Міністерство юстиції України у вівторок винесло на громадське обговорення проект Закону “Про концепцію державної міграційної політики”. Як повідомляє прес-служба відомства, “розробка закону обумовлена відсутністю концептуального визначення державної міграційної політики, принципів діяльності державних органів у сфері управління міграційними процесами, стратегічних цілей, завдань і стандартів із забезпечення реалізації прав людини”.

Окрім того, планується, що цей законопроект підвищить “ефективність протидії явищам, що становлять загрозу національній безпеці”, серед яких незаконна міграція, загострення демографічної кризи, виїзд за кордон висококваліфікованих кадрів. Обговорюватиметься законопроект до 10 вересня. За повідомленням прес-служби Мін’юсту, проект розроблено на виконання рішення Ради національної безпеки та оборони України від 15 червня 2007 року “Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності”. Цікаво, що в указі йшлося про розробку цієї концепції Кабміном упродовж 2007 року. Тобто, близько трьох років питання не вирішувалось, за що претензії, звісно, варто висловлювати до попередньої влади. Однак і чинна також відзначилася цікавими ініціативами з регулювання міграційної політики. Постановою Кабінету Міністрів від 7 липня 2010 року №559 “Деякі питання державного управління у сфері міграції” регіонали ліквідували Державну міграційну службу, попри те, що про необхідність існування такої інституції йдеться у Плані дій Україна – ЄС. “З метою оптимізації системи державного управління у сфері міграції Кабінет Міністрів постановляє… установити, що правонаступниками Державної міграційної служби з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб та імміграції є Міністерство внутрішніх справ, а з питань міграції в межах, визначених законодавством про біженців, – Державний комітет у справах національностей та релігій”, – йдеться у документі. При цьому про особливе зацікавлення МВС у існуванні такої структури при міністерстві писалося неодноразово, до того ж, як тоді писало “Дзеркало тижня”, самі фахівці міграційної служби заявляли, що повноцінне автономне існування інституції може поповнювати державний бюджет щопівроку трьома мільярдами гривень. Основна ж аргументація створення цивільного органу при МВС – світова практика. Після прийняття постанови не було видано жодного документу, який би нормував міграційну політику. Вочевидь, цю прогалину й призначена заповнити концепція Мін’юсту. Щоправда, законопроект відомства містить чимало загальних фраз, з яких важко скласти уявлення про реальні кроки в цьому напрямі, адже чимало подібних ініціатив уже декларувалось і раніше, зокрема, рішенням Ради національної безпеки та оборони України, на виконання якого й створили проект концепції.

У проекті закону зазначено, що реалізація положень концепції у сфері повернення емігрантів до України передбачає: підготовку законопроектів, спрямованих на спрощення умов і порядку повернення закордонних українців та депортованих за національною ознакою осіб; затвердження державних програм інтеграції громадян, які повертаються до України. У сфері регулювання в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства необхідно: розробити нову редакцію Закону “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” з урахуванням положень відповідних міжнародних актів; прийняти закони, що нормуватимуть питання надання притулку, допоміжного або тимчасового захисту іноземцям та особам без громадянства; удосконалити законодавство про біженців; розробити нормативно-правові акти, що захистять національний ринок праці; створити єдину інформаційну систему обліку та ідентифікації біженців, осіб, що потребують захисту чи притулку в Україні. У сфері боротьби із незаконною міграцією реалізація концепції передбачає: необхідність активізації переговорного процесу з питань укладення міжнародних договорів про реадмісію з державами міграційного ризику; розроблення плану заходів з метою запобігання торгівлі людьми та надання допомоги особам, що стали її жертвами.

Це головні пункти концепції, з яких можна скласти уявлення про наміри влади. Однак “правильно прописати” те, що треба (хоча б для міжнародних організацій), вміли і раніше, а от як це реалізовуватимуть і чи захочуть надати більшої конкретики – залишиться нез’ясованим ще довго.