Що би Вас спонукало взяти участь в акціях протесту?

Однією із ключових ознак демократії є громадянська свобода, яка утверджується за допомогою мітингів та революцій на центральних площах міст. Історія знає чимало випадків, коли страйки повертали хід подій у несподіване русло: від нью-йоркського “Маршу пустих каструль” на початку століття, який опісля дозволив скоротити робочий день, до Помаранчевої революції в Україні, яка засвідчила дієвість латинської приказки “Vox populi, vox Dei”. Сьогодні запитуємо читачів “Пошти”, що би їх спонукало взяти участь в акціях протесту?

Роман Чайка,
журналіст, музикант:

– Мене спонукає до акцій протесту все, що витворяє нинішня фашистська влада. Зрештою, я вже “спонуканий” всім – від реформ гуманітарної сфери до Податкового кодексу, тим, що вони виробляють на місцевих виборах. Досить маю і “бєспрєдєлу” міліції, яка на кожному кроці порушує конституційні права громадян, починаючи з того, що перешкоджає їм брати участь у тих-таки акціях протесту і закінчуючи убивствами у відділках. Я вже не кажу про СБУ. Тож назбирався вже цілий поїзд причин, яких вистачить на десятки тисяч акцій протесту.

Ігор Герич,
професор Львівського національного медуніверситету ім. Д. Галицького:

– Мене дуже багато речей може вивести на вулицю, але найголовніше – це  будь-яке ущемлення особистих свобод. Свобод інтуїтивних, внутрішніх (а не тих, що гарантовані Конституцією), навіть не моїх, моєї родини, а будь-кого з громадян. Це ущемлення особистої гідності, спроба морального приниження, яка призведе до втрати свободи і т.п.  У мене є внутрішня готовність приєднатися до будь-якої публічної акції протесту, коли мова йде саме про обмеження особистих свобод.

Маркіян Іващишин,
директор мистецького об’єднання “Дзиґа”:

– До протесту мене може спровокувати будь-яка, на мою думку, несправедливість. Це може бути мовне питання, питання незалежності, свободи слова чи, як було колись – справа Ґонгадзе. Мітингувати, можливо, не завжди варто, оскільки це зайва агресія. Однак поки що це єдиний ефективний спосіб, і я буду брати участь у протестах, якщо знадобиться.

Андрій Когут,
 учасник акцій протесту 2004 року:

– Ми вже виходимо на акції протесту — змушують неадекватні дії влади. Зараз це законопроект про мови, насильницьке корумпування освіти Табачником, кілька тижнів тому — тиск СБУ на громадських діячів, спроби цензурувати історію. І це не поодинокі питання. Всі протести організовуються завдяки зусиллям громадських активістів. На жаль, навіть спорадничі дії опозиційних партій не викликають довіри у громадян. Отже, ми не маємо реальної опозиції. З іншого боку, є позитивні очікування, що “завдяки” млявості опозиції, неадекватності та порушенням закону з боку влади, виникне широкий громадський рух. Якщо цей рух здобуде реальний політичний вплив, вийде за межі “віртуальності”, то в нас є шанси змінити ситуацію в країні — повернути свободу та відстояти свою ідентичність.

Тарас Лисак,
директор-розпорядник Національного академічного театру імені Марії Заньковецької:

– Я думаю, що я вийшов би на акції протесту в разі фізичної загрози моїй родині, близьким, рідним і мені, у разі втрати незалежності України і атрибутів цієї незалежності. Щодо студентських мітингів, хвиля яких цього тижня прокотилася Україною, коли студенти протестували проти впровадження платних послуг у закладах вищої освіти, то, я вважаю, вони діють, як французькі чи британські студенти, які не погоджуються змінювати правила гри після того, як між ними та навчальним закладом уже підписаний контракт. Їх можна зрозуміти, бо їх обурила низька купівельна спроможність і звичайний брак коштів. А це визначальна річ. Окрім того, наскільки мені відомо, інколи ці мітинги відбувалися не зовсім коректно, із застосуванням засобів насилля і пошкодженнями матеріального майна. Такі методи я засуджую. Але те, що треба виходити і боротися за свої права такій життєво активній категорії людей, як студентство, схвалюю. Бо якщо мовчати, коли тебе гнуть, то гнутимуть далі. Розвинуте суспільство є громадянським тоді, коли в ньому і влада, і громадськість живуть за всім зрозумілими правилами. Я би хотів, щоб Україна була такою.