Стихія великого розчарування, напруження і страху, поєднана з колосальним піднесенням і мобілізацією, пульсує в наших головах, серцях і душах. Антиномія протилежних почуттів бентежить, мабуть, усіх. Стоїть питання: властиво, як до цього всього ставитися? Який метод буде найефективнішим для акцій мирного протистояння? Що приведе до реального позитивного результату?

Акції, які вимагають пасіонарного палкого патріотичного протесту, можна з успіхом проводити лише за певних умов: зовнішніх і внутрішніх, загальних та особистих. Ти і я не можемо контролювати зовнішніх і загальних обставин, але ми можемо вплинути, Ти і я, на те, якою є наша особиста внутрішня позиція для ефективної дії. Щоб досягнути результату, треба бути сфокусованими, зберігати ясне бачення ситуації та формувати чітке розуміння своєї ролі в подіях, на які хочемо впливати. 

Для тверезої, стійкої, витривалої дії існує простий і перевірений рецепт. Він убезпечує від гарячкових реактивних кроків або шкідливої агресії, що призводить до згубного насилля. Щоб у нашому травмованому суспільстві постали справедливість, правда і мир, варто нарощувати глибинний особистий спокій, спокій не пасивний, а глибоко закорінений (у цьому сенсі радикальний, цілеспрямований). 

Заохочую кожного, хто відчуває боязнь, збентеження чи зневіру, зупинитися та зосередитися в тихому місці – у кімнаті, храмі, порожньому офісі чи в наметі на Майдані. Зупинитися, зосередитися і, якщо можна, запалити свічку перед святим образом. Коли ж Ти не дуже релігійний, спробуй просто побути в тиші наодинці. Зупинившись і зосередившись, опановуй увесь шал, який пульсує в думці, тілі та душі. На цю вправу вистачить 10-15 хвилин. 

Нехай перша хвилина піде на втихомирення себе. Може, навіть дві-три. 

Наступні спробуй присвятити особистій литанії подяки. Визнач у своєму житті десять причин для вдячності: особи (батьки, діти, вчителі, друзі), особисті таланти, незабутні переживання, досвіди, захоплюючі мандрівки, вражаючі зустрічі, кохання. Перебери в думках свій скарб, отриманий від Бога та людей, отриманий, властиво, як дар. 

Чималий він! Цей скарб – знак Твого благословення, Твоєї обраності, Твоєї Богом даної гідності та цінності. Саме Твоя Богом дана гідність – це та непереможна сила, фундамент Твоєї стійкої позиції та джерело наснаги до чесної боротьби за правильні речі. Отже, Ти заспокоївся та подякував за дари.

Тепер згадай, про що шкодуєш, за що в Бога та людей хочеш прощення. Хоча б три причини. Іншими словами, зроби малий іспит совісті протестувальника. Підказка: Твоя перевага – в моральній перевазі над суперником. 

Насамкінець подумай про те, чого найбільше прагнеш. Проси про це з глибини душі – у мирі та з надією, що Бог вислуховує Тебе, коли Ти чиниш Його волю. Той, Хто так щедро нас обдарував і в найближчі тижні подарує нам свого Сина як немовля, дарує все. Він прагне того, що прагнеш Ти. Може, тепер Ти прагнеш того, що велить Він, – миру та радості, справедливості і правди в Україні та повсюди на землі. 

Спробуй! Це лише лічені хвилини… А боротися треба твердо і тривало. Моя молитва буде з Тобою і за Тебе.

– Українці, я вас благаю, відкиньте ідею “кров за кров”, адже вона нас завжди заводила в біду! Сьогодні ми повинні опиратися на християнські цінності, де немає місця помсті та насильству. Зараз важливо зберегти чистоту нашої ідеї, чистоту нашого громадянського прямостояння. Ми можемо стояти лише за цінності, які декларували. Їх потрібно заявити та продемонструвати, тому насильство є виключеним з нашого боку… У моєму житті свято, бо я присутній при народженні нового покоління. Покоління вільного, яке вже не можна назвати “гомосовєтікус”. Ми прожили 20 років, і в нашій країні нарешті виросло нове покоління, що не знає смаку рабства, який знали ми”.

– Поставити всіх на коліна заради виживання – це, власне кажучи, і є їхня суспільно-політична модель, яку вони вирішили застосувати щодо нас. Білорусь і Росія сприйняли. Черга за нами, так їм здається. В Україні (теперішній, незалежній) такого звірства ще не бувало. Тут панувала певна гра, така собі неписана домовленість: ми уникаємо різких рухів і фізичної жорстокості. “Язиком хоч гівно їж, а руками не лапай”, – стверджує українська приказка. У нас перманентне протистояння, але ми не переходимо меж. Ми не завдаємо фізичного болю та не калічимо… 

Насправді я дякую нашій долі за те, що залякування не пройшло, що раптом усе склалося в єдину нерозривну цілість – європейський вибір, незалежність, права та гідність людини. Тобто йдеться насправді про одне й те ж. Коли ми боремося за Європу, то це означає, що і за незалежність. Отже, за наші людські права та свободи. Це не красиві й наївні слова, це суща правда в сухому залишку. Європейський вибір дорівнює незалежна Україна дорівнює вільна людина у вільній країні. Інших шляхів немає. Інші шляхи – це вбивство дітей озвірілою “беркутнею”. Крапка.

Президент Янукович подарував країні новорічну ковзанку. На ній слизько. Можливо, від пролитої крові. Пробачити цю кров не можна, інакше вона проливатиметься і в майбутньому. Якщо злочинці відбудуться доганами та відставками, то ми вкотре зупинимо своє майбутнє. Воно в нас ніяк не може настати саме через те, що не відбувається справжнього порахунку з минулим, у тому числі й зовсім недавнім, учорашнім. Якщо виконавці (ті, що били палицями по головах і копали ногами вагітних) так і залишаться анонімними космонавтами без імен і прізвищ, то ми ніколи не вирвемося з цього прокляття.

Тому що карати виконавців не менш важливо, ніж карати замовників. А виконання злочинного наказу є злочином того ж калібру, що й злочинний наказ. На Майдані ж ішлося про особливу садистську насолоду виконавців. Вони кайфували. Ми всі це бачили. Якщо вони так і залишаться при своєму кайфі, то завтра його охоче повторять. За першої ж нагоди. 

Утім, можливо, нам просто подобається раз на десятиліття збиратися на Майдані і вірити, що цього разу ми відвели катастрофу назавжди? Тієї суботи, кілька годин після ранкового жаху, я їхав таксівкою в бік вокзалу і – чорт забирай, що за знаки! – як тільки ми зупинялися на світлофорі, я мимоволі натрапляв поглядом на вивіску “Двері Білорусі”. Навіть не двічі, а тричі. На кожному світлофорі – “Двері Білорусі”. “Обережно, двері відчиняються!” – подумав я. Але коли в неділю в Києві нас вийшло з мільйон, то мені подумалося, що заштовхати нас у ті двері їм таки ніколи не вдасться.

– На Майдані багато людей говорить абсолютно правильно: “Ми хочемо не просто поміняти людей при владі. Ми хочемо змінити країну”. Задаю питання: “А якою ви хочете бачити країну?” Дивуються, не розуміють. Уточнюю питання шляхом наведення прикладів: який адміністративно-територіальний устрій, яка податкова система, як щодо монетизації пільг. Починається дискусія. Серед десятка учасників кілька десятків думок, часто цілком протилежних. 

Невже лідерам “революції” не зрозуміло, що без узгодженої та формально викладеної програми революція неможлива? Уже десять днів ходжу Майданом і при зустрічах з “вождями” пропоную якусь допомогу в цій сфері, але відповіді, як правило, зводяться до того, що найбільшою допомогою буде не заважати їм. Розумію, не заважаю. Але за ці 10 днів уже можна було нову Конституцію написати, щоб можна було відповісти на питання, яку країну ми хочемо здобути в результаті революції.

– Попереду – тривала та жорстка боротьба. Інколи жорстока, але не через нас із вами (ми мирно захищаємо свої законні права і свій законний вибір). Жорсткими будуть дії Януковича. Це вже очевидно. Друге – дотепер найжорсткіше проти нас діяв “Беркут” МВС, інші силові структури не втручалися. Деякі з них (армія зокрема) і надалі стоятимуть осторонь, інші – готові, але не отримали наказу. За ситуацією стежимо…

Боротьба в нових умовах потребує значно ефективнішої координації зусиль, організації, порядку та дисципліни. А ще – більшої довіри одне одному. Минулі невдачі, поразки, травми та розчарування, скепсис і скиглення, маємо залишити позаду та рухатися вперед...

Впевнений, що українська влада недооцінила народ, нас із Вами. Жорстокість нас не злякала. Навпаки – вона піднімає ще більше людей. Люди розуміють, що злякатися зараз – це боятися потім усе життя. Вірю, що влада побачить ще не один сплеск Майдану, не 100 чи 300 тисяч. Вона побачить мільйон громадян на вулицях! Свій вибір і свої цінності ми з Вами захистимо. 

– Друзі, усі, хто сьогодні пережив сум’яття, сумніви та навіть легке розчарування, НЕ ПІДДАВАЙТЕСЯ цим тупиковим відчуттям. Усе нормально. Ми, які сподівалися на те, що сьогодні якось інакше проголосують. Тому вони нам і не потрібні, бо завжди голосують на шкоду своєму народу... Справа не в тому навіть. 

Ну що ми зациклилися на трьох особах, коли нас мільйони?! І які! Бачили б ви їхні обличчя! Ці, що зараз на Майдані, – це обличчя переможців! Ці не розчаровуються, бо вони разом. А всі інші, які пишуть, прошу вибачення, пургу, що “нас кинули, злили” і їм подібні панікери, які цю пургу поширюють, нехай виходять на Майдан, і всі сумніви розвіються. Ось почитайте цікавий пост для ясності... Тримаймося разом, тоді нам буде під силу все.

– Шляху назад немає. Якщо український народ здасться – режим йому цього не пробачить і влаштує численні репресії, аби розправитися з повсталими.

Важливо не розходитись! У ці дні лунає чимало критики в бік опозиції, і часто вона слушна. Але ще частіше практика відрізняється від теорії. Ця влада оминає усі законні способи виходу з цієї ситуації. Проблема радикалізується. Але силовий сценарій принесе швидше розкол країни, аніж відставку Януковича і його шестірок, адже більшість обласних рад – їх мовчазні та слухняні васали, а кожен четвертий облцентр живе без міського голови.

Маємо пам’ятати, що жорстокість авторитарного режиму основана на його страху перед громадянами. Ця влада відверто боїться власного народу, тому народ у силі її прогнати! Моя думка – це буде не за день і не за два. Так, на превеликий жаль. Але не було ще в історії прикладів, коли мільйонні протести безрезультатно згасали. У тому ж 2004 році ми таки добились успіху. А помилок допустились уже потім. З цих помилок зробили висновки всі – від лідерів громадської думки до людей аполітичних. Зневірюватися рано. Здаватись не будемо. Слава Україні!