Повернення до Конституції-1996 стало лише черговим реформістським кроком з “удосконалення політичної системи”. У перші ж дні після оприлюднення рішення Конституційного Суду речники партії влади та й сам Президент частенько говорили про необхідність подальших змін Основного Закону. Ключові пункти, кажуть вони, стосуватимуться виконавчої гілки влади. Однак очевидно, що такі зміни позначаться на роботі усіх державних інституцій, тим більше, що основні дотеперішні нормотворчі кроки партії влади працювали на посилення політичної залежності (парламенту, уряду, місцевих влад) від Президента. Парадоксально, однак, висловлюючи бажання реформувати Конституцію, Янукович постійно згадує про майбутнє розширення прав місцевого самоврядування. До прикладу, на сьомому Ялтинському саміті глава держави запевнив, що подальші зміни до КУ обмежаться “посиленням представницької демократії, зміцненням місцевого самоврядування, гарантією захисту прав та свобод людини”. Але уже наступного дня розширив цей список, додавши “гармонізацію термінів” народних обранців.

Кількість згадок не є голов­ним аргументом у з’ясуванні необхідності ініціативи, однак дивно, що в дискусіях щодо створення третьої редакції Конституції найчастіше обмірковують саме зведення термінів обрання до одного часового проміжку. Ще більше насторожує недалекоглядність парламентаріїв, які активно укорочують собі повноваження і одночасно збільшують права Президента з прем’єром, радо приймаючи нові норми: звернення 252 депутатів до КСУ щодо конституційності закону № 2222; знову ж таки 252 голоси за новий закон про Кабмін, що ще більше централізує владу. До прикладу, у статті 11 законопроекту повідомляється, що програма діяльності Кабміну “базується на передвиборній програмі Президента”, а не, як це поки що чинно, на “узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції”. Щобільше – чимало прав урядовців тепер належатимуть винятково прем’єр-міністру. Це, зокрема, стосується і “опіки” над головами місцевих державних адміністрацій. Згідно з чинною редакцією Закону про державні місцеві адміністрації, голів держадміністрацій призначає Президент за поданням Кабміну. Однак якщо новий Закон “Про Кабінет Міністрів” приймуть і в другому читанні, то таке право матиме лише прем’єр-міністр. Ще більш дивно, що у новій редакції закону не передбачено звільнення урядовця за власним бажанням. Звільнення з посади члена уряду можливе лише за рішенням Президента чи прем’єра або ж у випадку відставки усього міністерського складу. Зважаючи на підходи у реформуванні центральної влади, можемо припустити, які кроки застосовуватимуть для розширення прав місцевих влад.

Микола Горинь, у минулому голова Львівської облради та облдержадміністрації, вважає, що декларації про розширення прав місцевого самоврядування не відповідають тим крокам, які влада здійснює на центральному рівні. Тож, як повідомив у розмові із “Поштою” політик, сподіватися на розширення можливостей місцевих рад не варто. Тим більше, що економічна незалежність, яка є ключовим кроком з розширення ваги регіонів, не сходиться із планами Партії регіонів. Заяви ж про децентралізацію, на думку Миколи Миколайовича, більше зорієнтовані на закордонних спостерігачів, аби унормувати стан, що виник після скасування політреформи.

Два головні пункти досягнення децентралізації влади – усунення впливу Президента на голів держ­адміністрацій та можливість самотужки формувати місцеві бюджети. Згідно з програмою Партії регіонів, на місцевих рівнях мають намір усунути двовладдя та протистояння управлінських структур. “Ми підтримуватимемо формування обласними і районними радами власних підзвітних виконавчих органів, що дасть змогу їм оперативно реалізовувати ухвалені рішення, самостійно складати і виконувати відповідні бюджети, цільові програми з питань соціально-економічного та культурного розвитку”, – мовиться у документі. Попри майже щоденні заяви Президента щодо реформи місцевого самоврядування, жодного разу не уточнили, що саме змінюватимуть у Конституції. Як і те, чи реалізовуватимуть настільки давні обіцянки, наскільки ж не очікувані до виконання сьогодні.

До речі, конкретики щодо долі народних депутатів щораз більше – тепер уточнено не лише подовження термінів перебування на посаді, а й окреслено наміри зі зміни системи виборів. Віктор Федорович вважає, що сьогоднішня пропорційна система виборів до парламенту “не відповідає побажанням виборців”: “Як мінімум треба повертатися до змішаної системи або, можливо, повністю до мажоритарної”. Роль чинного складу парламенту в цій ситуації зрозуміла: оскільки у більшості сьогоднішніх (коаліційних) нардепів виникнуть ускладнення із подоланням прохідного бар’єра, тому, по-перше, редукування ролі парламенту в обмін на подовження своїх повноважень (за Конституцією 1996 року – 4 роки), а, по-друге, запровадження мажоритарних можливостей дасть змогу іменитим політикам пройти до Ради. За це й справді, як вважає Президент, 300 голосів знайти буде не важко.
Назарій Тузяк

В’ячеслав Олещенко,
заслужений юрист України:

– Думаю, що у чергових змінах до Конституції необхідно узгодити строки повноважень різних виборних органів: якщо ми вже пішли на 5 років, значить хай буде усюди п’ять років. Другий момент залишається незалежно від того, яка Конституція використовуватиметься – треба постійно думати про поліпшення збалансованості гілок влади і про механізми стримування та противаги між ними. Ось ці речі необхідно додатково вивчити і покращити регулювання у цій сфері. Я думаю, що проведення політ­реформи було певним кроком уперед щодо Конституції 1996 року, але цей крок не був проведений до кінця.