Цього тижня на розгляд парламенту врешті внесли законопроект “Про мови в Україні”, ухвалення якого для регіоналів залишається одним із пріоритетних завдань. Чинний гарант ще до оголошення результатів другого туру президентських перегонів обіцяв “одразу після виборів ухвалити закон про мови на основі застосування російської мови в усіх сферах життя: у діловодстві, освіті, медицині, судоустрої...”.

Внесений законопроект таки передбачає низку змін інших чинних актів, однак усе це – побічні наслідки досягнення пріоритету: підвищити статус російської мови, про що неодноразово й заявлялося. Автори документу – регіонали Олександр Єфремов та покійний Євген Кушнарьов, ініціатори – той же Олександр Єфремов, комуніст Петро Симоненко та “литвинівець” Сергій Гриневецький. Вочевидь, така тріадність має на меті показати, що за документом стоять усі багнети коаліціянтів, а тому, – робимо висновок, – проект має усі шанси невдовзі стати законом.

Сьогодні функціонування мов регулюється прийнятим у жовтні 1989 року Законом “Про мови в Українській РСР”. Зрозуміло, що час диктував і певні норми, як-от розвиток мови міжнаціонального спілкування.

У чинному законі передбачений вільний розвиток не лише української, а й інших національних мов. Зокрема, у документі міститься норма, що дозволяє звертатися до державних підприємств чи інституцій будь-якою зручною мовою, прийнятною для сторін. Щобільше – “відмова  службової  особи  прийняти  і  розглянути  звернення громадянина  з посиланням на незнання мови його звернення тягне за собою відповідальність за чинним законодавством”. І загалом навіть натяку на дискримінаційні норми немає, однак, зазначено в пояснювальній записці, необхідність нового закону обумовлена міжнародними зобов’язаннями України (ратифікацією Європейської хартії регіональних мов або мов меншин) та потребою адаптації до світових стандартів.

Щоправда, навіть побіжний погляд на текст проекту дає змогу зрозуміти, що найчастіше наголошується на статусі саме російської мови, хоч національних меншин в Україні понад сто. У Законі “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” йдеться про те, що її положення застосовуються до мов 13 національних меншин, які проживають на території України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Розробники законопроекту наголошують, що документ “виходить з пріоритету прав людини і розвиває в цьому плані положення статей 3, 21 та 22 Конституції України… Допускається лише регулятивна функція держави в реалізації цих прав з урахуванням мовного розмаїття в Україні”. Й далі – “нині діючий принцип національної належності замінюється принципом вільного мовного самовизначення”.

Проект уже встиг зазнати критики опозиціонерів. Зокрема, В’ячеслав Кириленко заявив, що “спроба схвалити нову редакцію закону про мови, внесену коаліцією, викличе у парламенті спротив більший, ніж під час ратифікації “харківських угод”.

Аналіз проекту закону читайте в одному з наступних номерів “Пошти”