Чому, на вашу думку, в Україні зростають темпи поширення захворювання на СНІД?

Завтра, 1 грудня, світ відзначає День боротьби зі СНІДом. Загалом нині у світі живе 33,3 мільйона ВІЛ-інфікованих. За останні 30 років чумою XX століття заразилося близько 60 мільйонів осіб у світі. Майже половина з них померли. Наразі у світі темпи поширення епідемії СНІД сповільнилися, в країнах Східної Європи та Центральної Азії, зокрема в Україні та Росії, навпаки, зростає число інфікованих і хворих. Координатор системи ООН, постійний представник ПРООН в Україні Олів’є Адам зазначає, що, згідно з офіційною статистикою, в Україні на обліку перебуває 167 тис. осіб із ВІЛ-інфекцією, з них 33 тисячі – хворих на СНІД. “На жаль, це тільки верхівка айсберга. Ця статистика не віддзеркалює реальної ситуації, тому що 7 із 10-х ВІЛ-позитивних людей не знають про свій статус”, – каже Олів’є Адам. За його словами, в Україні реальна кількість ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД може дорівнювати 360 тисячам, що становить приблизно 1,33% від кількості дорослого населення країни. В Україні щодня реєструють 48 випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію.
На Львівщині офіційно зареєстровано 1772 випадки ВІЛ-інфекції, зокрема
382 особи – з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції та у 33 дітей діагноз ВІЛ-інфекції підтверджено. Як інформує прес-служба ЛОДА, найбільша кількість ВІЛ-інфікованих сконцентрована у шести містах – Львові, Бориславі, Червонограді, Стрию, Дрогобичі і Самборі.
Сьогодні “Пошта” запитує читачів, чому, на їхню думку, в Україні зростають темпи поширення захворювання на СНІД?

Олександра Служинська,
президент Благодійного фонду “Салюс”:

– Тому що,  на мою думку,  мультисекторальний підхід до вирішення цієї проблеми, який декларується, насправді не  здійснюється. Часто одне відомство не знає, що робить інше, і кошти тратяться  даремно. Треба сфокусувати  максимум зусиль на профілактику на усіх рівнях і всіма силами, адже профілактика завжди дешевша, ніж лікування.

Степан Дмитришин,
голова комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я:

– В Україні часто практична боротьба зі СНІДом зводиться до “презерватизації” країни. Проте, як свідчить досвід, ситуація змінюється там, де превентивні програми допомагають людям змінити свою поведінку і стати відповідальним перед собою та ближнім. Тому стан справ зможе змінитися на краще лише тоді, коли увагу зосередять на усуненні причин, а не на винайденні нових методів, як убезпечити ризиковану поведінку.

Сергій Федоренко,
начальник Головного управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації:

– Таке зростання є не лише в Україні, але й у всьому світі. Щодо України, то такий процес справді відбувається з огляду на кілька причин. Перша – це високий рівень міграційних процесів, як серед нашого населення, так і серед мігрантів, яких є багато в Україні. Друга причина – недостатній санітарно-освітній рівень наших громадян. Знаємо, що основною умовою непоширення ВІЛ- інфекції є рання діагностика. На жаль, недостатньою є мережа анонімних кабінетів, лабораторій. З іншого боку, є малий відсоток звернень громадян за діагностикою. Третьою причиною є те, що поряд із певними досягненнями у лікуванні ВІЛ-СНІД, сьогодні ці ліки є дорогими. Ті люди, які не перебувають на забезпеченні ліками у рамках державних програм, не завжди ті ліки можуть купити. Є певна категорія громадян, які мають доступ до безкоштовного застосування цих ліків, але через різні причини бояться вживати їх, зважаючи на ймовірні ускладнення. Отакі чинники й сприяють поширенню ВІЛ-СНІД. Ще однією причиною є поширення наркоманії.

Анатолій Бабинський,
редактор Релігійно-інформаційної служби України та  Богословського порталу, головний редактор часопису “Патріярхат”:

– Головною причиною, як це не банально сказано, є сама суть хвороби – її невиліковність. А другою причиною є потужне відторгнення ВІЛ-інфікованих суспільством. Поясню, що маю на увазі. Людина, яка допускає, що вона є інфікованою, не йде робити тест, оскільки вона усвідомлює, що ліків не існує, є тільки антиретровірусні препарати, які гальмують розвиток недуги (а самих цих препаратів сьогодні в Україні у п’ять разів менше, ніж потрібно). А з іншого боку, коли буде виявлено її діагноз, вона буде відкиненою суспільством – на роботі, будь-де. Люди бояться підходити до СНІД-центрів на відстань гарматного пострілу. Тому залишається величезна кількість невиявлених ВІЛ-інфікованих людей, які живуть й інфікують інших. Особливо в Західній Україні, де відторгнення суспільством цих людей надзвичайно високе, кількість прихованих носіїв інфекції перевищує реальне число разів у шість.

Оксана Кристиняк,
керівник Міжрегіонального інформаційно-ресурсного центру з питань ВІЛ/СНІД у Львівській та Волинській областях:

– Розвиток епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу у Львівській області має ті ж закономірності, що й в цілому в Україні. Можливо, варто відзначити, що у нас за 2010 рік темпи росту захворюваності зменшилися на 5,9%. Але це зовсім не свідчить про те, що варто заспокоюватися. Справа в тім, що людина з ВІЛ-позитивним статусом може жити кілька років, не здогадуючись про нього. Сучасний світ толерує вільну поведінку, стосунки, особливо серед молоді. Відповідно, не бажаючи завдати шкоди і не підозрюючи про свій ВІЛ-позитивний статус, можна покалічити життя партнеру. Як наслідок, збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, ураження хворобою людей найбільш працездатного та репродуктивного віку, поширення інфекції серед широких верств населення, вихід за рамки середовища людей ризикованої поведінки. У цьому випадку найбільш дієвим є роз’яснювальна та профілактична робота.

Ірина Подоляк,
львів’янка:

– Тому, що в Україні поширюється всяка зараза в принципі: СНІД, туберкульоз, свинячий грип, брехня, маніпуляція... Тому, що Україна – псевдодемократична держава, політичний бомонд якої намагається задурити весь світ тезами про те, що для них такі цінності, як життя і здоров’я людини, щось означають.