Сорокахвилинний виступ президента Росії перед політичною елітою переривали оплесками 32 рази. Захопленню і збудженню не було меж – стоячи аплодували 4 рази…

Це, між іншим, показує, що багато того, про що говорить Путін, насправді користується неабиякою підтримкою в суспільстві. На це вказують і результати соціологічних досліджень – рейтинг Путіна сягнув максимуму кількох років, а самі росіяни все настороженіше сприймають США та європейські країни. 

Опитування “Левада-центру” показують, що багатьом громадянам РФ просто необхідно відчувати себе частиною великої і сильної країни, яка знає собі ціну. Тому після приєднання Криму до РФ багато росіян ще довго будуть готові пробачати Путіну економічні негаразди в країні. До речі, у російській пресі зараз чимало публікацій з підрахунками, у скільки обійдеться бюджету РФ Крим. Цифри немалі, а до них ще додасться ефект від санкцій. Хоча в цій історії з Кримом для Москви символічна ціна значно перевищує економічні збитки.

“Пошта” відібрала дев’ять цитат з промови Путіна, які показують, як значна частина росіян сприймає Крим, Україну і світ.

1. У серці, у свідомості людей Крим завжди був і залишається невід’ємною частиною Росії. Це переконання, що базується на правді і справедливості, було непорушним, передавалося з покоління в покоління, перед ним були безсилі і час, і обставини.
Про Крим і справедливість

2. У 1954 році було прийняте рішення про передачу до складу України Кримської області, заодно передали й Севастополь. Ініціатором був особисто голова Комуністичної партії Радянського Союзу Хрущов. Що ним рухало – намагання заручитися підтримкою української номенклатури чи загладити свою вину за організацію масових репресій в Україні у 30 роки – нехай з’ясовують історики. Для нас важливе інше: це рішення було прийняте з очевидними порушеннями діючих на той час конституційних норм. Питання вирішили кулуарно, “междусобойчиком”. У людей, звичайно, і тоді виникали питання, чого це Крим опинився у складі Росії.
Про Хрущова і несправедливість

3. Те, що здавалося неймовірним, на жаль, стало реальністю – СРСР розпався. Багато людей і в Росії, і в Україні, та й у інших республіках сподівалися, що Співдружність Незалежних Держав стане новою формою загальної державності, адже їм пообіцяли і спільну валюту, і єдиний економічний простір, і спільні військові сили. Але все це залишилося тільки обіцянками. Великої країни так і не стало. І коли Крим несподівано опинився в іншій країні, тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували.
Про жаль і грабіж Росії

4. Будь-який інший варіант плебісциту, яким би привабливим не видавався, в силу історичних, демографічних, політичних і економічних особливостей цієї території був би проміжним, тимчасовим, неміцним… Кримчани поставили питання жорстко, безкомпромісно, без усяких півтонів. Референдум проведено відкрито і чесно, і люди в Криму ясно та переконливо висловили свою волю: вони хочуть бути з Росією!
Про кримський референдум

5. Добре розумію тих, хто з мирними гаслами вийшов на Майдан, виступивши проти корупції, неефективного держуправління, бідності. Права на мирний протест, демократичні процедури, вибори для того й існують, аби змінювати владу, яка не влаштовує людей. Але ті, хто стояв за останніми подіями в Україні, поставили собі за мету інше: вони готували черговий державний переворот, планували захопити владу, не зупиняючись ні перед чим. У хід пустили і терор, і вбивства, і погроми. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби й антисеміти. Саме вони багато в чому визначають і сьогодні життя в Україні.
Про Майдан і неонацистів

6. Ясно і те, що легітимної виконавчої влади в Україні досі нема. Говорити нема з ким. Багато де­ржорганів узурповані самозванцями, при тому вони нічого в країні не контролюють, а самі – хочу підкреслити! – перебувають під контролем радикалів. Навіть потрапити на прийом до деяких міністрів нинішнього уряду можна тільки з дозволу бойовиків Майдану. Це не жарт – це реалія сьогоднішнього життя.
Про українську владу і радикалів

7. В ситуації щодо України, як у дзеркалі, відбилося те, що відбувається зараз. Після зникнення біполярної системи на планеті не стало більше стабільності. Наші західні партнери на чолі зі Сполученими Штатами Америки у своїй практичній політиці віддають перевагу керуватися не міжнародним правом, а правом сильного. Вони увірували в свою вибраність і винятковість, у те, що їм дозволено вирішувати долі світу, що правими можуть бути лише вони.
Про світ і силу

8. Була і ціла низка керованих “кольорових” революцій. Зрозуміло, що люди в тих країнах, де відбувалися такі події, втомилися від тиранії, злиднів, відсутності перспектив, але ці почуття просто цинічно використовувались. Цим країнам нав’язували стандарти, які ніяк не відповідали ні способу їх життя, ні традиціям, ні культурі. У результаті замість демократії та свободи – хаос, насилля, низка переворотів. Подібний сценарій був реалізований і в Україні. У 2004 році, щоб продавити потрібного кандидата на президентських виборах, вигадали якийсь третій тур, який не був передбачений законом. Просто абсурд і знущання над Конституцією! А тепер задіюють наперед підготовлену й добре оснащену армію бойовиків.
Про “кольорові” революції

9. Я звертаюся і до народу України. Щиро хочу, аби ви нас зрозуміли: ми аж ніяк не хочемо нанести вам шкоди, образити ваші національні почуття. Ми завжди поважали територіальну цілісність української держави… Хочу, щоб ви мене почули, дорогі друзі. Не вірте тим, хто лякає вас Росією, кричить про те, що за Кримом будуть йти інші регіони. Ми не хочемо розділити Україну, нам цього не потрібно. Що стосується Криму, то він залишиться і російським, і українським, і кримськотатарським. Він буде, як і було віками, рідним домом для представників усіх народів, які там живуть. Але він ніколи не буде бандерівським!
Про те, чиїм буде Крим