Коаліція, яка силкується працювати у Верховній Раді, видається, приречена на фіаско. Вона, по-перше, поєднала непоєднуване, обравши за гасло два слова, які суперечать одне одному, – бо час реформ завжди передбачає певну нестабільність. А стабільність, водночас, – це, у ліпшому разі, постреформений період, причому вже тоді, коли зміни відпрацьовано, вони сприймаються спільнотою як необхідність, а владна вертикаль вже до автоматизму відлагодила механізм втілення задуманого. Взяти і зв’язати докупи ці два поняття могли тільки ті, хто або ніколи не замислювався над тим, що артикулює (гарні слова властиві не надто успішним політикам), або ті, хто на рівні підсвідомості розуміє, що створена ними коаліція – фікція, з окресленим завданням, продиктованим політичною потребою.
По-друге, більшість, склеєна у нелегітимний спосіб, приховує у собі ризики, які ми вже, здається, проходили, – політичну корупцію, купівлю-продаж депутатів, як це буває, у кращому разі, у трансферному процесі футбольних реалій. І головне, що цю корупцію неспроможний подолати жоден “антикорупційний комітет”, про який так часто і так переконливо говорив новий Президент. Бо депутатська недоторканність живе й перемагає усі спроби урезонити народних обранців.
Але видимість стабільності уже є. Коаліція спромоглася проголосувати за уряд, і хоча його склад провокує на певні не надто оптимістичні аналогії, але… маємо те, що маємо. Нові обличчя, обіцяні нам під час виборчих перегонів, знову десь никають поза владними кабінетами, а із посипаних нафталіном скринь витягнуто на світ Божий справжній непотріб, списаний, здавалося б, назавжди.
Та, може, у В.Ф. є свій план, позаяк, міцність його більшості, яка наразі користає з усіх преференцій, втамовуючи нагуляний під час перебування в опозиції, дуже відносна. Й аби не “палити” справді креативних та вмілих менеджерів, для початку – у ролі офірних жертв – згодяться й Азаров, і Табачник і решта… Якщо новоспеченого “реформатора від освіти” буде спалено, здається, вже небавом, то весь азаровський уряд протягне, може, до осені… Відтак коаліція розпадеться, у міністрів, що залишаться, з’явиться скромний префікс “в. о.”, розпочнеться відлік необхідних 30-ти днів для формування нової більшості, і навесні, збагачена адмінресурсом, Партія регіонів буде цілком придатною для парламентських перегонів.
А щодо стабільності та реформ, то їх не буде. Бо такого завдання ніхто й не ставить. Хто б думав про країну, якщо наразі не поділені всі портфелі, якщо світить перспектива чергового траншу МВФ, і його теж доведеться дерибанити. Словом, роботи – непочатий край. А головне, ніхто не перечить. Опозиція також переформатовує свої ряди, сперечаючись за першість і за те, хто у них там більший патріот…
Ігор Гулик
