На вашу думку, чи є в Україні реальна опозиція до влади?

Після програшу на президентських виборах 2010 року політична сила, лідером якої є Юлія Тимошенко, стрімко почала втрачати позиції у рейтингу.

Звичайно, відбувається це не без допомоги теперішньої влади, яка доклала зусиль до арештів опозиціонерів, учорашніх конкурентів. Відтак ніша головної опозиційної сили поволі вивільняється, і на цьому фоні інші політичні гравці, які не представлені у владі, розпочали запеклу боротьбу за право називатися єдиною опозиційною силою. Ситуація на опозиційному фронті нині вкрай напружена – кожна партія, мала чи велика, замість опонування владі розгорнула війну зі своїми союзниками. У підсумку такий стан речей є надзвичайно корисним для влади.

Від розмаїття опозиційних партій голова йде обертом. Аби з’ясувати істину, сьогодні  “Пошта” запитує читачів, чи є в Україні, на їхню думку, реальна опозиція до влади? 

Андрій Павлишин,
історик, перекладач:

– Минулого року Україна остаточно набула рис fall state, тобто держави, яка не відбулася, держави, в якій, замість політичного процесу, маємо уряд жорсткої олігархічної вертикалі, яка займається переважно перерозподілом ресурсів, а для народу має лише поліцейську палицю. Ті, в чиїх руках опинилися матеріальні засоби, не сформували відповідальної конкурентної еліти, а пішли російським шляхом – гребти бабло з бюджету “тут”, а жити і споживати “там”, використовуючи у ролі реостата і доїльного апарата силові структури. Населення, зазомбоване “ящиком” і масовою культурою пострадянського розливу, не усвідомлює власних інтересів і політично не консолідоване через банальні злидні. Відтак маємо лише імітацію політики. Шоумени з БЮТ і “Свободи” за визначенням не здатні виконувати роль системної опозиції, бо сповідувана ними політична модель відрізняється від наявної лише прізвищами головних бенефіціарів. Справжній політичний процес і система політичної конкуренції можуть постати в Україні лише внаслідок демократичної революції (як у Південній Кореї наприкінці 1980-х років).

Віталій Портніков,
публіцист та журналіст, головний редактор телеканалу ТВі:

– В Україні  цілком може сформуватися реальна опозиція до влади. Але це відбудеться внаслідок неминучих соціальних проблем. І от тут пройдуть перевірку на адекватність чинні опозиційні політики.

Володимир Подгорнов,
соціолог, президент Українського фонду “Громадська думка”:

– На мій погляд, наразі в Україні реальної опозиції нема, а є тільки політики, які грають роль опозиції. Річ у тім, що і наша влада, і наша опозиція  прив’язані до невеличкої купки олігархів, які розподілили поміж собою сфери впливу. Є опозиція до певних сфер, до бізнесу, але нема ідеологічної опозиції, яка б давала альтернативу курсу держави, альтернативу, як потрібно будувати і розвивати суспільство.

Сьогодні реальної альтернативи нема, а є тільки популізм і антипопулізм. За таких умов від зміни влади нічого, крім політиків, не змінюється.    

Олександр Черненко,
голова Комітету виборців України:

– В Україні є низка опозиційних політиків, які з тих чи інших обставин сьогодні не при владі та визначають себе як опозиція. Ситуація з опозицією в Україні нагадує ситуацію в багатьох інших пострадянських країнах: коли політики, відійшовши від влади, переходять в опозицію і ратують за те, чого не робили, будучи при владі. Політична опозиція в Україні є, вона відображена у різних рейтингах як альтернатива до чинної влади. Значно реальнішою, хоч поки менш дієвою, є громадська опозиція. Про її існування свідчить досить високий показник відповідей під час опитувань “Не підтримую жодного з політиків”, “Не довіряю жодному з політиків”. Ці люди хочуть відстоювати власні права та інтереси, а не тих чи інших політиків. Тобто політичною опози­цією є не зовсім ті, кого хотіло б бачити в цій ролі суспільство.