Перед візитом до США Віктор Янукович змінив свої погляди на Голодомор

Мінливість – неод­мінний атрибут людської природи. У політиці, до прикладу, це небезпечна, однак не менш поширена, практика, наслідки якої відчуватиме тим більша кількість громадян, чим вищий ранг у обранця, який начебто еволюціонує. При цьому буває й так, що зміна думки дивним чином збігається із потребою такої зміни. У будь-якому випадку – політична мінливість, якщо вона не є правилом, доволі несподівана річ. Що вкотре й продемонстрував чинний Президент: всього два кроки назустріч історії – і концепцію проросійськості Януковича-Президента слід доукомплектовувати не одному аналітику.

У листі Українському конгресовому комітету Америки Віктор Федорович повідомив, що ініціює розсекречення архівних документів про Голодомор 1932 – 1933 років. Окрім цього, 20 вересня на його сайті знову з’явився розділ, присвячений трагедії, видалений 28 лютого, тобто на четвертий день каденції Януковича. Повернення розділу, як і намір ратувати за розсекречення архівів, самі по собі є хорошими ініціативами першої особи держави, однак, вплітаючи їх у систему дотеперішніх дій Президента, можемо піддати сумніву щирість таких кроків, а отже – припустити той самий збіг із прагматизмом та електоральною доцільністю.

Усі припущення спостерігачів про відхід від акцентування на історії, зближення із Росією, облаштування сфери вжитку російської мови Янукович почав підтверджувати із перших днів. Однак найпоказовіші ініціативи реалізовано у квітні: донецькі суди скасували укази Ющенка про присвоєння звання Героя України Степану Бандері та Роману Шухевичу, ратифіковано двосторонні угоди між РФ та Україною у Верховній Раді й озвучено позицію Президента щодо Голодомору на відкритті сесії ПАРЄ. Ці події продемонстрували, якої політики слід чекати від нової команди. Здавалося б, тим більш незрозумілими є цьоготижневі кроки Януковича.

Коли він у Страсбурзі заявив, усупереч десяткам досліджень та законодавству, що “визнавати Голодомор геноцидом того чи іншого народу неправильно і несправедливо”, це не стало несподіваним. Зокрема, вже була відома відповідь Януковича на порушену Службою безпеки України кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в 1932 – 1933 роках. Добрі відносини із РФ – пріоритет синьо-білої команди. Можливо, саме з цієї причини чимало кроків чинна влада узгоджувала з кураторами із Кремля. Зрештою, виступ на сесії ПАРЄ дуже втішив російську делегацію.

Через місяць у парламент внесли законопроект “регіонала” Кисельова про зміни до Закону “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, яким пропонується скасувати визнання трагедії геноцидом. Тому лист Януковича Українському конгресовому комітету Америки справді дивує. “Коли мені кажуть про те, що в країні начебто СБУ переслідує істориків з музею “Тюрма на Лонцького” у Львові  – я даю доручення Кабінету Міністрів про негайну передачу цього музею  з СБУ в Інститут Національної пам’яті… Коли мені говорять, що я начебто заперечую Голодомор – я ініціюю розсекречення архівних матеріалів, що стосуються періоду Голодомору, і передачу їх теж в Інститут Національної пам’яті, де історикам можна буде об’єктивно і з цілковитим доступом їх вивчати. Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції”, – цитує прес-служба адміністрації лист гаранта.

Дивує й тому, що протести громадських організацій та істориків на страсбурзький виступ Януковича та законодавчу ініціативу Кисельова не мали наслідків. І тому, що під час квітневого візиту до Вашингтона глава держави не знайшов часу поспілкуватися з організацією, якій тепер повідомляє про свої вельми незвичайні наміри.

Однак чи не є ця поступка бажанням здобути політичні дивіденди під час місцевих виборів? На думку Василя Мерочка, історика НАНУ, дослідника Голодомору 1932 – 1933 років, нові ініціативи Президента спричинені бажанням примножити голоси на Львівщині, Тернопільщині, Франківщині. “31 жовтня недалеко”, – пояснив історик “Пошті”. Окрім того, повідомив Мерочко, більшість архівів про Голодомор 1932 – 1933 років розсекречено, утаємничено хіба документи, які стосуються фактів канібалізму.

Ярослав Грицак, директор Інституту історичних досліджень, вважає, що цим кроком команда Януковича навряд чи дістане більше голосів на Заході, натомість симпатії до синьо-білих у південно-східних областях можуть виявитися стриманішими, ніж досі. На думку Грицака, наміри взятись за розсекречення архівів та поява розділу про Голодомор на сайті глави держави пояснюються швидше зміною впливу оточення Януковича. Тобто сьогодні посилюється вплив тих осіб, які прагнуть зобразити чинного главу країни проукраїнським.

Зважаючи, що каденція Януковича триває лише півроку і за цей час відбулося чимало стратегічних поворотів, варто замислитися, що ж далі робитиме гарант. Вочевидь, невдовзі приймуть Податковий кодекс, закони про референдум, про мови, візьмуться переписувати Конституцію. При цьому Януковичу слід поводити себе відповідно до нових стратегем політики. Чи й сам Президент усвідомлює, що сьогодні стати абсолютно проукраїнським, як ніколи, вигідно (якщо продовжувати мислити в категоріях прагматизму). Однак, якщо це обмежиться бажанням зіграти на чужому полі, то матимемо ще більше відчуження тих, хто не прихильний до Януковича. Це варто усвідомити Президентові насамперед, а вже опісля слухати радників.

Ярослав Грицак,
директор Інституту історичних досліджень:

Думаю, останні кроки Януковича ще раз показують, що Україна – не Росія і навіть не Білорусь. І тут авторитарний жорсткий режим не є можливим, хіба набуде значно м’якших форм, насамперед тому, що Україна набагато сильніше поділена, тому різні регіони мають різну історію. Саме з цієї причини будь-хто, хто хоче бути українським Президентом, принаймні успішним лідером країни, має зважати на різні версії історії й шукати певні компроміси. Щодо Голодомору, то соціологічні дослідження останніх років чітко показують, що в українському суспільстві за роки після помаранчевої революції склався консенсус щодо того, що голод таки був, що  його створили штучно і мав він характер геноциду. При чому, це точка зору не тільки заходу чи центру, територій, які Януковича традиційно не люблять. Це  точка зору також тих областей, в яких Янукович популярний. Очевидно, можемо думати, що у переддень виборів, коли Януковичу і партія влади прагнуть здобути більше голосів, особливо зважаючи на те, що їх рейтинг починає падати, вони й вдалися до такого кроку. Це не означає, що ці переконання є щирими. Думаю, це є, радше, відображенням конкретної ситуації. У будь-якому випадку перед Януковичем стоїть майже не реальне завдання: з одного боку, він має максимально наблизитися до Росії, а з іншого, утримати певну відстань від РФ. Ці два завдання одне одному суперечать. А ніщо так зараз не різнить українську та російську історію, як ставлення до Сталіна і до голоду. Цей пункт є своєрідним лакмусовим папером, яким можемо визначати напрям політики Януковича.

Ігор Юхновський,
екс-голова Інституту національної пам’яті:

Думаю, що і листи з-за кордону, зокрема зі Сполучених Штатів від української діаспори, і наші інтерв’ю з цього приводу переконали Адміністрацію Президента, що вона помилилася. Президент зробив певний крок у бік Росії, не визнавши голод 1932 – 1933 років геноцидом українського народу. Цим він прихилив до себе Росію, однак при цьому зірвав шквал протестів з боку українців як в Україні, так і в цілому світі, з боку державних діячів країн, що визнали голод геноцидом. Після цього він показав Росії, що мусить зробити крок назад, який тепер і зробив: він знову помістив відповідні матеріали на президентському сайті, сказав, що відкриються архівні дані, які можна буде додатково дослідити. Річ ще й у тім, що документація про Радянський Союз є двох типів: це на половину правдива або й зовсім не правдива офіційна документація органів НКВД, а також документація, пов’язана зі спогадами очевидців. Саме згідно зі свідченнями людей, згідно з документами, що зберігаються ще з 50-х років минулого століття, це справді був страшний злочин. Однак саме цих свідчень та спогадів Янукович визнавати не хоче, бо це “люди говорять”. А тому, що написали у своїх донесеннях енкаведисти, мовляв, треба вірити. Якраз, зважаючи на те, що йдеться про Радянський Союз, треба діяти навпаки.