Ірина Вороняк, керівник PR-агенції “Колібрі”, про цинізм виборчої кампанії, цьогорічні новації та відсутність драйву

Цієї неділі, 31 жовтня, кожен свідомий громадянин піде на виборчу дільницю, щоб проголосувати за кандидатів до органів місцевого самоврядування. Досі у штабах кипить робота над тим, як за ці лічені дні схилити саме на свій бік виборців. Режисером усіх цих політичних баталій є політичні технологи, які усіма можливими способами намагаються достукатися до серця та розуму електорату. Звісно, під час виборів-2010 не бракує й цинізму. Про виборчі технології спілкуємося з сьогоднішньою  гостею “Пошти” Іриною Вороняк, керівником PR-агенції “Колібрі”.

Прояви цинізму

– Прошу сказати, що є особливістю нинішньої виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування?

– Передусім найважливішою особливістю цієї кампанії є цинічне ставлення до виборця як біомаси, з якою і морочитися особливо не варто. Частково у цьому винні самі виборці, котрі на попередніх місцевих виборах обрали гречку як рушій виборчої кампанії.

– … а хіба цьому не посприяло і нове законодавство?

– Так, частково такому ставленню до виборців також посприяло нове законодавство. Адже, відповідно до його норм, кандидат тепер не має обов’язку йти до виборців зі своєю програмою. Відтак на законодавчому рівні закріплено боротьбу прізвищ, гасел, красивих обгорток. Тобто виборці реально залишилися без права вибору шляху розвитку громади. Відтак між собою на виборах змагаються фотографії на плакатах та білбордах, але ж вибори – то не конкурс краси!

– Поза тим, таки є кандидати, які мають виборчу програму.

– Звісно.  Дійсно заради справедливості варто сказати, що окремі кандидати, у яких не атрофувалися совість, сором і розум, таки пропонують виборцям свою передвиборну програму, попри її необов’язковість.

– А як щодо звітів перед громадою чинних народних обранців?

– Це ще один прояв цинічності – незвітність перед громадою нинішніх представників депутатського корпусу всіх рівнів. Лише окремі з них чесно перелічують свої досягнення, декларують прагнення і не бояться зустрічі з людьми.

Львівські особливості

– Якими є особливості цьогорічної виборчої кампанії на посаду міського  голови Львова?

– На мою думку, ця виборча кампанія у місті Лева абсолютно не цікава. Без належного і характерного для таких випадків драйву й азарту боротьби, несподіванок. Хоча як свідчить практика: останній тиждень перед виборами – достатній час для того, щоб переломити найнесприятливішу ситуацію на свою користь.

На фоні загальної апатії люди, які реально могли скласти конкуренцію нинішньому мерові, не підготували суспільну думку до своєї появи як потужних і реальних кандидатів на мерську посаду. Хоча і часу, і ресурсів, і фактів та чинників для належної боротьби було достатньо.

Не було тої іскри, з якої б розгорілося полум’я масового невдоволення. А тому масова свідомість львів’ян, заклопотаних своїми справами та обдурених сподіваннями сильних світу сього, нині перебуває на рівні індивідуальної свідомості дитини дошкільного віку, котра сприймає світ за принципом “хочу – маю”. Мешканці  Львова десятиліттями мріяли про цілодобове водопостачання, про гарячу воду, про ремонти розбитих доріг. Вони це отримали. І от ця дитяча підсвідомість не турбується питанням, звідки це взялося. Вони бачили дотичним до всіх цих справ саме нинішнього мера.

А його конкуренти не стали реальними конкурентами, оскільки не знайшли способу донести в кожен дім інформацію що, звідки, за скільки і в який спосіб це взялося у місті.

З цієї кампанії можу виділити два ходи, які запам’яталися. Перший – агітка-наклейка “За Степана”. І другий – реклама на радіо “Хто стане мером: Садовий чи Гірняк”. Це мало би створити ефект боротьби між цими двома кандидатами та маргіналізувати всіх інших.

– Як на цьому фоні виглядає боротьба за місце під сонцем до Львівської міської ради?

– По-перше, надзвичайно велика кількість кандидатів у всіх округах. Ба більше, 80% з них навіть і не мають ані найменшого бажання боротьби! По-друге, на цих виборах ускладнена агітація. Адже майже усі будинки мають або кодові замки, або домофони. Відповідно, агітаторам важко добратися до виборчих скриньок львів’ян. Окрім того, за старою доброю тради­цією вміст поштової скриньки фільтрується завжди на місці: люди забирають квитанції, а агітпродукцію, навіть не розглядаючи особ­ливо, викидають у смітник.

По-третє, реклама ж у засобах масової інформації дорога. Пересічному кандидату в депутати міськради не під силу заплатити за ефірний час на всіх аудіо- та візуальних ЗМІ, а також у газетах. Та й недоцільно: у Львові 45 виборчих округів до міськради!

Тому кандидати, які реально налаштовані на боротьбу, мають кілька завдань: по-перше, відносно дешево поінформувати про свою персону. По-друге, сподобатися виборцям. По-третє, не просто сподобатися, а й переконати їх віддати свій голос. Так з’являються листівки і буклети. Але листівок і буклетів нині багато різних, тому виникає ще одне завдання: зробити буклет цікавим, який захочуть прочитати, розглянути. Роздавати такі буклети-листівки найкраще у поліклініках, аптеках, під дитячими садочками і, звісно, – у відділеннях банків та зв’язку: там до 25 числа виборці сплачують за комунальні послуги.

Реклама на транспорті робить кандидата впізнаваним. Хоча в умовах метрових бюлетенів іноді і самої впізнаваності достатньо для перемоги.

Про “традиції”

– А які виборчі технології повторюються з року в рік, себто від кампанії до кампанії?

– Агітація і пропаганда давні настільки, як і людство. Їх можна вдосконалювати, придумувати щось нове, але базові елементи нікуди не зникнуть. Кажучи це, маю на увазі насамперед плакати, постери та білборди. Їх далеким прототипом були наскельні малюнки, які теж були своєрідним засобом агітації та пропаганди: за їх допомогою попереджали про небезпеку, увічнювали події зі свого життя і т. д. Нині вони трансформувалися у сучасніші за технікою виконання засоби агітації.

І з них уже інформують про кандидатів, іноді – навіть про їх досягнення. Хоча останнім часом багато молодих, не відомих досі широким масам  кандидатів вважають, що людям для голосування достатньо того, що вони заплатили кілька тисяч гривень  за своє зображення на білборді.
Нинішня ж політична реклама на телебаченні та радіо – це удосконалене продовження колишньої ролі глашатая. Також від кампанії до кампанії, особливо це стосується селищ і містечок, традиційними є концерти різних гуртів на підтримку партії чи кандидата.

– Досить модним в останні роки є благодійництво…

– Дійсно, багато кандидатів любить позиціонувати себе як благодійники. Синдром виборчої “гречки” і нині не дає спокою багатьом. Хтось роздає продуктові пакети нібито як традиційну допомогу тим, хто потребує. Креативніші організовують в окрузі роздрібну торгівлю товарами першої необхідності за собівартістю. Якщо ж питання стосується виборів до обласної ради, то благодійність є процесом довготривалим і таким, який обов’язково знаходить відображення у ЗМІ: часто це дорожче, аніж сама благодійна акція.

Про новації

– Прошу сказати, з якими технологіями на цих виборах ми зустрілися вперше?

– Уперше ми побачили те, що відбувається з “Батьківщиною” і її роздвоєнням. І ситуація така, як  у відомій приказці: поки одні билися, інші поживилися. Звісно, це не перший випадок розколу партій в Україні. Але вперше ситуацію маємо у таких масштабах.

Утім, поки існуватиме людство, доти технологи гратимуть на слабкостях як індивідів, так і суспільних груп. Адже що би ми не говорили: і товар  нам продають, і депутатами стають, граючи на наших слабинках.

Окрім того, нині попри все, партійність відіграє мінімальну роль: часто навіть представники у виборчих комісіях не знають, яка партія запропонувала їхні  кандидатури.

– На що виборець цього року купиться однозначно, а на що – ні?

– Однозначно не проголосують за порожні гасла і захмарні обіцянки. В умовах зневіри в усьому і всіх достукатися до серця виборця можна простотою, доступністю, щирістю.

Оксана Дуб