіювання). Свої інтереси просували завжди, інша справа – чи унормовано і хоч якимось чином урегульовано. Чимало корупційних схем тепер отримають свою легітимацію, однак і чимало осіб зможуть відстоювати свої напрацювання в органах, до яких не мають доступу. Це передусім стосується громадських організацій, бізнесменів середньої та малої ланки.

Однак, придивившись до функціонування тих демократичних інструментів впливу на прийняття рішень у парламенті чи уряді, які сьогодні існують, можемо виснувати, що вони частіше залишаються поза увагою законодавців. Про вагу громадських обговорень законопроектів можна робити висновок й на основі праці над Податковим кодексом.

Ще один момент – ціна найму лобіста. Вона може стати цензом у праві на відстоювання своїх побажань, а тому виграватимуть ті, для кого фінансова складова не є вагомим стримувальним чинником. Навряд чи до цього числа потраплять представники малого чи середнього бізнесу. В підсумку матимемо лише узаконення поточної тіньової ситуації – констеляція домінування кланового підприємництва та впливу олігархів на економіко-політичну ситуацію країни.

Незмінними залишаться спроби Януковича знайти рівновагу поміж групами впливу Партії регіонів, однак, чи почує він голос малого та середнього бізнесу поза цими змаганнями щодо чергового кушу власності, важко сказати. У контексті маргіналізації парламенту та уряду (легітимація знецінення яких прийшла зі скасуванням політреформи) такі небезпеки ще більше посилюватимуть соціальний розрив.