Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”

Служба безпеки України надалі вишуковує загрози державі у діях науковців. Цього разу підозри працівників СБУ впали на вітчизняного історика, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. Правоохоронці вирішили провести із дослідником національних рухів превентивну бесіду, для чого й затримали його в середу в Києві.

Наслідки 14 годин розмови – вилучений ноутбук із особистими даними, а також порушена кримінальна справа.

Повідомляють, що “за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю”. Крім цього, у прес-центрі СБУ кажуть, що “зараз встановлюється коло осіб, яким призначалася зазначена інформація”.

Цілком ймовірно, що це лише початок чергового полювання на науковців. Нагадаємо, одним із перших випадків затримання дослідника українськими правоохоронцями відбувся 26 червня у київському аеропорті “Бориспіль”: тоді керівника німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге близько десяти годин утримували на кордоні, не впускаючи до України. Підстави такого вчинку правоохоронців досі залишаються незрозумілими. Ще один випадок відомий зі слів виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження” Євгена Бистрицького: він заявив, що СБУ перевіряє співпрацю Фонду із громадськими організаціями Київської області.

Ми поговорили із Русланом Забілим, аби з’ясувати, що відбувалося у приміщенні Служби безпеки та що хотіли від науковця правоохоронці.

– Знаємо, що працівники СБУ затримали Вас у Києві й утримували близько 14 години. У чому Вас звинувачували?

– О 7.30 мене затримали співробітники Служби безпеки, які запропонували мені поїхати з ними для бесіди в приміщення СБУ. Ця бесіда протривала до 22-ї години, і жодних звинувачень досі не висували. Тільки сьогодні (9 вересня – “Пошта”) з’явилася інформація про порушення кримінальної справи.

Під час розмови йшлося про те, що із комп’ютерів СБУ нібито несанкціоновано зняли інформацію, якою може володіти відповідне коло осіб, до яких належу і я. Це документи із грифом “таємно” та “цілком таємно”. Відповідно, співробітники Служби забажали перевірити мої особисті речі, зокрема, ноутбук та два хард-диски, для того, аби з’ясувати, є там така інформація чи немає. Пропонували добровільно відмовитись від речей, на що я, звісно, не погодився. Згодом ці речі без рішення суду таки вилучили.

– Як, на Вашу думку, далі розгортатиметься справа? І як маєте намір діяти?

– Важко сказати, якими будуть наступні дії у цій справі. Але про себе можу сказати, що, крім відкритої інформації, яка була в мене на електронних носіях, і тієї, якою я обмінювався з іншими істориками, нічого забороненого не могло бути. Адже в обіг, у доступне користування видавали тільки ту інформацію, що пройшла процедуру розсекречення.

– Чи поділяєте Ви думку Володимира В’ятровича, який сказав, що такі дії є “залякуванням істориків”?

– Так, поділяю. Оскільки йшлося про сферу моїх історичних зацікавлень, контакти з істориками за кордоном та в Україні. Говорили й про те, що, можливо, мені не варто займатися цією тематикою, власне дослідженнями історії Української повстанської армії, а краще було б робити кар’єру в школі, працюючи вчителем.

– Чи мали змогу за останні місяці побачити, яким є ставлення нової влади до музею “Тюрма на Лонцького”?

– Зразу ж відчув це ставлення, оскільки жодного інтересу до меморіалу не проявляли. Навколо музею створювався такий собі вакуум й нікого не цікавило, як він працює, в яких умовах і що там відбувається.

– Як думаєте, чи Ваше затримання та перевірки контактів Міжнародного фонду “Відродження” із громадськими організаціями не є подіями одного ланцюжка? Ви бачите паралелі?

– Якогось прямого зв’язку не бачу, однак опосередкований, звичайно, є. Особливо, якщо зважити, що йдеться про сферу національної історії та діяльності істориків і різних науково-дослідних інститутів.

– Ви, напевно, чули заяви істориків, які працювали над новими шкільними підручниками, про схильність до “відбілювання” історії Росії. Чи стикалися із цим у своїй діяльності?

– Так, думаю, що розпочався процес “відбілювання” історії, зокрема, помітна зміна позицій щодо історії України та її висвітлення. Тобто нівелюється багато історичних питань, які сьогодні є гостро актуальними. Це, зокрема, стосується досліджень визвольного руху.

– Чи вважаєте Ви, що сьогодні можливе певне згортання досліджень цього напряму?

– Думаю, так.

Володимир В’ятрович,
кандидат історичних наук, екс-голова Архіву СБУ:

– Думаю, затримання Руслана Забілого є першим небезпечним сигналом, що свідчить про втручання Служби безпеки в історичні дослідження. Те, що сталося, може бути кваліфіковано винятково, як перешкоджання професійній діяльності. Адже Забілого безпідставно затримали на 14 годин, вилучивши приватний комп’ютер, який він використовує для своїх досліджень. Йому інкримінують використання документів, що містять державну таємницю. Однак вилучені документи стосуються історії України XX століття, зокрема, визвольного руху. Серед них не можуть бути такі, що містять державну таємницю, із кількох міркувань. По-перше, “Закон про державну таємницю” чітко визначає, що державною таємницею є інформація, поширення якої може завдати шкоди національним інтересам України. Навряд чи такої шкоди можуть завдати дані про бої УПА, до прикладу, із німецькими військами під час Другої світової війни. По-друге, у законі міститься ще один цікавий момент: державною таємницею не можна вважати інформацію про порушення прав і свобод громадян, про політичні репресії. А серед вилучених документів чимало було таких, що стосуються  цього пункту. Мені свого часу теж неодноразово намагались перешкоджати у професійній діяльності. Ще коли я обіймав посаду керівника Архіву СБУ, група народних депутатів ініціювала створення в Службі слідчої групи із вивчення діяльності Володимира В’ятровича. Звичайно, тоді ця група нічого протиправного у моїй діяльності не знайшла, але на цьому все не завершується. Очевидно, що ситуація із затриманням Забілого є початком якоїсь більшої кампанії.