Попри усталену думку, що будьхто із нинішніх кандидатів, здобувши бажане, приречений стати українським Президентом, спробуймо глянути на проблему прискіпливіше. Ясна річ, опанувавши владу, досі не визначений ім'ярек не квапитиметься пхати свою шию у чуже ярмо. Тим паче, що схожого кроку не дозволять йому ті, хто витратив на президентські перегони силусиленну коштів. Додаймо сюди ще й властиве усім посягачам на булаву марнослав'я та іноді завищену самооцінку (вони ж люди!) і зрозуміємо, що миттєвої капітуляції не станеться. Кожен охочий стати безконтрольним паном на своєму хуторі.

Але... Є проблеми довкілля, і наш "хутір" укладено у систему глобальних координат, серед яких і не надто доброзичливі сусіди. Будь­яка слабинка майбутнього Президента, зокрема, й на користь тих, чиїми зусиллями він здобув владу, може обернутися національною катастрофою. Не кажу, що це трапиться одномоментно, але в Україні цілком можливим є сценарій "балканізації", і цей сюжет, здається, дуже ретельно відпрацьовують за кремлівськими мурами. Там відмовилися від ідеї повного поглинання колишньої братньої республіки, чудово розуміючи, що такий апетит спричинить відповідну реакцію населення менш толерантних до Росії регіонів. Але відкусити шмат сходу та півдня, зокрема, й через створення там квазідержавних утворень на кшталт Північної Осетії чи Придністров'я, - не проти.

Однак на цьому не стане. Україна (ця "недодержава", за висновком Владіміра Путіна) є ласим шматком не лише для Росії. Міркую, що сепаратизм східняків дасть поштовх усій хиткій споруді із розбалансованою вертикаллю влади, і вся конструкція почне валитися за принципом доміно. Мусимо пам'ятати і про румунську амбітність, і про "кресов'яків", що ніяк не заспокояться у Польщі. Сподіватися на якісь ефемерні міжнародні гарантії нам не доводиться - варто прочитати доволі повчальний есей Лілії Шевцової в американському виданні "Foreign Policy" із промовистою назвою "Плазування перед Кремлем. Чому західні лідери та інтелектуали виявилися слабкими до російського самовладдя?".

Та поняття "балканізації" - це не тільки спроби інспірувати розвал України. Фактично цей план загрожує цілісній системі європейської безпеки, оскільки сумний досвід Югославії свідчить, що шматування, зазвичай, завершується громадянськими конфліктами. Я не кажу про галичан, які, мабуть, захищатимуть українську ідею так, як це робили їхні попередники із УГА чи УПА. Хто сказав, що кримські татари спокійно спостерігатимуть за тим, як у них удруге забиратимуть історичну батьківщину. Тож і Європі, і, до слова, Росії, варто добре поміркувати над перспективами тривалого і кривавого конфлікту у себе ж під боком. Бо такі протистояння мають здатність не зважати на кордони, і тоді весь повоєнний світ упаде, мов картковий будиночок.