Чергова заява міністра освіти та науки України Дмитра Табачника поставила під загрозу невеличкі сільські школи. На думку очільника, “якщо вчитель співу в маленькій школі в інший час викладає фізику і математику, ми калічимо психіку маленького українця”. Виступаючи в Донецьку, міністр освіти навів приклад далекої й неозорої Канади, де обмеження до місця проживання учня становить 70 км, але зовсім забув згадати таку дорогу його серцю західноєвропейську систему вищої освіти, де одразу готують учителів широкого профілю (за двома-трьома спеціальностями). Це дозволяє державі суттєво знизити видатки на шкільну освіту, а потенційним учителям – легше знайти роботу.
Біда в тому, що, ледь забачивши проблему, Табачник вирішив усунути її хірургічним шляхом, хоча ця хронічна хвороба українського шкільництва ще піддається лікуванню. В останні роки все частіше можна почути думку про те, що рівень середньої освіти в селі не йде в жодне порівняння із містом – зайвий аргумент на користь радикальних дій міністра. Тож “Пошта” вирішила сьогодні поцікавитися, чи й справді якість знань учнів, отриманих у сільських школах, є нижчою, аніж у міських учнів?
Андрій Багряк,
начальник Головного управління юстиціїу Львівській області:
– Певен, що передусім рівень знань учнів залежить від педагогічного колективу. Вчитель має зацікавити школяра, аби той прагнув навчатися. Переконаний, що сьогодні у селах кадри є хорошими. Звісно, якщо один учитель викладає у сільській школі кілька предметів, то, ймовірно, це позначиться на якості знань учнів. Очевидним є і те, що нині міські школи куди краще забезпечені комп’ютерною технікою, ніж сільські, мають доступ до інтернету та хороші бібліотечні фонди… Зрештою, багато відомих людей України, а також керівників області є вихідцями зі сіл. Люди, які виросли на селі, є більш витривалі до труднощів життя та загартовані працею, але й не забувають про освіту.
– У сільських школах рівень навчання нижчий, ніж у міських. Це пов’язано і з базою – підручниками, обладнанням, і з рівнем підготовки самих учителів, і навіть вимог до учнів. Якщо у місті є можливість вибирати клас із посиленим вивченням гуманітарних чи точних наук, то у сільських школах діти не мають можливості глибше вивчати конкретні науки.
Андрій Сиротяк,
спортивний тележурналіст:
– Категорично не вважаю, що знання, отримані у сільських школах, є нижчими, ніж у міських. Переконаний: рівень знань залежить особисто від кожного з учнів. Було б бажання! Я навчався у сільській школі. Рівнем знань, які мені дала школа, задоволений цілком. Щодня і на кожному уроці доводилося відповідати. Байдикувати вчителі нам не давали, бо були досить вимогливі… Закінчивши у 1995 р. Козівську середню школу (Сколівський район), без жодних репетиторів вступив на державне навчання в університет ім. І. Франка на факультет журналістики.
Лариса Федорів,
член постійної комісії Львівської обласної радиз питань освіти і науки:
– Серед поетів, класиків української літератури, є дуже багато вихідців із села. Тому стверджувати, що там дають гірші знання, немає жодних підстав. Те, що сьогодні XXI століття, яке вимагає новітніх технологій і, на жаль, програм до них, які є надзвичайно дорогими, то для сільського вчителя це все є менш доступним. Але я два роки поспіль працювала у приймальній комісії як депутат обласної ради і порівнювала якість знань абітурієнтів із сільських і міських шкіл. Ці знання абсолютно не різняться. Більше того, знання, здобуті у сільських школах, мені видаються міцнішими. Те, що молодь у місті має ширший доступ до новітніх технологій, – це правда. Якби ми забезпечили доступ до цих технологій у селі, то, повірте, ми б мали дуже високі результати!
Ігор Герич,
професор Львівського національного медуніверситету
ім. Данила Галицького:
– Глибоко переконаний, що ні. Знання учня чи то сільської, чи то міської школи залежать, на мою думку, від двох чинників: бажання дитини вчитися, осягати щось нове і від того, чи з душею, любов’ю ставиться учитель до свого предмета чи ні. Звісно, у містах значно простіше з доступом учнів до технічних засобів, але цю прогалину можна легко подолати. Я родом з Турківського району, його часто називають забутим Богом краєм і т.п. Але я знаю багато вихідців з Бойківщини, які стали професорами, єпископами, очолюють великі підприємства не лише в Україні, а й за кордоном. І всі вони освіту здобували у сільських школах. Правда, нині у сільських школах є інша, об’єктивна проблема – колектив, що складається з десяти педагогів, обслуговує всього 3 – 5 учнів. Як розв’язати цю проблему? Ось над цим треба подумати Міністерству освіти. А з того, що робить нині міністр освіти, можна зробити висновок, що він – випускник безнадійної сільської школи.