Чи готові ми до вступу в Євросоюз?

Ще півроку тому здавалося, що Україна та ЄС під завісу 2011-го таки укладуть основоположний для відносин документ. Були переконані, що Угода про асоціацію не лише відкриє кордони з ЄС, а й міститиме згадку про перспективу членства.
Однак ситуація в нашій країні сьогодні спонукає до більш песимістичних оцінок. Один із ключових самітів між Україною та Євроунією, що відбувся учора в Києві, став лише жестом відтягнення парафування Угоди про асоціацію. Українська влада не переконала партнерів із ЄС, що тутешні звички насправді є виявом демократичних засад.
Проте й самі українці, схоже, не надто впевнені, чи хочуть вони у ЄС, чи воліють поглиблювати відносини із Росією. “Пошта” раніше писала про соціологічні опитування, які фіксують різні настрої у суспільстві. Коли ж ідеться про вибір між ЄС та інтеграційним утворенням із РФ, то більшість українців за “Схід”. Воно б одне одному і не суперечило, якби Росія змирилася з нашими європейськими настроями і якби рішення української влади більше залежали від переконань, а не енергетичного забезпечення.
Отож, сьогодні “Пошта” запитує у читачів: чи готові українці до вступу в Євросоюз?

Віталій Портніков, головний редактор ТВі:

Отар Довженко, медіа-критик:

– Європа – це не географія, це насамперед цінності. Я вважаю, що з ціннісної точки зору Україна не є сьогодні суспільством, яке може підписувати будь-які угоди з ЄС. Якщо б відбулося парафування угоди між Україною і ЄС, це було б для мене образою і як для громадянина України, і як для людини, яка б хотіла, щоб моя країна стала членом ЄС. Бо мені  не потрібен Євросоюз, який домовляється з тоталітарним режимом. Певен: українці  не усвідомлюють того, що відбувається. Бо коли ЄС відмовляється від парафування угоди, бо не вирішене питання про утримання під вартою Юлії Тимошенко, то він говорить не про Тимошенко, а про необхідність наявності в Україні, яка хоче бути європейською, чесного суду, європейського кримінального кодексу, незалежної прокуратури і влади, яка не впливає на ці інституції. Країна, в якій цього немає, не має жодного права бути частиною європейської спільноти. Для українців справа Тимошенко – це не справа чесного суду, а справа особистого ставлення до неї, тому їм не потрібні докази і справедливий суд. У владі всі крадуть, тому не має значення, яким чином її запроторили до в’язниці і немає потреби виходити на вулиці та вимагати від влади, щоб вона змінила свою політику на європейську. Хоча саме зараз є той момент, коли українське суспільство складає іспит на приналежність до Європи. Сьогодні, а не 2004-го. Цей іспит наше суспільство провалило, і місця у європейській спільноті для нас нема. А це означає, що продовжуємо жити в одному ціннісному просторі з Росією, Білоруссю і Казахстаном, і наше місце в Євразії, де теж право не є пріоритетом. Якщо ми змінимося – знайдемо шлях до Європи, якщо ні, то станемо органічною частиною євразійської цивілізації. Цивілізаційно нас ніщо від євразійського союзу не відділяє, наше цивілізаційне місце там і тільки там. Якщо українці хочуть, щоб їхнє місце було в Європі, повинні змінитися і вимагати від влади, щоб вона змінилася.

– Перш ніж одружуватися, треба помитися і вбратися у чистий одяг. Так само, перш ніж приєднуватись до пристойного товариства, треба відмити й вилікувати коросту, яка нас укриває. Я маю на увазі ту владу, яку наш народ собі обрав, і особливості менталітету, які зумовлюють процвітання цієї влади. Спочатку ми повинні замінити Януковича і його команду на нормальнішу владу, а потім проситися у Європу. А тягнути за собою Януковича в Європу негігієнічно. “Чистку” мають проводити самі українці. Бо ж хто за нас її проведе?

Вікторія Довжик, в. о. начальника управління економічної політики Львівської міської ради:

Ігор Федик, історик:

– Інституційно ми не готові. Це стало причиною того, чому відкладається підписання угоди. А якщо говорити про внутрішні налаштування, про нашу ідентичність, то ми – європейська країна і наше майбутнє у європейському напрямку. Це питання часу і тої  політики, яка буде вестися у країні. Якщо ми всі будемо йти так,  як оголошується, у європейському напрямку, то це питання ближчого часу – десятиліття.

– Я дуже хочу, щоб Україна вступила в ЄС. Але, думаю, з нашим керівництвом держава ще не готова до цього. По-перше, в української влади багатовекторна політика. Вона стоїть на роздоріжжі і не знає, куди йти: в Росію чи у Європу. Немає ані прямого бажання, ані дій, скерованих на вступ до ЄС. Можливо, більшість людей хочуть вступу в Євросоюз, однак наш уряд не готовий до цього ані морально, ані політично.

Андрій Кокотюха, письменник:

Христина Гарасимів, докторант факультету політології університету ім. Марії Кюрі-Склодовської у Любліні:

– Україна, напевне, готова. Українці, мабуть, ні: немає чіткого розуміння, що таке європейські цінності та правила поведінки, уявлення про життя та закони. У мене відчуття, що українці сприймають Євросоюз, як, до речі, перспективну інтеграцію у союз із Росією, подібно до проголошення незалежності: завтра буде ВСЕ! І нічого для цього робити не треба. Навпаки, для того, аби бути з Росією, себе міняти не треба – лише плисти за течією, причому чужої ріки. Але для того, аби вважатися рівноцінним партнером Євросоюзу, треба працювати та міняти себе на краще.

– Після двох років намагань влади запроторити нас у совкове минуле українці, як свідчить соціологія, від того лише росли у бажанні рухатися у бік Європи. За це їм варто красно подякувати! Що стосується української влади, то вона вже давно інтегрована в Європу: у найпрестижніших закладах навчаються їхні діти, найдорожчими маєтками володіють українські владоможці. Натомість для пересічного громадянина України європейська фата-морґана досі асоціюється з візовими проблемами і чергами на кордоні… Незалежно від результатів саміту Україна – ЄС наша держава мусить рухатися у бік Європи, але радше цивілізаційно, а не економічно. Євросоюз із політикою подвійних стандартів і економічними проблемами… У такому форматі Україні він не потрібен.