На Вашу думку, чи є жінки захищеними в українському  суспільстві?

У 1999 р. Генеральна асамблея ООН проголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насилля щодо жінок. Історичною передумовою Дня стала подія 1961 року в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухильо звірячо вбили трьох сестер Мірабал, які були політичними активістками. Біла стрічка є символом боротьби проти всіх форм насилля над жінками, за збереження материнства, а також використовується у всіх схожих випадках.

Щонайменше що третя жінка у світі протягом свого життя зазнала побоїв, примусу до сексу або будь-яких інших форм жорстокого поводження з боку, як правило, знайомого їй чоловіка. За статистикою, в Україні жінки страждають від домашнього насилля частіше, ніж від пограбувань, ґвалтувань та автомобільних катастроф разом узятих! 35% жінок, які потрапляють у лікарні з тілесними травмами – жертви домашньої тиранії. За даними незалежних експертів, до правоохоронних органів звертається лише одна жінка із шести, які зазнали насилля.

Нині, 25 листопада, стартує Всеукраїнської акція “16 днів проти гендерного насильства”, яка триватиме до 10 грудня.

Сьогодні “Пошта” запитує своїх читачів: чи є жінки захищеними в українському суспільстві?

Любов Янків-Вітковська,
астрофізик, кандидат фізико-математичних наук:

– Я є членом клубу Міжнародної організації “Zonta”, головною метою якої є утвердження статусу жінки в суспільстві. Тому мені відомо багато різноманітних випадків прояву насилля над жінками у світі. Якщо життя українських жінок порівняти із життям жінок у деяких країнах Африки чи Азії, то, звичайно, наші у виграшному становищі. Ми здобуваємо обов’язкову середню освіту, маємо можливість здобувати вищу освіту, можемо бути обраними до парламенту, не говорячи про те, що маємо право брати участь у виборах тощо. Якщо ми хочемо, то можемо багато. З іншого боку, є консервативні українські традиції, за якими жінка повинна і борщ із варениками зварити, дітей виховати, і встигати на роботу ходити, щоб заробити якусь копійку на старість. Але все залежить від самої жінки, як вона сама себе поставить. Українське суспільство створює для жінок більш-менш сприятливі умови. Однак, така природа жінки, що більше вона має, то більше їй хочеться. Але якщо наша держава стане багатшою, тоді всім буде краще жити: і жінкам, і чоловікам.

Михайло Курочка,
заступник начальника ГУ МВСУ у Львівській області:

– Вважаю, що жінки в українському суспільстві не є зовсім захищеними. Зокрема, це стосується і проб­леми домашнього насилля, яке, на жаль, наявне на Львівщині. Дільничні інспектори складають адміністративні протоколи про насилля у сім’ї, які потім скеровують до суду. Суд зазвичай штрафує порушників – сімейних дебоширів. Виходить, що сім’я страждає двічі: перший раз, коли горе-чоловік влаштував бійку вдома, а другий – коли суд на нього наклав штраф, кошти на який, звісно, йдуть зі сімейного бюджету. Отож, спочатку сім’я страждає фізично і морально, а потім ще й матеріально. Маємо такі випадки, що домашніх кривдників суди штрафують і по 5-7 разів. З іншого боку, є й альтернативне покарання –  виправні роботи чи 15 діб арешту. Вже краще нехай 15 діб той розбіяка посидить за ґратами, ніж матеріально через нього має страждати вся сім’я! Загалом на Львівщині за 10 місяців 2010 р. складено 5090 адмінпротоколів про насилля в сім’ ї (це більше ніж торік – за аналогічний період їх було 4133). Так, у Львові їх найбільше у Сихівському (375 адмінпротоколів) та Шевченківському (205) районах, найменше – у Галицькому (94).

Олександра Кужель,
екс-голова Держкомпідприємництва України, почесний президент аналітичного центру “Академія”:

– Я вважаю, що ні. Тому що у нас нема нормальної судової системи і нема того, що було в радянські часи, коли людина могла звернутися до силових структур і отримати допомогу. Тобто, якщо я маю проблему, йду до міліції і отримую там захист, а не насмішку або додаткове насилля. Маючи такі дві складові – недовіру до тих, хто повинен захищати жінок, і до судових органів, неможливість найняти нормальних адвокатів, вони не можуть себе захистити. Тому я читала про такі випадки, коли жінки самі стають на свій захист або наймають кілерів чи просто миряться з тим насиллям, яке над ними чинять.

Вікторія Довжик,
начальник відділу економічного розвитку Львівської міської ради:

– Чи захищені жінки? Так, але якщо взяти до уваги працевлаштування, економічну стабільність і незалежність, мабуть, менше ніж чоловіки – об’єктивно. Хочу навести приклад, ми сьогодні співпрацюємо з таким великим канадійським проектом в Україні, який називається – “Місцевий економічний розвиток міст України”. Він працює в двох пілотних областях – Дніпропетровській та Львівській. Одним із завдань цього проекту визначено покращення сфери гендерної рівності. Якщо ж глянути об’єктивно, то, мабуть, не завжди і чоловіки, і жінки в Україні мають рівні можливості. Тому жінки захищені, але якщо порівняти українську жінку, наприклад, як  члена суспільства та людину з жінками в інших країнах, то, мабуть, менше, бо якщо в жінки є робота й сім’я, чоловік – це одна справа, а якщо жінка мусить утримувати сім’ю самостійно, то це дуже важко в Україні. Тому залежно, з якого боку на це подивитись.

Ірина Магдиш,
редактор журналу “Ї”, програмний директор Центру культур­ного менедж­менту:

– Та ніколи в житті! Наше суспільство налаштоване проти жінки. Сучасний світ облаштований чоловіками та для чоловіків. Крім того, існують традиційні галицькі уявлення, що який би чоловік не був: чи то нероба, чи то п’яниця, чи то насильник, потрібно будь-що берегти родину. І ті нещасні жінки терплять, тягнуть всі проблеми на собі, страждають самі, а від цього страждають і діти.