Після остаточного завершення процесу приватизації, котра в нас має закінчитися наприкінці 2014 року, стосунки між державою та новим класом власників мають стати винятково партнерськими

Звісно, як і кожен процес, приватизація теж не стоїть на місці: з’являються нові фактори, котрі обумовлюють її подальший розвиток у тому чи іншому напрямі, точніше – саме в тому, котрий визначає вже нова влада. Хоча, здається, швидше робить вигляд, що визначає. Адже, окрім вітчизняних “приватизаторів”, про котрих ми згадували у попередніх публікаціях, на вітчизняному ринку з’явилися й нові, не менш активні гравці.

Поглинання

Складається враження, що у загальному процесі новітньої приватизації держава переслідує винятково одну мету – заробити на тому, що виставляється на продаж, якнайбільше грошей. Можливо, це й правильно. Проте варто би було замислитися і над тим, з чим залишиться влада потім (про народ ми вже не говоримо).

У липні у вітчизняних ЗМІ з’явилася низка публі­кацій, присвячених активному просуванню на віт­чизняний ринок так званих іноземних інвесторів. Зокрема, російських. Причому пов’язувалося це саме зі зміною влади.

Про стратегічні інтере­си росіян, щоправда, на державному рівні, писала і “Пошта”. Стосувалося це пропозиції російсь­кого прем’єра Путіна щодо злиття “Нафтогазу” та “Газпро­му”, створення спільної атомної корпорації тощо. Зрештою, про ці проекти чимало розповідав і прем’єр Микола Азаров. Утім куди менше відомо про те, що конкретно вже відбувається.

Як повідомляло не так дав­­но видання  “Дело”, обсяг угод щодо зливань-поглинань компаній на вітчизняному ринку за січень – травень збільшився у чотири рази.Згідно зі статистикою спеціалізованого інформагентства “Mergemarket”, за перші шість місяців обсяг публічних угод зі злиття і поглинання в Україні становив 1,7 млрд дол.  Це майже в чотири рази більше, ніж за аналогічний період 2009 року – тоді було здійснено 14 угод на суму в 430 млн  доларів.

Щоправда, левову частку в цих розрахунках займає угода з купівлі 50% +2 акції металургійної корпорації ІСД (Індустріальний союз Донбасу) за 1 млрд дол. росіянам. Хоча надалі там виникло чимало проб­лем. Зокрема, щодо розрахунків. Тож нині остаточно не відомо, що буде з цим пакетом акцій. Хоча подейкують, що його хоче придбати Ринат Ахметов. Але це до слова.

Експерти відзначають, що в реальності обсяг ринку  в Україні набагато більший. Це пов’язано з тим, що зазвичай у базу “Mergemarket” заносять тільки публічні або ті угоди, інформацію про які агентству надала одна зі сторін трансакції. За оцінками керуючого директора “Concorde Capital” Віталія Струкова, в Україні за перше півріччя укладено більше 30 угод на суму понад 10 млн дол. кожна.

На думку видання,  першу половину 2010 року можна назвати часом експансії російського бізнесу в Україну. За участю російського капіталу здійснено дві найбільші угоди: придбання 50% +2 акції ІСД і придбання за 1,7 млрд дол. комбінату “Запоріжсталь”.

Крім того, росіяни повторно придбали “Луганськтепловоз” (про що ми згадаємо нижче), а Московська міжбанківська валютна біржа завершила операцію з поглинання ПФТС.

Купували конкурентів, окрім росіян, і українські компанії. (Ми не даремно називали нинішній приватизаційний процес – процесом вторинного перерозподілу власності. Ба більше, аналітики стверджують, що відповідні тенденції будуть надалі лише поширюватися). Найбільш знаковою в тому плані угодою, в якій і продавець, і покупець представляли Україну, стало злиття “Метінвесту” із ММК Ілліча. Параметри цієї угоди, щоправда, й досі остаточно не визначені. Відомо тільки, що у фіналі 75% акцій об’єднаної компанії опиняться у власності “Метінвесту”, а 23% – у нинішніх власників ММК Ілліча.

Скандали

Сучасна приватизація, як і будь-який процес, у якому фігурують великі гроші, відзначилася й низкою скандалів. Можна пригадати реприватизацію урядом Юлії Тимошенко “Криворіжсталі”, отримані гроші від якої досі невідомо де, намагання приватизації Одеського припортового заводу і неповернення за нього застави. Заставний скандал виник і навколо “Луганськтепловозу”.

Як відомо, у його повторній приватизації взяли участь  “Сумське НПО імені Фрунзе”, котре належить українсько-російському бізнесмену Костянтину Григоришину, та російська компанія “Трансмашхолдинг”. Третього конкурсанта – кіпрську компанію “Мантра Холдинг”, що належить українському олігарху Ігорю Коломойському, ФДМУ до участі у конкурсі не допустив. Це дало змогу колишньому власнику “Луганськтепловоза” – російському “Трансмашхолдингу” – придбати підприємство за 410 мільйонів гривень (сумчани вирішили відмовитися від подальших торгів). Але  пікантність ситуації в тому, що компанія-переможець три роки тому уже сплатила майже таку суму, котру їй досі не повернули.

Тоді пакет “Луганськ­теп­ловоза” продали за 58,5 мільйона доларів або 462 мільйони гривень за новим курсом, зараз – за 52 мільйони доларів або 410 мільйонів гривень. Фонд хоче віддати гроші за старим курсом – 292 мільйони гривень, але на це навряд чи погодяться інвестори. І скандал, звісно, виник.
Наприкінці липня стало відомо, що російська компанія “Брянський машинобудівний завод” (входить до складу “Трансмашхолдингу”), яка перемогла у конкурсі з продажу акцій ВАТ “Луганськтепловоз”, відмовляється переказувати кошти на рахунки Фонду держмайна. Про це на прес-конференції заявив голова ФДМУ Олександр Рябченко.

– Вони зараз бояться переказувати гроші через те, що є рішення суду з приводу повернення Україною 800 мільйонів застави за продаж Одеського припортового заводу. Росіяни бояться, що коли вони нам сплатять 410 мільйонів, то їхні гроші підуть не їм, – зазначив голова відомства.

За його словами, у російської компанії є “певний острах” через те, що зазначені кошти можуть повернути компанії “Фрунзе-Флора” Костянтина Григоришина і підприємству “Нортіма” Ігоря Коломойського. Хоча і додав при цьому, що “якщо Кабмін щось прийме, ми обов’язково виконаємо”.

Але, як ми писали вище, існує питання повернення коштів росіянам за попередній продаж “Луганськ­тепловозу”. Як відомо, росіяни очікують від української сторони компенсації коштів за попередню купівлю акцій компанії підприємства, що було визначено рішенням Господарського суду Києва. При цьому Фонд держмайна подав касацію на рішення суду щодо виплати додаткових 58 мільйонів доларів компенсації і висловив упевненість, що Фонд обов’язково виграє цю справу. Хоча, як відомо, сторони мають намір вирішити спірні питання полюбовно. Кабмін доручив ФДМУ забезпечити підписання мирової угоди з відмовою від взаємних звинувачень. Такі-от приватизаційні колізії.

А на закінчення ось про що. Ми недаремно написали, що після остаточного завершення приватизації держава радикально змінить стосунки з новим класом власників. Ще 1липня Верховна Рада ухвалила Закон “Про державно-приватне партнерство”, котрий підписав Президент. Закон визначає, зокрема, правові, економічні та організаційні засади взаємодії державних і приватних партнерів. Як і решту того, що таких стосунків стосується. Зважимо і на те, що необхідність прийняття цього закону була визначена в Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 роки, котру запропонував Віктор Янукович.

Ми не будемо вдаватися в ознаки нового типу стосунків держави-партнера. Головним у ньому є довготривалість відносин (від 5 до 50 років). Причому передбачається передача приватному партнеру частини ризиків держави під час такого партнерства. І це правильно. З ким ще владі дружити. Бідні потрібні лише під час виборів.