На Вашу думку, графіті – це хуліганство чи мистецтво?

Мабуть, першими графіті можна назвати ще наскельні розписи наших далеких предків. Та й саме слово “графіті” походить від італійського graffito й означає “нашкрябаний”.

Однак останніми десятиліттями вічне бажання людини увіковічити себе набуло особливих масштабів. Основними жертвами тих, хто хоче поставити свій автограф, стають будинки. Щоправда, якщо ще років 20 тому всі були переконані, що графіті – це не більше ніж пошкодження чужого майна, то тепер оригінальні настінні малюнки стають справжніми витворами мистецтва, які до того ж коштують чимало.

Сьогодні “Пошта” запитує читачів, на їхню думку, графіті – це хуліганство чи мистецтво?

Сергій КІраль,
начальник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій Львівської міської ради:

– Графіті – це мистецтво, але воно у нас потребує обрамлення. Це мистецтво не може бути масовим. Потрібно, аби воно набуло офіційного визнання, для цього має бути відведене певне місце, як є у Європі. Можна проводити різні конкурси, фестивалі, організувати навіть ціле містечко, встановити стіну графіті або виставку-музей. Якщо у Львові є ініціативна група знавців графіті, то міська рада не заперечує щодо спів­праці.  Ми можемо погодитись на створення графіті-музею чи центру за умови, що група контролюватиме своїх учасників, аби вони не займались хуліганством. До прикладу, чому б нам не зробити, як у Берліні. Там стіну, яка колись роз’єднувала Берлін, зараз перетворили на музей-галерею. Стіну довжиною 2,5 км прикрасили розписами. Це своєрідна атракція Берліна.

Тарас Вархоляк,
журналіст:

– Залежно від того, як його намалювати. Красиве графіті – це такий самий витвір мистецтва, як картина Труша чи скульп­тура Дзиндри. Вважаю, що райтери цілком достойні того, щоб їхні твори (принаймні фото) виставляли в галереях. Але для цього автор має бути досвідченим. Думаю, що коли його малюнки беруть для реклами, – це вже показник. Але, на жаль, дуже часто графіті використовують політичні сили та всякі угруповання для своєї пропаганди. Оцього варто позбуватися, бо це вже не мистецтво, а злочини.

Ярко Філевич,
художник-дизайнер:

– Все залежить навіть не від того, де це відбувається, а насамперед від того, що саме відбувається. Є у Великобританії дуже класний художник графіті Банксі, який своїм мистецтвом змінює світ, а є цілі натовпи бамбістів, які обгиджують стіни своїми автографами. Якщо створено шедевр, то він має право на життя, навіть якщо він на стіні, а якщо це просто, щоб щось клякнути – то це рівень культури “тут був Вася”.

Лаврін Шимін,
львів’янин:

– Все залежить від конкретного випадку. Проте і визначення кожного конкретного випадку все одно є суб’єктивним, адже все впирається в питання: що таке мистецтво? Що вважати мистецтвом, а що ні? Також багато залежить від того, яку мету ставити перед собою. Це може бути щось таке, як у песика: швиденько залишити мітку на вулиці. Може бути потреба самовираження, неможлива без вулиці. Але є і третій випадок, коли художник бачить ситуацію глобально, відчуває час та місце, усе, що відбувається у просторі. Саме цей варіант найближчий до мистецтва, але, повторюю, це все є суб’єктивним.  

Павло Паламарчук,
фотограф:

– Графіті на будинках, без сумніву – вандалізм. Справжні графітники ніколи так не чинитимуть. Вони використовують за полотно для своїх  картин закинуті бетонні паркани в промисловій частині міста – біля заводів, вздовж залізничних колій тощо. Таким людям вдається намалювати справді щось цікаве. А оцих малолітніх хуліганів, які псують вигляд історичної частини Львова, потрібно штрафувати або карати в інший спосіб.

Ольга Кисіль,
архітектор:

– Якщо будівля не має історичної цінності, а зміст графіті не порушує моральних норм – то його можна назвати мистецтвом. Іноді навіть таким, яке здатне дуже допомогти архітектору, додати довершеності його творінню.

Якщо ж розмальовують пам’ятки архітектури, то це, на мою думку, хуліганство. На жаль, сьогодні від нього страждає більшість великих європейських міст, де нові герострати неодмінно намагаються таким чином залишити про себе пам’ять. А історичні пам’ятки вже довершені, це доведено часом.