Як ви ставитеся до приватизації комунальних кінотеатрів?

Не встигли вщухнути пристрасті обласного масштабу довкола кінотеатру “Львів”, як на порядку денному опинилися три муніципальні зали, чи, точніше, ті руїни, які від них залишилися сьогодні. На пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 8 липня вирішуватимуть долю кінотеатрів “Дзвін”, що неподалік церкви Св.Ольги та Єлизавети, імені Б. Хмельницького та імені Миколайчука, що на вул. Личаківській. Деякі депутати небезпідставно побоюються приватизації, після якої культурні осередки можуть перетворитися на банальні офіси чи кафешки: тим самим ми знову втрачатимемо і так уже нечисленні кінозали. З іншого боку, ці приміщення доволі давно світять пустками й потрохи занепадають, відлякуючи своїм виглядом львів’ян та гостей міста. Учора міський голова Андрій Садовий пояснив ситуацію: “Жодних кінотеатрів у приватну власність ми передавати не будемо. Те, що я дав доручення департаменту з гуманітарних питань показати логіку існування кожного нашого кінотеатру, – це факт. У багатьох наших комунальних кінотеатрах половина колективу робить невідомо що. Будь-що, крім показу фільмів. Це треба проаналізувати і навести порядок... У місті має бути один якісний кінотеатр, де можна показувати публіцистичні фільми, науково-пізнавальні... Є добра практика в інших містах, коли кінотеатр, наприклад, перепрофільовується на книжковий супермаркет”. Тож “Пошта” вирішила поцікавитись, як самі городяни поставляться до приватизації об’єктів, що досі належали Львову? 

Олесь Дзиндра,
директор Музею ідей та організатор міжнародного кінофестивалю “Кінолев”:

– Я дуже позитивно ставлюся до такої приватизації, оскільки у держави немає коштів, щоб ці кінотеатри могли не лише мати рівень, а й просто жити.  Хоча, з іншого боку, дуже добре  розумію – українські реалії у цій площині далекі від реалій світу. У багатьох країнах, якщо приватизуються такі об’єкти, то новий власник  не має права змінити їхній профіль, підписуючи про це відповідну угоду. У нас, на жаль, об’єкт може мандрувати з рук в руки, поки новий набувач майна безкарно не змінить його призначення на сто відсотків. Це сумно. І має, врешті, привести до певних змін та відповідальності у юридичному полі.

Андрій Мацяк,
директор Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької:

– Негативно. Тому що комунальні кінотеатри, за певних капіталовкладень, можуть стати хорошим джерелом коштів для потреб міста. Влада міста продає майно громади і не замислюється над тим. Та за допомогою ефективного та розумного менеджменту ці об’єкти  перетворяться на “курей, що несуть золоті яйця”.

Павло Паламарчук,
фотограф:

– 50 на 50. Комунальні кінотеатри – це своєрідне маленьке зло. Якщо це комунальна власність, вона приватизовуватися не мала б. Але оскільки у нашій країні немає можливості для повноцінного функціонування комунальних установ, тому приватизація можлива. І знову ж тут є умова: при приватизації потрібно зберегти основне функціональне призначення та історичну цінність будівлі. Я за розумну приватизацію.

Зеновій Бермес,
президент Асоціації роботодавців Львівщини, депутат Львівської облради:
– Неоднозначно. З одного боку, приватизація є більш ефективною. Але постають запитання: як проводиться ця приватизація і яке її цільове спрямування? Якщо це кінотеатр, то громада в особі влади повинна висунути вимоги найсучаснішого транслювання фільмів, адже відвідувачі потребують якісних умов та послуг. Адже, незалежно, чи це комунальна, чи приватна власність, у кінотеатрі має бути сучасне обладнання. З іншого боку, хто сказав, що кінотеатри повинні бути приватизованими? Чи не може громада утримувати об’єкт, що приноситиме дохід?

Теодор Дяків,
депутат Львівської міської ради:

– Позитивно. Зараз комунальні кінотеатри у Львові використовуються не за призначенням. Техніка, за допомогою якої розповсюджують та демонструють фільми, пішла далеко вперед. Нині не потрібно виходити з квартири задля того, щоб подивитися відомий фільм. Я вважаю, що було б логічно кінотеатри продавати на аукціонах без обмеження профілю функціонування. А 3-4 кінотеатри залишити у місті для любителів.

  Наталя Усач,
депутат Львівської міської ради:

– Звісно, негативно. Якщо це робиться, то це комусь вигідно. Мені здається, що все доводять “до ручки”, щоб кінотеатри продати за безцінь. Нині у Львові працює два-три муніципальні кінотеатри, та й ті ледве “живі”. Це означає, що молодь не має альтернативи у проведенні вільного часу. Зараз сімейний похід у кіно коштує 200 гривень. Де заробити такі гроші? Питання риторичне. Влада має завдання: відновити кінотеатри та дати змогу громаді проводити культурний час якісно. А що натомість робить влада? Це теж питання риторичне.