В Україні ухвалили закон про функціонування ринку природного газу

Схоже, українська влада, озираючись на Схід, всерйоз вирішила крокувати на Захід. Судячи із офіційних заяв, крім реанімованої багатовекторності зовнішньої політики а ля Кучма, європейський орієнтир теж не позбавлений рис пріоритетності. Зокрема, і в економічних відносинах. І хоча розмови та переговори про створення зони вільної торгівлі із ЄС наразі зависають у повітрі, Україна запрягає поволі, узгоджуючи законодавство із тамтешніми нормами. Ухвалений  ВР наприкінці шостої сесії Закон “Про принципи функціонування ринку природного газу” акурат із категорії таких прецедентів. Хоча його прийняли лише у першому читанні.

За європейськими правилами

На перший погляд, закон і справді може свідчити про намагання привести “газове” законодавство країни відповідно до європейського. Тим паче, згадка про намір ухвалення такого документа міститься у минулорічній заяві України та Євросоюзу з приводу модернізації вітчизняної ГТС.

Точніше – участі в ній західних партнерів. Тож тепер законодавчі перепони для практичної роботи, схоже, остаточно подолали.

Якщо коротко, то документ містить принципи, за якими мають функціонувати суб'єкти газового ринку: вільний вибір постачальника, торгівля газом на аукціонах та біржах шляхом тендерів. Не стосуються вони тільки газу внутрішнього видобутку для потреб населення та природних монополій загалом. На наших теренах такою монополією є НАК “Нафтогаз” та його дочірні структури.

Також закон визначає тарифи на транспортування, постачання і зберігання газу, які надаються, за потреби, до корекцій. А ще – рівні права доступу до ГТС і підземних сховищ газу для всіх суб'єктів ринку.

Згідно із документом, підприємства з державним контрольним пакетом акцій, а також їхні “дочки” та філії, повинні щомісяця продавати весь видобутий в Україні газ уповноваженому урядом суб'єктові. Далі цей газ стане ресурсом для формування запасів із подальшим використанням для потреб населення. Ще один нюанс – закупівельні ціни на газ індивідуально для кожного продавця щорічно визначатиме НКРЕ, оскільки програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки скасувала вимогу до підприємств газовидобутку продавати газ “Нафтогазу” за регульованими цінами.

Словом, все, як у людей. Адже головна мета закону – демонополізація вітчизняного газового ринку із вільним доступом до нього іноземних компаній. Тим паче і наша НАК, яку, згідно із законопроектом, радикально реструктуризують, вже інтегрована із Європейським газовим співтовариством на правах асоційованого члена. До того ж Україна ратифікувала і Європейську енергетичну хартію.

Для кого закон писаний?

Оптимісти тішаться, що новий закон разом із ратифікованою Хартією може стати певним забралом перед чітко окресленою експансією російського “Газпрому”. Але, зважмо, що, згідно із проектом, доступ до української ГТС та підземних сховищ відкриють для всіх інвесторів. Не важко передбачити, що найактивнішим учасником українського газового ринку (досі ця прерогатива залишалася за “Нафтогазом” ) в такий спосіб стане саме “Газпром”. Дехто з експертного середовища, зокрема, колишній представник Президента Ющенка з питань міжнародної енергетичної безпеки Богдан Соколовський, відверто натякає, що закон писали саме “під російського монополіста”. За його словами, компанія “Газпромзбут-Україна” матиме необмежене поле для діяльності.

Та, на нашу думку, найбільша загроза у надто великих повноваженнях на газовому ринку, які здобула, завдяки законові, держава. Структури, у яких їй належить половина та більше відсот­ків, зобов’язані продавати газ за визначеними саме державою цінами. Тож навряд чи поважні інвестори кинуться видобувати газ в Україні.

Хоча є й інші точки зору. Україна мусить лібералізувати газовий ринок, про це йшлося ще у березні 2009 року, коли підписано Брюссельську декларацію, про яку ми згадували вище. А новий закон врегульовує з правової позиції його функціонування, робить цей ринок прозорим, тож на західні інвестиції чекати не доведеться. Звісно, якщо Європа належно оцінить старання українського законодавця.

З технічної ж точки зору не матиме нічого проти західних інвестицій в українську ГТС і Росія. Адже грошей для фінансування власним коштом її модернізації (у цілому треба від 2,5 до 4 млрд євро) “Газпром” не має. Хоча надійність системи транзиту для нього не менш важлива, ніж для Європи.

Поява західних гравців на українському ринку може започаткувати конкуренцію “Газпрому”. І хоча Москва натякає, що європейські правила тут будуть для неї дискомфортними, навряд чи вона нехтуватиме ними. Тим паче, що інших важелів впливу на ситуацію РФ має достатньо. Попри лібералізацію і відкритість для іноземних учасників, “Газпром” надалі буде найпотужнішим гравцем. І ніхто не заважатиме йому. Росія вже пробує себе на внутрішньому ринку України, пропонуючи, зокрема, об’єднати “Газпром” із “Нафтогазом”. А в уряді Азарова наголошують, що до кінця року визначаться, у якому форматі спів­працюватимуть із сусідом у газовій царині.
Усе вперлося у “Нафтогаз”

Відомо, що, згідно із вимогами Брюссельської декларації та положеннями нового закону, Україна має реструктуризувати НАК “Нафтогаз України” . Функції транспортування палива, його розподілу та постачання роздадуть трьом компаніям – “Укргазвидобування”, “Укртрансгаз” та “Газ України” . До слова, це – одна із умов отримання фінансової допомоги від ЄС для реконструкції нашої газотранспортної галузі. Формально ці умови виконали, бо компанії оформлені як незалежні юридичні особи.

Хоча юристи вважають, що насправді такими вони не є, хоч як би це не стверджував сам холдинг. Керівництво компаній призначає НАК, а діяльність повністю контролюється і регламентується документами НАК. Більш того, в користуванні “дочок” на праві повного господарського ведення перебуває майно "Нафтогазу України". Тобто компанії не мають прав власності на основні фонди, а формально використовують майно НАК. А Закон "Про трубопровідний транспорт" формально забороняє реорганізацію або відчуження основних фондів та акцій НАК. Зрештою, не має права власності на заборонені до приватизації газонафтосховища, магістральні та розподільні газо- та нафтопроводи і сам НАК. Фонд державного майна передав їх холдингу і компаніям у 1999 році в користування (не в оренду, не в концесію, не у власність). Юридично немає жодних перешкод для розірвання цієї угоди і передачі об'єктів новим державним структурам.

До слова, Кабмін скасував постанову Кабміну № 775 від 10 червня 2009 року, якою державні газорозподільні мережі 43 регіональних газопостачальних компаній (обл- і міськгазів) передали на баланс дочірньої компанії НАК “Нафтогаз України”. Тож підстав для об’єднання із НАК у “Газпрому” більш ніж достатньо. За умов такої “реструктуризації” після “злиття” компаній вітчизняний газовий ринок поділять остаточно.

Але й без того вітчизняна практика засвідчує, що закони у нас не виконують, а банально підганяють під конкретні інтере­си. І ніщо не завадить ухвалити потрібні “уточнювальні” акти, особливо зважаючи на корумпованість чиновницького апарату.

А продажі "Газпрому" на європейських ринках з року в рік падають. Отже, український ринок, з цього аспекту, стає ще привабливішим. Особливо, на тлі зростання закупівель Україною російського газу. Тож новий закон, який відкриває вільний доступ до нього іноземних учасників, фактично навстіж розчиняє вікна й двері лише для одного з них. Здогадайтеся, для кого?