Але в “Правому секторі” і щодо такої пропозиції мають зауваження. “Нам пропонують абсолютно неприйнятну річ: розпустити Корпус і просто вступати рядовими членами в Збройні сили чи Нацгвардію. Ми готові бути підрозділом ЗСУ, але автономним, і підпорядковуватись (лідеру ПС) Дмитру Ярошу і командиру Корпусу Андрію Стемпіцькому. 

Такі умови не задовольняють владу. Ми не те що не хочемо кудись вступати принципово. Ситуація в тому, що ДУК, і це визнають навіть військові, ефективніший за армійські підрозділи чи Нацгвардію. Який сенс розформовувати таку велику бойову одиницю, щоб вливати її у ВСУ? У Нацгвардію ми точно не підемо, бо в МВС не провели люстрацію, і багато наших бійців не хочуть бути працівниками МВС”, – пояснює керівник інформслужби ПС Артем Скоропадський, повідомляє “Українська правда”.

Тож відповідні перемовини тривають. А тут варто додати, що ще раніше з’явилась інформація про те, що Дмитро Ярош може отримати посаду в Генштабі. Тепер це підтверджують і в ПС. Так, Артем Скоропадський каже, що вони обдумують пропозицію і поки не знають, які саме повноваження отримає Ярош, якщо погодиться. 

А нардеп, радник міністра МВС, Антон Геращенко підтверджує, що Порошенко запропонував Ярошу посаду в Міноборони. “Можу підтвердити, що Дмитру Ярошу надійшла пропозиція від Президента зайняти посаду у Міністерстві оборони. Я б схвально поставився до рішення, якби Дмитро Ярош прийшов би на роботу на державну службу. І я скажу: бачу, що йому відверто нудно у Верховній Раді. Плюс він важко поранений у бою. Я би із задоволенням міг разом із Дмитром Ярошем створити Добровольчий союз оборони України за прикладом естонської, фінської, швейцарської системи”, – зазначив він в ефірі “5 каналу”.

Тож зрозуміло, що ситуація із статусом добровольчого батальйону “Правого сектору” і кадрового призначення Яроша вирішуватимуться паралельно.

Зауважимо, що епопея із легалізацією добровольчих батальйонів, котрі у  Донбасі воюють за українську державу, триває вже не один місяць. 

Більшість підрозділів, зокрема нинішні батальйон “Айдар”, батальйон “Донбас”, полк “Азов”, полк “Дніпро-1” підпорядковуються МВС чи Міноборони. Нещодавно батальйон ОУН розділився на дві частини – одна залишилась добровольчою, а ніша легалізувалась як десантно-штурмова бригада у складі Збройних сил.

Тож саме ОУН і “Правий сектор” залишаються тими формуваннями, яким нині влада пропонує вливатись в армію. Логіка в цьому є. На війні потрібен єдиний командний центр і чітка координація дій. Зрозуміло, що і без легалізації добровольчі батальйони діяли спільно із армійськими підрозділами, але попри всю ефективність своєї діяльності і тої ролі, яку добровольці відіграли на початках російської агресії проти України, вони у великій мірі залишаються поза законом. 

Про соціальний захист таких учасників АТО та їх сімей уже згадувалось. Найбільше проблем із цим мали бійці “Правого сектору” та батальйону ОУН. Та й зброю вони змушені були діставати трофейну. Якщо ж добровольці не довіряють Генштабу і говорять про зрадників там, то знову ж таки є і інший вже згаданий факт – більшість батальйонів легалізовані.

Нині владі варто думати не лише про батальйони “Правого сектору” чи ОУН. Вертикаль управління усіма збройними підрозділами має бути дуже чіткою. 

Адже факт залишається фактом – бізнесмени, зокрема олігарх Ігор Коломойський,  на початках створення добровольчих батальйонів допомагав їм фінансово і мав на них вплив. Тому добровольці, колишні чи теперішні, які насправді є героями, гіпотетично можуть стати частиною не тільки справжньої війни на сході, але і політичних воєн. І тут вже справа не в тому, чи легалізований батальйон…

Восени 2014-го тодішні командири добровольчих батальйонів, дружно стали парламентарями від різних партій. Фактор залучення комбатів та їхній героїчний ореол використовувався на повну під час парламентської виборчої кампанії. Нині політичний вплив на добровольчі батальйони потрібно викорінювати. Варто зауважити і те, що відповідно до законодавства жоден з армійських чи міліцейських підрозділів не має права входити в будь-які організації або брати участь у політичній діяльності.  

Масла у вогонь підлили нещодавні конфлікти на “Укртранснафті” та “Укр­нафті”. Там бійців “Дніп­ра-1” не було, але заяви деяких політиків зробили своє і в суспільстві знову розгорілась дискусія про те, чи варто продовжувати практику добровольчих батальйонів.

Вони були спасінням на початку війни, але нині реалії трохи інші. Адже, незважаючи на всі проблеми, за рік українська армія зміцнилась і саме вона нині є, і в майбутньому має залишатись основою нашого захисту.